Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow нев-нюр arrow НІМЕЧЧИНА
   

НІМЕЧЧИНА

Федеративна Республіка Німеччина (Deutschland, Bundesrepublik Deutsch-land), ФРН (BRD) - д-ва в Центральній Європі. Тер. — 357 тис. км2. Нас. — 83 млн. чол.

Державний герб Німеччини - leksika.com.ua

(2001, оц.): німці (бл. 91,5 %), турки (2,4 %), італійці, вихідці з Югославії та ін. Столиця — м. Берлін. Адм.-тер. поділ — 16 земель. Держ. мова — німецька. Грош. одиниця — німецька марка; від 2002 — євро. Національне свято — День німецької єдності (3 жовтня). Процеси формування нім. державності розпочалися ще за часів Західної Римської імперії і продовжувалися після її розпаду в 2-й пол. 5 ст. Однак тривалий час вони не знаходили завершення, і відповідний етнос залишався політично неконсолідованим. У 10—11 ст. на нім. землях було декілька феод, держав, які фактично склали основу держ. утворення, відомого в історії як Священна Римська імперія германської нації. Остання практично увесь період свого існування була конгломератом феод, володінь, більшість з яких політично тяжіла до тих, що були їх своєрід. центрами (передусім Пруссія). Держ. роздрібненість характеризувала політ, історію Н. протягом століть.

Передісторією становлення сучас. нім. державності є проголошення 1871 Німецької імперії. За т. з. імперською конституцією новоутв. д-ва (рейх) була конгломератом окремих напівфеодальних і феод, володінь з їх монархами, котрі мали неоднакові права і різний вплив на вирішення заг. справ. Такий стан формально проіснував до кін. 19 ст., хоча на той час Нім. імперія вже консолідувалася у централіз. д-ву. Поразка Н. у Першій світовій війні 1914—18 призвела до падіння імперії. В країні було встановлено респ. форму держ. правління, яку закріплено в осн. законі, прийнятому 1919 і відомому як Веймарська конституція. Цією конституцією у Н. запроваджено реальну фе-дер. форму держ. устрою. Після приходу до влади націонал-соціалістів Веймар, конституція не була скасована. Однак, починаючи з 1933, шляхом прийняття ряду законів держ. лад Н. був докорінно змінений: офіційно заговорили про т. з. третій рейх. Після поразки нацистської Н. у Другій світовій війні 1939—45 на теренах країни відбувалися складні держ.-політичні процеси. їх наслідком було утворення (1949) двох держав — Федеративної Республіки Німеччини і Німецької Демократичної Республіки (НДР). Осн. закон ФРН прийнятий 1949 і є чинним (з рядом змін і доповнень) сьогодні. Того ж року було прийнято і конституцію НДР. Вона декларувала утворення т. з. держави нар. демократії. 1968 цю конституцію замінила соц. конституція, до якої у 1974 були внесені значні зміни і доповнення, у т. ч. зазначалося, що перемога соціалізму в НДР є «остаточною і безповоротною». Проте З.Х 1990 відбулося об'єднання двох згаданих держав, тер. НДР стала складовою Федеративної Республіки Німеччина За змістом Осн. закону форма держ. правління ФРН є парламентарно-республіканською. Законод. владу здійснює фактично двопалат. парламент. Нижня палата — бундестаг (союзні збори) формується шляхом заг. прямих виборів строком на 4 роки із 672 депутатів. При цьому застосовується змішана виб. система. Верхньою палатою вважається бундесрат (союзна рада). Він формується з 68 членів — представників земель, яких делегують зі свого складу зем. уряди на строк своїх повноважень і котрі можуть їх відкликати в будь-який час. Відповідно до Осн. закону (ст. 50) через бундесрат землі беруть участь у законод. процесі та управлінні федерацією. Кількість членів бундесрату від кожної землі (від 3 до 6) залежить від чисельності населення. Проте під час голосування у бундесраті всі голоси від окр. землі подаються як один голос. Особливістю структури парламенту ФРН є утворення за надзв. ситуації (напр., збройної агресії) т. з. спільного (загального) комітету. Він формується, коли скликання бундестагу або наявність у ньому кворуму неможливі. В цьому випадку спільний комітет проголошує стан оборони, що зумовлює відповідну перебудову держ. управління. Спільний комітет складається на 2/3 з депутатів бундестагу і на 1/3 — з членів бундесрату. Призначення здійснюються самими палатами. Гол. функцією парламенту є законотворчість. Правом законод. ініціативи наділені федер. уряд, депутати бундестагу і бундесрат. Законопроекти, пропоновані бундесратом, подаються у бундестазі через федер. уряд. Палати парламенту нерівноправні у законод. процесі. Закони ухвалюються бундестагом і передаються до бундесрату. За певних умов бундесрат може заявити протест проти ухваленого бундестагом закону. Якщо протест підтриманий більшістю голосів членів бундесрату, він може бути скасований рішенням більшості депутатів бундестагу. Причому, якщо бундесрат ухвалив протест більшістю менше 2/3 депутатів, то для відхилення його потрібна або така ж більшість, або проста більшість складу бундестагу.

