Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow мін-мян arrow МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ
   

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

- політ-правовий інститут народовладдя, через який здійснюється управління місц. справами в низових адм.-тер. одиницях шляхом самоорганізації жителів певної території за згодою і при сприянні д-ви. М. с. зародилося у Європі в часи Середньовіччя і розвивалося як форма громад, самоврядування (вічові збори у Києві, Новгороді, Пскові, Флоренції, Генуї). Класичної форми набуло у містах, де з 13 ст. здійснювалося у вигляді магдебурзького права. Паралельно М. с. розвивалось у межах профес. асоціацій (цехи, купецькі гільдії, союзи підмайстрів у Вестфалії, Майнці, Любеку, Фрайбурзі); університ. самоврядування (студ. братства, ф-ти «вільних мистецтв», «нації-земляцтва» у Празі, Кельні, Франкфурті, Ерфурті). Особливим було М. с. у межах церкви (реліг., монастирські, парафіяльні братства); воно являло собою наддержавну та авт. організацію. Правова регламентація М. с. знаходила відображення переважно в нормах міського (любекського, магдебурзького, кельнського, бреславського) права. Сучасне М. с. склалося у 19 ст. як результат лібер.-дем. реформ. Ідейною засадою М. с. є вчення про природне право. Первинно ідея М. с. грунтувалася на відчутті належності людей до однієї спільноти (громади). Формування концепції М. с. у 18—19 ст. пов'язано з виб. реформами, які відбувалися у Зх. Європі. Ідея природ, прав, втілена у зак-ві, посилила самоврядницьку доктрину положеннями про участь у здійсненні управл. функцш усіх гр-н. Рев. рухи цюго періоду (в Пн. Америці та особливо Велика франц. революція) викликали до життя різні системи М. с: англо-саксонську (Великобританія, Канада, СІІІА); романо-германську (Італія, Німеччина, Франція); іберійську (Бразилія, Мексика, Португалія). У 20 ст. виникла рад. система М. с. (до 90-х рр. - СРСР, нині - КНДР, КНР). Форми М. с. у різних д-вах різні, мають свої історично зумовлені особливості: земства у цар. Росії; регіони, департаменти і комуни у Франції; кантони у Швейцарії; землі в Німеччині та Австрії; купи, війтівства у середньовічній і територіальні громади в сучас. Україні.

Наук.-теор. осмислення М. с. як одного з інститутів демократії виявилося у різних підходах дослідників до проблеми: 1) ідеологи теорії прав вільної громади (А. де Токвіль, Б. Констан де Ре-бек, О. Лабанд) вважали право жителів на відання своїми справами невід'ємним і невідчужува-ним правом, як і права та осн. свободи людини; 2) П. Ж. Прудон ототожнював самоврядування з анархією; 3) Р. Моль, О. Васильчиков, В. Лешков на перший план висувають недержавну, переважно госп. природу діяльності муніципалітетів; 4) Л. Штейн, Р. Гнейст, М. Коркунов характеризують М. с. як одну з форм місц. держ. управління; 5) з погляду теорії самоврядних одиниць як юрид. осіб М. с. є «продуктом самообмеження держави» (Г. Єллінек), муніципалітети виконують функції держ. управління, але залишаються органами не д-ви, а тер. громади; 6) прихильники ор-ганіч. теорії (Г. Спенсер, П. Лілієнфельд, Г. Арене) розглядають громаду як низовий соціальний організм, що має ряд публічно-правових повноважень, які не делеговані д-вою, а належать громаді за власним правом; 7) концепція муніципального соціалізму (М. Загряцков, М. Курчинський) виходить з можливості соціалістичної еволюції буржуазного М. с. як одного із шляхів безрев. трансформації бурж. сусп-ва у соціалістичне; 8) за соціальною класовою теорією (Л. Веліхов, П. Стучка, М. Рейснер) М. с. — це форма держ. управління певним колом справ на місцях, один з публіч. інститутів д-ви, завдяки якому правлячий клас забезпечує на місцях дотримання своїх інтересів; 9) у теорії соціального обслуговування акцент робиться на здійсненні муніципалітетами функцій сприяння добробуту мешканців комун; 10) згідно з громад.-держ. теорією органи місц. влади є органами М. с. (у суто громад, справах, до яких д-ва байдужа) та органами д-ви (у політ, сфері); 11) теорія дуалізму муніципал. управління грунтується на ідеях недерж. поліг.-правової природи М. с, яке має власну компетенцію у сфері вирішення питань місц. значення, але з метою забезпечення належного захисту загальнодерж. інтересів на місц. рівні повинне у встановленому порядку здійснювати д елеговані йому д-вою функції, перебуваючи під держ, контролем, що, в свою чергу, не тягне зміну його правової природи. Осн. ідеї цих теорій знайшли втілення у міжнар. документах — Європ. хартії місц. самоврядування 1985 та Всесв. декларації місц. самоврядування 1985.

В Україні ідеї і практика М. с. мають давні традиції, починаючи з вічових зборів Київ. Русі, інститутів козац. демократії, запровадження магдеб. права, функціонування земс. установ під час перебування України у складі Рос. імперії. Ідеї М. с. обстоювали М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський, Ю. Панейко. У сучас. Україні М. с. визнається на конст. рівні як гарантоване д-вою право та реальна здатність тер. громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільс. громаду жителів кількох сіл, селищ, міста — самостійно або під відповідальність органів і посад, осіб М. с. вирішувати питання місц. значення у межах Конституції і законів України. Система М. с. в Україні включає: тер. громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; викон. органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси тер. громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. М. с. здійснюється тер. громадами безпосередньо: шляхом місц. референдуму, виборів, заг. зборів гр-н за місцем проживання, внесення місц. ініціатив тощо, а також через інститути представн. демократії.

Закріплюючи М. с. як форму народовладдя, Конституція України визначає, що носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ; він здійснює свою владу безпосередню, а також через органи держ. влади та М. с. Відтак органи М. с. не входять до єдиного держ. механізму. Визнання М. с. як однієї з основ конст. ладу передбачає установлення децентраліз. системи управління. Це означає, що М. с. має джерелом свого існування не державну, а конст. волю народу. Як фундам. конст. принцип М. с. визнає та гарантує управлін. самостійність тер. громад, правотворчу, правозастосувальну та правореалізаційну діяльність, спрямовану на здійснення цього принципу. Невід'ємною складовою організації М. с, його екон. передумовою є комунальна власність. Об'єкти цієї власності мають цільовий характер (надані для вирішення питань місц. значення, задоволення житл.-комунал., соціальних, культур, та побут, потреб місц. жителів). Екон. основою М. с. є також доходи місц. бюджетів та ін. кошти, якими можуть розпоряджатися суб'єкти М. с. Д-ва фінансово підтримує М. с. Права М. с. захищаються у суд. порядку. В Україні вибір зроблено на користь громад, (громадівської) теорії М. с. Водночас ряд ознак вітчизн. моделі місц. влади (збереження інституту районних і обл. рад, широке коло делегованих М. с. повноважень викон. влади, конституювання інституту місцевих держ. адміністрацій та ін.) свідчить про вплив держ. теорії М. с. і теорії муніцип. дуалізму. Конст. основи М. с. в Україні закріплені у Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997).

Літу. Шугрина Е. С. Муницип. право. М.. 1999; Конст. право України. К., 1999; Пархоменко В. Проблеми місц. самоврядування в Україні 1990-х років. К.. 1999.

В. Ф. Погорілко, О. В. Батанов.

 

Схожі за змістом слова та фрази