Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow син-спад arrow СОЛОВЙОВ
   

СОЛОВЙОВ

Сергій Михайлович [5(17).У 1820, Москва - 4(16).Х 1879, там же] - рос. історик, доктор історії з 1847, професор з 1847, член Петерб. АН з 1872. Закінчив 1842 філос. ф-т Моск. ун-ту. У 1842 —44 працював за кордоном дом. учителем у сімействі графа А. Г. Строганова і водночас відвідував лекції провідних учених у Берліні, Парижі, Гейдельберзі. Від 1845 (після захисту магіст. дис.) — у Моск. ун-ті: викладав курс рос. історії, з 1864 — декан істор.-філол. ф-ту, з 1871 - ректор. З 1877 -голова Моск. т-ва історії старожитностей. С. — автор праць: «Історія Росії з найдавніших часів» у 29 томах (1851—79), «Історичні листи» (1858), «Навчальна книга російської історії» (1859),

Соловйов Сергій Михайлович - leksika.com.ua

«Історія падіння Польщі» (1863), «Лекції з російської історії» (1868), «Спостереження над історичним життям народів» (1868— 76), «Курс нової історії» (ч. 1—2, 1869—72), «Публічні читання про Петра Великого» (1872), «Загальнодоступні читання про російську історію» (1874) та ін. С. був прихильником самодерж. монархії в Росії, поміщицького землеволодіння, виступав за помірковані держ.-прав. реформи. Не сприймав військ.-поліц. режим Миколи І. С. запропонував власну періодизацію розвитку рос. державотворення: «богатирський» етап з пануванням родових начал (9—12 ст., від Рюрика до Андрія Боголюбського); б-ба родового і державний, начал (12—14 ст., до Івана Калити); формування Рос. д-ви (14—15 ст., до Івана III); остаточна перемога держ. відносин над родовими (15—16 ст., до кін. правління династії Рюриковичів); загроза руйнування «юної держави» (поч. 17 ст., «Смута»); розвиток рос. державності у середовищі європ. д-в (з 1613 до царювання Єлизавети Петрівни); запровадження досягнень європ. цивілізації у рос. державність як для «матеріального добробуту», так і для «моральної освіченості» (від Катерини ІІ до Миколи І). Єдиновладдя, яке прийшло на зміну родовим відносинам, С. не зводить до абсолюту, а розглядає як необхід. етап досягнення єдності, «урядової централізації». Опричнина і розгром боярства тлумачаться С. не як «результат хворої психіки» Івана Грозного (Івана IV Васильовича), а як завершення б-би за торжество державний, начала. С. виправдовував запровадження кріпосного права, критично ставився до козацтва, у т. ч. українського, вважаючи його «антисуспільним», «антидержавним» елементом. Ідеал керівника д-ви для історика — Петро І як «революціонер на троні», «цар-робітник», «цар з мозолястими руками», що здійснив «крутий поворот» у бік Зх. Європи. Петрів, держ. перетворення для С. дорівнюють Великій франц. революції. Значну увагу приділяв учений і «малоросійському питанню», присвятивши йому дослідження: «Нарис історії Малоросії до підпорядкування її царю Олексію Михайловичу» (1849), «Малоросійське козацтво до Богдана Хмельницького» (1858) та ін. У цих працях він дотримувався традиц. великодержавницької позиції в рос. історіографії стосовно України. Однак ці праці і сьогодні мають значення як джерела для сучас. досліджень історії д-ви і права України.

Літ.: Бестужев-Рюмин К. Н. С. М. Соловьев. СПб„ 1880; Герье В. И. С. М. Соловьев. СПб., 1880; Милюков П. Н. Юрид. школа в рус. историографии (Соловьев, Кавелин, Чичерин, Сергеевич). «Рус. мысль», 1886, кн. 6; Иллериц-кий В. Е. Сергей Михайлович Соловьев. М., 1980; Цим-баев Н. И. Сергей Соловьев. М., 1990.

О. М. Мироненко.

 

Схожі за змістом слова та фрази