Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow син-спад arrow СИНОД
   

СИНОД

Святійший Всеросійський урядуючий синод (грец.— сход, зібрання) — найвищий орган управління правосл. церквою, складова політ, механізму абс. монархії в Росії 18 ст. Утв. Петром 114(25).II 1721 замість ліквідованого патріаршества. Метою започаткування С. було послабити вплив вищих ієрархів рос. правосл. церкви на держ. справи, остаточно підпорядкувати церкву д-ві. Після смерті 1700 патріарха Андріана Петро І не дозволив обрання нового глави церкви, поступово запровадивши колег, форму управління церк. справами на підставі затв. 25.1(5.ІІ) 1721 Духовного регламенту, розробленого за його завданням Феофаном Прокоповичем. С. був підпорядкований безпосередню імператорові, його визнано таким самим найвищим органом для справ церковних, як і Сенат для державних. До С. входили присутствіє [згідно з Дух. регламентом воно складалося з 12 найвищих ієрархів церкви; згодом (1819) кількість його членів усталилася у межах 7 чол.] та синодальні установи. С. мав право на зовн. зносини з ін. правосл. церквами, ін. конфесіями, а також безпосередньо контактував із Сенатом. З ін. найвищими органами держ. влади та центр.

органами держ. управління С. зносився через спеціально уповноважену особу — обер-прокурора. Членів присутствія С. (синодальних членів та присутніх) призначав імператор. Рішення С. вступали в силу тільки після одностайного схвалення всіма членами присутствія. Розбіжності думок погоджував обер-прокурор. Остаточне вирішення спірних питань належало імператорові. До компетенції С. належало офіц. тлумачення канонів правосл. церкви, розробка нових і тлумачення існуючих норм церк. права, розробка обов'язкових правил щодо всіх конфес. питань і орг. питань діяльності правосл. церкви, управління її майном і фінансами. Одним з напрямів діяльності С. була організація і керівництво церк. системою освіти — від церковнопарафіяльних шкіл до дух. академій та семінарій. С. готував і подавав через обер-прокурора на затвердження імператорові проекти статутів (дух. консисторій, дух. академій, семінарій, шкіл та ін.), положень (про попечительства з догляду вдів і сиріт духівництва, про дух.-навч. комітет тощо), інструкцій (церк. старостам) і рішень С. Ці акти обнародувалися у дух. відомстві указами С, які надсилалися до синодальних контор і єпископів, повідомлялися Сенату та публікувалися, як і законод. акти, в Повному зібранні законів Російської імперії, «Зібранні узаконень і розпоряджень уряду», а також в офіц. друк, органах С. (з 1887 — «Церковні відомості»). С. мав право розробляти та брати участь у підготовці законопроектів, які стосувалися не тільки церковних, а й світських справ, для чого мав співпрацювати з центр, органами держ. управління. Крім церк.-адміністративних, виконував ще й суд. функції як найвища церк.-суд. інстанція. Розглядав справи, вирішені по суті нижчими церк. судами, а також справи щодо обвинувачення осіб дух. сану в посад, злочинах, ухвалював остаточні рішення про розірвання шлюбу. Як найвищий орган управління Рос. правосл. церкви С. здійснював у межах своєї компетенції контр.-наглядові функції. У К-ті міністрів та Держ. раді С. був представлений за посадою обер-прокурором. Останній безпосередньо керував роботою апарату С. На поч. 20 ст. синодальними установами були: канцелярія С, московська та грузино-імеретинська синодальні контори, госп. управління, дух.-навч. комітет, дух.-навч. рада, моск. друкарська контора, канцелярія обер-прокурора С. тощо. Після Лют. революції 1917 С. було підпорядковано Тимчасовому урядові Росії. Від 1917 С. — дорадчий орган при патріархові московському і всієї Русі (див. Священний синод).

Літ.: Попов В. О святейшем Синоде и об установлениях в нем в царствование Петра І. СПб., 1881; Барсов Т. В. Святейший Синод в его прошлом. СПб., 1896; Ерошкин Н. П. История гос. учреждений дорев. России. М., 1983.

О. Н. Ярмиш, О. М. Головко.

 

Схожі за змістом слова та фрази