Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow карг-карт arrow КАРПЕНКО-КАРИЙ
   

КАРПЕНКО-КАРИЙ

[літ. псевд. Тобілевича Івана Карповича; 17(29).IX 1845, с. Арсенівка, тепер с. Веселівка Новомиргородського району Кіровогр. обл.— 2(15).ІХ 1907, Берлін, похований на х. Надія поблизу с. Миколаївки Кіровоградського р-ну Кіровогр. обл.] — український драматург, актор, режисер, театральний діяч. З 1859 служив дрібним чиновником. У 1865 разом із М. Кропивницьким став організатором і режисером аматорського гуртка в Єлизаветграді. Наприкінці 70-х рр. спільно з лікарем Н. І. Михалевичем засну вав нелегальний політ.гурток, який пропагував революц.-визвольні ідеї, поширював заборонену в Росії л-ру, зокрема, твори К. Маркса і Ф. Енгельса, М. Чернишевського, революц. вірші Т. Шевченка. Восени 1883 за політ. неблагонадій-ність К.-К. було звільнено зі служби, а 1884 вислано на 3 роки до Новочеркаська під гласний нагляд поліції. Після заслання ще два роки жив на своєму хуторі Надія без права залишати його самовільно. Літ. діяльність почав у серед. 70-х рр. як критик, фейлетоніст і публіцист. У драматургії виступив на поч. 80-х рр. Написав 18 оригінальних п'єс і 3 переробки з ін. авторів. У 1883 в альманасі "Рада" надрукував оповідання "Новобранець". У драмі "Бурлака" (1883), в сатиричних комедіях "Розумний і дурень" (1885), "Сто тисяч" (1890), "Хазяїн" (1900) та ін. К.-К. правдиво показав процес класового розшарування на селі, з великою худож. силою викрив хижацьку суть укр. сільської буржуазії. Автор реалістично-побутових драм "Підпанки" (1883), "Наймичка" (1885), "Безталанна" (1886) та ін. У п'єсі "Суєта" (1903) К.-К. висловив передові погляди на роль і завдання театру, покликаного служити інтересам народу. Значне місце в спадщині драматурга посідають твори на істор. теми: "Бондарівна" (1884), "Лиха іскра поле спалить і сама щезне" (1896), "Гандзя" (1902), трагедія "Сава Чалий" (1899). К.-К. був визначним актором і знавцем театр. мистецтва, виступав у трупах М. Старицького (1883—84) і М. Садовського (1888—90). З 1890 і до кінця життя працював на сцені як актор і один з керівників трупи П. Саксаганського, разом з яким створив школу виховання акторів соціально-психологічного театру. Артистич. талант К.-К. виявився в ролях: Назар і Хома ("Назар Стодоля" Т. Шевченка), Микита і Жлудь ("Дай серцю волю, заведе в неволю", "Дві сім'ї" М. Кропивницького), Городничий ("Ревізор" М. Гоголя), Жадов ("Тепленьке місце" О. Островського), Пузир ("Хазяїн") та ін. Його гра відзначалася правдивістю, силою почуття, глибоким проникненням у психологію героїв. У критич. статтях і рецензіях К.-К. виявив глибоке розуміння природи і завдань сценічного мистецтва. І. Франко писав, що він був "одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не знає наша література". Помер К.-К. у Берліні, де перебував на лікуванні. Похований на Карлюжинському кладовищі біля х. Надія (див. Карпенка-Карого І. К. заповідник-музей "Хутір Надія"). На могилі К.-К. і в садибі музею-заповідника встановлено пам'ятники драматургові. Іл. див. на окремому аркуші с. 448—449.

Тв.: Твори, т. 1—6. К.—X., 1929—31: Твори, т. 1—3. К., 1960—61; Вибрані п'єси. К., 1970; Рос. перекл.— Пьесы. М., 1958.

Літ.: Франко І. Іван Тобілевич (Карпенко-Карий). В кн.: Франко І. Твори, т. 17. К., 1955; Саксаганський П. К. Думки про театр. К., 1955; Тобілевич С. В. Мої стежки і зустрічі. К., 1957; Стеценко Л. Ф. I. Карпенко-Карий (I. К. Тобілевич). К., 1957; Цибаньова О. С. Літопис життя і творчості І. Карпенка-Карого (І. К. Тобілевича). К., 1967; Пільгук І. І. Іван Карпенко-Карий (Тобілевич). К., 1976.

Л. Ф. Стеценко, Р. К. Коломіець.

Карпенко-карий - leksika.com.uaКарпенко-карий - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази