Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow комер-коно arrow КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ
   

КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ

(КПРС) — політ, орг-ція, програмною метою якої була побудова соціалізму і комунізму. Теор. засади КПРС — марксизм-ленінізм та пролетарський (соціалістичний) інтернаціоналізм.

З І з'їзду (1898) партія мала назву Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), з 1917 — Російська соціал-демократична партія (більшовиків) [РСДРП(б)]; VII з'їзд (1918) перейменував партію на Російську комуністичну партію (більшовиків) [РКП(б)], XIV з'їзд (1925)— на Всесоюзну комуністичну партію (більшовиків) [ВКП(б)], XIX з'їзд (1952) - на Комуністичну партію Радянського Союзу (КПРС). Історія КПРС поділяється на три гол. періоди. Перший — формування більшовизму як течії політ, думки і становлення на його основі партії — із жорсткою внутріпарт. дисципліною та централізацією. Провідну роль у цьому відіграв В. І. Ленін. Реалізуючи першу програму (1903), партія розгорнула боротьбу за повалення самодержавства і капіталістичного ладу в Росії. У жовтні 1917 більшовики прийшли до влади і проголосили встановлення диктатури пролетаріату у формі рад робітничих, селянських і солдатських депутатів.

Другий період, коли партія стала правлячою, панівною політ, силою в країні, характеризується діями більшовиків, спрямованими на остаточну ліквідацію інших існуючих партій, опозиц. угруповань та «ухилів», встановлення тоталітар. режиму в усіх сферах сусп. життя. У 1919 VIII з'їзд РКП(б) прийняв другу програму, яка ставила завдання побудови соціалізму. Партія більшовиків виступила ініціатором створення III Комуністичного Інтернаціоналу (1919).

Подолавши в політ, боротьбі противників надмірної централізації у відносинах між рад. республіками, РКП(б) домоглася створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (1922) з обмеженими правами його суб'єктів, що практично означало унітарний характер радянської держави.

Методами жорсткої централізації партія провела індустріалізацію, колективізацію і т. з. культурну революцію. Вказані перетворення супроводжувалися масовими репрес. заходами під приводом боротьби з «ворогами народу». До кін. 20-х рр. партія повністю згорнула нову економічну політику, остаточно сформувався культ особи И. В. Сталіна. Фактично це означало встановлення тоталітар. режиму (сталінізму), формування адміністративно-командної системи. В СРСР було відкинуте саме поняття «правова держава». У 30-х рр. проведено жорстокі масові репресії проти різних верств населення. Після смерті Сталіна партія за ініціативою М. С. Хрущова засудила політику масових репресій, розвінчала культ особи. Почалася реабілітація репресованих. Було вжито заходів до демократизації сусп. життя, але під контролем партії. Однак і в цей час допускалися грубі порушення закону: т. з. телефонне право — втручання парт, і рад. органів у діяльність судів та органів прокуратури, боротьба з інакомислячими, реліг. активістами, правозахисниками, учасниками нац.-визв. рухів. Партійні директиви закладалися в основу діючого тоді зак-ва, зокрема конституції. Так, уже перша радянська конституція (Конституція РСФРР), прийнята 1918, грунтувалася на марксистському вченні про соціалістичну революцію і диктатуру пролетаріату, тобто була не стільки правовим, скільки політ, д окументом. Наступні конституції СРСР (1924, 1936 і 1977 із змінами і доповненнями, внесеними Законом СРСР від 1.ХІІ 1988) послідовно зберігали спадкоємність ідей і принципів першої радянської конституції.

Вершиною полїтизашї основного закону стала остання Конституція СРСР 1977. її ст. 6 проголошувала: «Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є Комуністична партія Радянського Союзу». На різних етапах другого періоду партія декларувала свої «історичні» досягнення: побудову соц. суспільства в основному (серед. 30-х рр.), повну й остаточну перемогу соціалізму в СРСР (1961), побудову в СРСР «розвинутого соціалістичного суспільства» (1977). Третя програма партії, прийнята XXII з'їздом (1961), а також її нова редакція, прийнята XXVII з'їздом (1986), проголошували курс на вдосконалення соціалізму, побудову комунізму. Однак ці декларативні плани зіткнулися з масштабними економічними, соціальними та іншими проблемами.

