Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow З-зас arrow ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА
   

ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

- юрид. наука, що становить систему знань про найзагальніші закономірності виникнення, структури функціонування та розвитку д-ви і права. 3. т. д. і п. вирізняє серед ін. наук своєрідність її предмета, тобто закономірностей і законів, що їх вона вивчає. Таким предметом є держ.-правові закономірності, тобто об'єктивний, необхідний, суттєвий, для певних умов загальний і сталий зв'язок держ.-правових явищ між собою, а також з ін. соціальними феноменами, який безпосередньо обумовлює якісну визначеність цих явищ, що виявляється в їх юрид. властивостях. Інакше кажучи, це такий зв'язок, який юридично опосередковує соціальну детермінованість, структуру, функціонування і розвиток, соціальну дієвість держ.-правових явищ. Наявність специф. держ.-правових закономірностей об'єктивно виокремлює юриспруденцію у самост. науку, а сукупність таких заг. закономірностей становить предмет 3. т. д. і п. Державно-правові закономірності можна класифікувати за різними ознаками. Так, за сферою дії у держ.-правовому просторі виділяють закономірності загальні (їх дія поширюється на д-ву в цілому і на всю її правову систему) та окремі, що діють лише на частині, на «фрагменті» держ.-правової дійсності (скажімо, закономірності методу правового регулювання суб'єктів майнових відносин за умов ринкової економіки); за істор.-етапними межами дії — закономірності універсальні (стосуються права і д-ви за будь-яких істор. умов, у будь-якому місці й часі), формаційні (діють на право і д-ву лише певного істор. типу) та особливі (властиві лише конкр. д-ві та її правовій системі чи певній групі держав, правових систем, явищ). Предмет 3. т. д. і п. об'єктивно зумовлює її статус у системі юриспруденції. 3. т. д. і п. є світоглядною, фундаментальною, методологічною юрид. наукою. Ост. положення найрельєфніше відображає своєрідність функц. призначення 3. т. д. і п. у правознавстві.

Як складова системи сусп. наук 3. т. д. і п. найтісніше пов'язана із соціальною філософією, політологією, етикою, екон. теорією, а як складова системи юрид. наук — з історією д-ви і права та з історією політ, і правових вчень. Категорії, закони, принципи, що формулюю ться цими науками, 3. т. д. і п. використовує як методол. основу насамперед для розкриття соціальної сутності держ.-правових систем, розробки їх типології. Досліджуючи д-ву і право в цілому, 3. т. д. і п. відіграє провідну роль щодо інших, зокрема галузевих, юрид. наук. Вона розробляє загальні держ.-правові поняття, методол. можливості яких використовують галузеві юрид. науки (напр., поняття держави, її типи, зміст, функції, форми, структура, механізм дії її органів; поняття права, його типи, зміст, форми, структура, галузі, механізм реалізації, норми; поняття прав людини та ін. учасників суспільного життя; поняття правосуб'єктності, законності, правопорушення, юрид. відповідальності тощо). 3. т. д. і п. безпосередньо вивчає держ.-правову практику, узагальнює дані ін. юрид. наук, використовуючи філос. принципи пізнання, загальнонаук. підходи, специф.-юрид. дослідницькі методи та процедури. Результати філос, соціол. та суто юридичного напрямів досліджень становлять єдину, цілісну систему юрид. знань із 3. т. д. і п. Літ.: Недбайло П. Е. Введение в общую теорию гос-ва и права. К., 1971; Керимов Д. А. Общая теория гос-ва и права. Предмет. Структура. Функции. М., 1977; Алексеев С. С. Право: Азбука. Теория. Философия. Опыт комплексного исследования. М., 1999,

П. М. Рабінович.

 

Схожі за змістом слова та фрази