Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow страш-сюр arrow СТРИМАННЯ (СТРИМУВАННЯ) І ПРОТИВАГИ
   

СТРИМАННЯ (СТРИМУВАННЯ) І ПРОТИВАГИ

(англ. checks and balances) — прав, засоби забезпечення принципу поділу влади в організації і діяльності органів державної влади. Ідея С. (с.) і п. зародилася у США в процесі розробки осн. закону (див. Конституція США), хоча відповідне поняття було сформульовано пізніше — на поч. 19 ст. Прихильники цієї ідеї ставили за мету встановити такі зв'язки, насамперед між законод. владою (Конгресом США) і викон. владою (президентом), завдяки яким кожен з відповід. органів мав би можливість запобігти спробам узурпації або надмір, концентрації влади іншим. Ідею С. (с.) і п. обґрунтовували також необхідністю перешкодити можливому «парламентському деспотизму», потребою утворити рівнозначні «гілки» влади, забезпечити стабільність держ. інститутів. За осн. законом Конгресові США надано право імпічменту стосовно президента, а також щодо ряду т. з. федеральних посад, осіб (у т. ч. суддів усіх федер. судів). Верхня палата Конгресу (сенат) уповноважена надавати «пораду і згоду» президентові для призначення на федер. посади. Без її рішення такі призначення не можуть відбутися. З ін. боку, президент наділений правом відкладал. вето на закони, прийняті Конгресом. Вето президента вважається одним з найдієвіших С. (с.) і п. До того ж, воно звичайно розглядається як компетенційне втручання президента у сферу законод. влади. Прикметно, що право вето зафіксоване в ст. 1 конституції США, присвяченій законод. владі. Ін. правові засоби С. (с.) і п. не мають такого характеру. Вони швидше є своєрід. засобами взаєм, перестороги гілок влади.

Елементом системи С. (с.) і п., за амер. конституцією, є і те, що судді Верх, суду призначаються на посаду президентом з «поради і згоди» сенату. У свою чергу, на поч. 19 ст. Верх, суд шляхом тлумачення положень осн. закону самовизначився щодо здійснення конституційного контролю за законотворчістю Конгресу і правотворчістю президента. Ідея С. (с.) і п. вже за часів її формулювання не вичерпувалася вимогою встановлення компетенц. зв'язків між Конгресом, президентом і Верх, судом, які мали б характер взаємообмежень у функціонуванні законод., викон. і суд. влади. Чинником С. (с.) і п. вважалось і те, що у 18—19 ст. всі три влади у США формувались у різний спосіб: палата представників — шляхом прямих виборів, тобто виб. корпусом; сенат — законод. зборами штатів; президент — за результатами непрямих виборів колегією виборщиків; Верх, суд — спільно президентом і сенатом. Ідея С. (с.) і п. в її конст. оформленні пов'язувалася і пов'язується також з різними строками повноважень вищих органів д-ви: палата представників і сенат — відповідно 2 і 6 років, президент — 4 роки. Судді Верх, суду призначаються на посади безстроково.

Протягом усієї історії США зміст ідеї С. (с.) і п. коригувався практикою реалізації держ. влади. Зокрема, у періоди політ, змагань, які характеризувалися протистоянням законод. і викон. влади, цю ідею нерідко використовували для обгрунтування посилення ролі президента в держ. механізмі або навпаки. Іноді навіть вдавалися до коригування конституційно визначених чинників С. ( с.) і п., тобто окр. елементів відповід. системи. Так, поправкою XVII до конституції, яка набрала чинності у 1913, були запроваджені прямі вибори сенаторів. Сама ідея С. (с.) і п. тривалий час вважалася витвором суто амер. політ.-правової думки і пов'язувалася з існуючою тут формою держ. правління — презид. республікою. Водночас конституційно встановлені С.(с.) і п. трактувались як ключова ознака такої форми правління.