Третій період розпочався від серед. 80-х рр. і характеризувався спробами КПРС знайти нові підходи до реалізації своєї політ, стратегії в умовах наростання застійних, кризових процесів. Він увійшов в історію як «перебудова». Проте відповідні заходи не давали бажаних результатів: повільно йшло роздержавлення економіки, зростали інфляція та обсяги тіньової економіки, підвищувався рівень злочинності, загострювалися нац. відносини. Перебудовний процес, який розпочався «зверху», активно супроводжувався рухом «знизу». Намагання КПРС врегулювати суперечливий процес і демократизувати саму партію виявилися нездійсненними. Партія поступово втрачала свою реальну кер. роль. Це було прискорено спробою держ. перевороту, вчиненою військово-партійною бюрократією у серпні 1991. З розвалом СРСР припинила своє існування і КПРС.

На завершальному етапі своєї діяльності партія налічувала понад 19 млн. членів, об'єднувала 14 компартій союз, республік, 6 крайових, 151 обласну, 10 окружних (в авт. округах), 4441 міську і районну парт, організацію. Осн. принципом внутріпарт. життя Статут КПРС проголошував демократичний централізм, хоча практично в житті завжди переважав жорсткий централізм. Вищим органом був з'їзд партії, а між з'їздами — Центральний Комітет. ЦК обирав президію політбюро ЦК партії (у 1953—66 — президію ЦК). Роботою політбюро керував Генеральний секретар ЦК КПРС. Центральним органом партії була газ. «Правда», видавався теор. і політ, журн. «Коммунист», ін. газети і журнали. Під кер. КПРС діяла Всесоюзна ленінська комуністична спілка молоді (ВЛКСМ). З'їзди КПРС: 1 з'їзд РСДРП [1-3 (13-15).ІІІ 1898, Мінськ]; II з'їзд [17(30).VП-10(23).VШ 1903, Брюссель—Лондон]; III з'їзд [12—27.IV (25.ІУ-10.У 1905, Лондон]; IV з'їзд [10-25.IV (23.IV -8.V) 1906, Стокгольм]; V з'їзд [30.IV - 19.V(13.V-l.VI) 1907, Лондон]; VI з'їзд РСДРП(б) [26.VІІ-3.VІІІ(8-16.VІІІ) 1917, Петроград]; VII з'їзд РКП(б) (6-8.ІІІ 1918, Петроград); VIII з'їзд (18-23.ІІІ 1919; цей і всі наступні з'їзди партії відбувалися в Москві); IX з'їзд (29.III-5.ІV 1920); X з'їзд (8-16.ІІІ 1921); XI з'їзд (27.III-2.IV 1922); XII з'їзд (17-25.IV 1923); XIII з'їзд (23-31.V. 1924); XIV з'їзд ВКП(б) (18-31.ХІІ 1925); XV з'їзд (2-19.ХІІ 1927); XVI з'їзд (26.VI-13.VII 1930); XVII з'їзд (26.І-10.ІІ 1934); XVIII з'їзд (10-21.III 1939); XIX з'їзд КПРС (5-14.Х 1952); XX з'їзд (14-25.11 1956); XXI з'їзд (27.1-5.ІІ 1959); XXII з'їзд (17-31.Х 1961); XXIII з'їзд (29.III-8.IV 1966); XXIV з'їзд (30.ІІІ-9. IV 1971); XXV з'їзд (24.ІІ-5.ІІІ 1976); XXVI з'їзд (23.ІІ—З.ІІІ 1981); XXVII з'їзд (25.ІІ-6.ІІІ 1986); XXVIII з'їзд (2.VІІ-13.VІІ 1990). Генеральні (перші) секретарі ЦК КПРС: Й. В. Сталін (1922-53); М. С. Хрущов (1953— 64); Л. І. Брежнєв (1964-82); Ю.В.Андропов (1982-84); К. У Черненко (1984-85); М. С. Горбачов (1985-91).

Літ.: Історія Ком. партії Рад. Союзу, т. 1—5. К., 1965— 82; КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, т. 1-14. К., 1978-85; История Коммунистической партии Советского Союза. М., 1980.

В. Ф. Панібудьласка.

 

Схожі за змістом слова та фрази