Главою д-ви є президент, який обирається Федеральними зборами, що складаються з усіх депутатів бундестагу і такої ж кількості ін. членів, обраних ландтагами земель на засадах пропорц. представництва від різних парлам. фракцій. Після обрання глави д-ви Федер. збори припиняють свою діяльність. Строк повноважень президента — 5 років. Він може бути обраний повторно лише один раз. Віковий ценз для кандидатів у президенти — 40 років. Повноваження президента Н. є типовими для глави д-ви за умов парламентар, форм правління. Винятком є те, що він навіть формально не визнаний головнокомандувачем ЗС. Усі акти президента мають бути контрасигновані главою уряду або відповід. міністром, крім актів про призначення і звільнення федер. канцлера та розпуску бундестагу в разі необрання ним федер. канцлера. Бундестаг або бундесрат можуть висунути проти президента обвинувачення в умисному порушенні ним конституції чи федер. закону. Для прийняття відповідного рішення потрібна більшість у 2/3 депутатів бундестагу або така ж більшість членів бундесрату. Якщо Федеральний конституційний суд встановить, що президент винний в умисному порушенні конституції чи федер. закону, він може оголосити його усуненим з поста. Вищим органом виконавчої влади є федер. уряд, очолюваний федеральним канцлером. Кандидатуру на посаду канцлера пропонує бундестагу президент. Обрана бундестагом особа формально затверджується на посаду знову ж таки президентом. Якщо процедура обрання федер. канцлера виявиться нерезультативною, глава держави може розпустити бундестаг. Федеральні міністри призначаються і звільняються президентом за поданням канцлера.

Уряд здійснює головні функції щодо управління держ. справами. Надзвичайно важливою є роль федер. канцлера, який згідно зі ст. 65 Осн. закону визначає «засад-ничі положення політики і несе за них відповідальність». Бундестаг може висловити недовіру канцлеру. В разі відставки останнього у відставку йде увесь уряд. Законом встановлено процедуру т. з. конструктивного вотуму недовіри: федер. канцлер вважається усуненим з посади лише за умов одночас, обрання нового канцлера. В Осн. законі визначено 5 осн. сфер суд. юрисдикції: загальну, трудову, соціальну, фінансову та адміністративну. Відповідно створено 5 систем судів, кожна з яких очолюється вищим судом. Суддів федеральних судів призначає на посади президент за поперед, рішенням відповід. міністра (при призначенні до Верховного федерального суду — міністра юстиції; при призначенні до Федерального суду з трудових справ — міністра праці тощо).

Німеччина. Карта - leksika.com.ua

Особливу роль у держ. механізмі відіг рає Федеральний конституційний суд, який складається з двох палат (сенатів) — по 8 судців у кожному. Судді цього суду обираються у рівній кількості бундестагом і бундесратом строком на 12 років.

Діють також суди земель, дільничні сули та суди у справах неповнолітніх. Самост. судами є Федеральний дисциплінарний суд та Федеральний патентний суд. За формою держ. устрою Н. — федеративна ц-ва. В кожній із 16 земель діє своя конституція, якою визначено засади побудови держ. механізму на зем. рівні. Ці засади практично збігаються з прийнятими на федер. рівні: утворюються законод. орган — ландтаг (звичайно однопалатний, лише в Баварії — двопалатний), уряд на чолі з прем'єр-міністром, конст. суд тощо.

Федер. конституція встановила принципи розмежування владної компетенції федерації та земель. У сфері виключної компетенції федерації землі мають право на законотворчість лише тоді й остільки, коли й оскільки вони уповноважені на це федер. законом. У сфері конкуруючої компетенції землі наділені правом законотворчості лише в разі невикористання федерацією цього права. Третьою є сфера залишкових повноважень, віднесена до земель та їх органів.

Питання адм.-тер. поділу та організації місц. влади у ФРН регламентуються осн. законами земель, тому тут є досить значні відмінності між різними суб'єктами федерації. Н. - член ООН з 1973, НАТО з 1955, ЄС з 1957 та ін. міжнар. організацій. Дип. відносини України з Н. встановлено 17.І 1992.

В. М. Шаповал.

 

Схожі за змістом слова та фрази