Вже у 20 ст. ідея С. (с.) і п. поступово набула майже універсального значення. Сьогодні вона є здобутком теорії і практики країн, де в основу побудови держ. механізму покладено принцип поділу влади. Більше того, ця ідея вважається органіч. складовою поділу влади. Найб. мірою у своєму традиц. тлумаченні вона відповідає практиці презид. республік, а також країн зі змішаними респ. формами правління. Тут до С. (с.) і п. відносять ті повноваження парламенту, президента і найвищого суду (судів), які аналогічні або близькі за змістом до відповід. повноважень держ. органів США, що уособлюють законод., викон. і суд. владу.

Певні уточнення стосовно суб'єктів системи С. (с.) і п. пов'язані з тим, що, по-перше, функцію конст. контролю здійснюють спеціаліз. органи — звичайно конституційні суди і, по-друге, відмінними є порядок організації викон. влади і взаємовідносини між органами, що функціонально до неї належать. При цьому визначення тих або ін. повноважень відповід. органів як С. (с.) і п. має суто доктринальний характер і значною мірою зумовлене традицією, започаткованою амер. політ.-правовою думкою. За будь-яких умов С. (с.) і п. тлумачаться як конституційно встановлені компетенц. взаємозв'язки між держ. органами, що уособлюють «поділені влади» або виконують ключову роль в одній з відповід. сфер держ. владування.

За змістом Конституції України 1996 т С. (с.) і п. мають бути віднесені: повноваження Верховної Ради України усувати Президента України з поста у порядку імпічменту, давати згоду на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України, призначати третину складу Конституційного Суду України, обирати безстроково суддів судів загальної юрисдикції; повноваження Президента України призначати третину складу КС, утворювати суди у визначеному законом порядку, здійснювати перші призначення на посади професійних суддів строком на 5 років, застосовувати вето щодо прийнятих ВР України законів з наст, поверненням їх на повторний розгляд парламенту; повноваження КС України вирішувати питання про конституційність законів та ін. правових актів ВР України, актів Президента України і КМ України. Визначення системи С. (с.) і п. за Конституцією України може бути здійснене з урахуванням прийнятої форми держ. правління. Зокрема, сюди може бути віднесене повноваження ВР України вирішувати питання про відповідальність КМ України. З ін. боку, через функц. поєднаність Президента України зі сферою викон. влади некоректно розглядати як С. (с.) і п. його компетенційні зв'язки з КМ України та ін. органами викон. влади. Поза межами юрид. аналізу перебуває проблема зваженості та збалансованості конкр. конституційно закріпленої системи С. (с.) і п., адже особливості взаємовідносин «гілок» влади зумовлені політ, вибором і доцільністю. Водночас первісно ідея С. (с.) і п. мала слугувати побудові держ. механізму, який би грунтувався на рівнозначущості «поділених влад». Реалії держ.-політ. життя країн з парламентар, формами правління зумовили те, що тут принцип поділу влади нерідко зазнає істотних коректив або навіть заперечується. У теорії посилаються на нібито властиве відповідним країнам явище — певне поєднання законод. і викон. влади. Нерідко йдеться про частковий поділ влади або «змішування» влад. У країнах з парламентар, формами правління набули визнання концепції дифузії, дисперсії, розпорошення влади, за змістом яких владні повноваження здійснюються багатьма і різними держ. органами, котрі не завжди можна чітко розмежувати за функц. принципом. На думку прихильників цих концепцій, кожен з держ. органів функціонує і взаємодіє з іншим у режимі С. (с.) і п., які тлумачаться нетрадиційно. До них звичайно відносять колег, характер уряду, двопалатність парламенту (за наявності), дем. порядок відносин між правлячою партією та опозицією, зважений баланс у відносинах органів держ. влади з органами місц. самоврядування тощо. Відповідне трактування С. (с.) і п. як наук, категорії по суті не пов'язане з принципом поділу влади. Воно випливає з усвідомлення необхідності забезпечити стабільність і сталість усієї політ, системи сусп-ва.

Літ.: Мишин А. А. Принцип разделения властей в конст. механизме США. М., 1984; Шаповал В. М. Конст. право зарубіж. країн. К., 1997.

В. М. Шаповал.