Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow М-мил arrow МЕТРИЧНІ КНИГИ
   

МЕТРИЧНІ КНИГИ

- сукупність актів церк. та громадян, реєстрації, що засвідчують подію (факт) хрещення (народження), вінчання (шлюбу), поховання (смерті) конкр. осіб у формі записів у відповідних книгах. Пріоритет у веденні М. к. належав церкві, зокрема в християнстві метричні записи велися із 3 ст. Зважаючи на важливість правових та фіскальних можливостей М. к., керівництво і контроль за їх складанням, а згодом і за веденням відносили до осн. завдань держ. влади. У Європі поширенню М. к. сприяла Реформація, коли виникла необхідність облікувати віруючих католицької, протестантської та ін. церков. Обов'язкову реєстрацію імен охрещених і тих, хто взяв шлюб, у римсько-катол. парафіях було остаточно запроваджено XIX Вселен. (Тридентським) собором (1545—63). Згодом було заведено М. к. для запису померлих. У кін. 17 ст. контроль за веденням М. к. з боку світської влади усталився у більшості європ. країн. Реєстрацію актів громадянського стану вперше запроваджено у Франції 1792.

На укр. землях у складі Речі Посполитої записи стану у правосл. і катол. парафіях з'явилися, ймовірно, в 16 ст. Найдавніші М к., що збереглися (за 1600), — це М. к. правосл. церкви с. Сихів (побл. Львова) та львів. кафедрал. римсько-катол. собору. Обов'язкову реєстрацію хрещень і шлюбів для католиків у Польщі запроваджено синодами в 1579—1602, а книг для реєстрації померлих - з 1631. Про відповідну регламентацію ведення М. к. у правосл. парафіях відомо із серед. 17 ст. Так, 1646 на митрополичому соборі, скликаному Петром Могилою у Києві, йшлося про обов'язкове і правильне ведення книг священиками. Це засвідчує і «Метрика, которая що значить, для чого і як давно єсть в церкві Божієй, тут вкоротцс описується» львів. греко-катол. єпископа Йосипа Шумлянського (Львів, 1686). Після поділів Речі Посполитої в ост. чверті 18 ст. і захоплення Зх. України Австрією ведення М. к. здійснювалося на основі авсір. зак-ва. Провідна роль при цьому належана римо-катол. церкві. Пробощі (ксьондзи) катол. парафій, які згідно з патентом 1782 підпорядковувалися одночасно церк. і світській владі, вели записи стану не лише католиків, а й віруючих ін. конфесій. 1784 М. к. було надано силу правового док-та. Мовою записів затв. латинську. М. к. греко-катол. церкви велися за правилами римсько-катол. церкви. Самост. ведення М. к. було дозволено ін. конфесіям: євангелістам — з 1784, іудеям — з 1789, при цьому пробощі катол. парафій здійснювали контроль і засвідчували зміст записів М. к. іновірців. Правової сили греко-католицькі М. к. набули 1864, єврейські — 1868, євангелістські — з 1880, ісламські — з 1912, без певного віросповідання — з 1870. Після розпаду Російської (1917) та Австро-Угорської (1918) імперій на укр. землях, захоплених у 1918—19 Польщею, до 1939 зберігал ася переважно попередня — як австрійська, так і російська регламентація у веденні М. к.

У Сх. Україні, де наявність М. к. у 18 ст. була усталеною традицією, у 2-й пол. 18—19 ст. ведення їх здійснювалося на підставі рос. зак-ва. Повсюдне запровадження парафіяльних книг у Росії (спочатку для правосл. населення) почалося лише з 1722. Осн. положення, що визначили порядок ведення М. к. і всю систему документування актів громадян, стану у 18—19 ст., були включені у «Звід законів про стани» (1846) та «Звід цивільних законів» (1878). Указ рос. Синоду (1889) підкреслював світське загальнодерж. значення М. к. Упродовж 20—30-х рр. 19 ст. порядок ведення М. к. було поширено на ряд нехрист, груп нас. Росії, зокрема на кримських татар (1832), євреїв (1835). Він був регламентований для віруючих неправосл. конфесій: лютеран (1832), католиків (1826, 1845). Записи здійснювали священнослужителі відповідних реліг. громад. Для розкольників (1874, 1877), баптистів (1879), сектантів, що не визнавали духовних осіб (1906), реєстрацію актів громадян, стану запровадили при міських поліц. управліннях та пов. і волосних правліннях. Заповнюватися М. к. російською мовою, в окр. періоди допускалися записи нац. мовами, крім української. Контроль за веденням М. к. здійснювали церк. установи (духовні правління, деканати, рабинати і консисторії) та відповідні держ. органи. Виписки з М. к. — метричні свідоцтва — видавалися лише консисторіями. Закон не забороняв парафіяльним священикам видавати виписки з М. к., що зберігалися у церквах, але юрид. значення мали лише консисторські свідоцтва. Таким чином, до поч. 20 ст. записи актів громадян, стану поширювалися практично на всі групи населення і забезпечували державно-фіскальні, а також приватні майново-станові права окр. осіб. Із встановленням рад. влади було видано ряд декретів щодо ведення записів актів громадян, стану (зокрема, М. к. вилучалися з усіх духовних та адм. установ і передавалися відповідним міським, пов. і волосним земс. управам). М. к. велися до прийняття рад. Кодексу законів про акти громадян, стану (1918). Було змінено характер записів, зникла інформація про станову належність населення і виконання реліг. обрядів. Через відсутність нових форм книг і нестачу паперу записи робили в старих М. к. включно до 1920. Згодом в СРСР було запроваджено реєстрові книги записів актів громадян, стану. В Україні записи про шлюб, народження і смерть гр-н здійснюються у книгах реєстрації актів громадянського стану. М. к. зберігаються в Центральних держ. істор. архівах України (Київ, Львів), держ. архівах областей. Частина М к. костьолів і церков Зх. України знаходиться в архівах Польщі, зокрема в Гол. архіві давніх актів (Варшава); фонди деяких рабинатів і деканатів — у Держ. істор. архіві Санкт-Петербурга та Ленінгр. обл. РФ.

Літ.: Елпатьевский Л. В. К истории документирования актов ґражд, состояния в России и СРСР (с XVIII в. по наст, время). В кн.: Актовое источниковедение. М., 1979; Антонов Д. Н., Антонова И. А. Метрич. книги: время собирать камни. «Отечеств, архивы», 1996, № 4.

Л. 3. Гісцова.

 

Схожі за змістом слова та фрази