Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow економіч-електром arrow ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ
   

ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ

- науково обгрунтований поділ країни на економічні райони, що історично склалися або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного територіального (географічного) поділу праці. Поділ країни на екон. райони, які характеризуються госп. своєрідністю і сталістю внутрірайонних зв'язків, дає змогу за соціалізму диференційовано керувати процесами тер. організації г-ва. Е. р. буває загальне (інтегральне, або комплексне) і галузеве (спеціальне). Взагальному Е. р. район охоплює всю сукупність нар.-госп. життя даної місцевості, яка є основою формування в межах району різних за рангом і масштабом територіально-виробничих комплексів. Галузеве районування проводять у межах окремих галузей нар. г-ва (пром., с.-г., лісогосподарське та ін.) або в межах більш вузьких галузей г-ва. За капіталізму утворення і розвиток екон. районів відбувається стихійно, в результаті нерівномірного розвитку продуктивних сил, конкурентної боротьби, засилля монополій, що призводить до зростання одних і деградації інших районів. У соціалістичному суспільстві Е. р. стало об'єктивною основою та органічною частиною планування народного господарства в тер. розрізі. Воно, враховуючи істор., природно-екон. та ін. умови й перспективи розвитку г-ва, сприяє ефективному розміщенню продуктивних сил, правильній спеціалізації та комплексному розвиткові економічних районів країни. Перший держ. поділ на великі райони (8 районів) у Рад. країні проведено в плані ГОЕЛРО(1920). Осн. наук. принципи рад. Е. р. розвинулися далі в працях 20-х pp. комісій по районуванню при Держ-плані. Осн. наук. принципи, розроблені в цих працях,- економічний, національний та адміністративний - є гол. і для сучас. теорії і практики рад. Е. р. В СРСР у заг. Е. р. використовують тричленну таксономію районів: великі екон. райони і зони (макрорайони); нац. і адм. екон. райони (мезорайони); низові екон. райони (мікрорайони). У 1963 в СРСР було затверджено сітку Е. р. (уточнено 1966). Вона включає 18 великих екон. районів: Центральний, Північно-Західний, Волго-Вятський, Центрально-Чорноземний, Північно-Кавказький, Поволзький, Уральський, Західно-Сибірський, Східно-Сибірський, Далекосхідний, Південно-За-хідний економічний район СРСР, Донецько-Придніпровський економічний район СРСР, Південний економічний район СРСР, Білоруський, Прибалтійський, Закавказький, Середньоазіатський, Казахстанський, а також Молдавську PCP. В умовах розвинутого соціалізму і науково-технічного прогресу Е. р. сприяло формуванню територіально-виробничих комплексів у всіх республіках. У рішеннях XXIV і XXV з'їздів КПРС накреслено програму створення нових і вдосконалення існуючих тер.-виробничих комплексів, що підвищує ефективність сусп. виробн. і добробут народу, зміцнює співдружність соціалістичних країн.

Літ.: Ленін В. І. Розвиток капіталізму в Росії. Повне зібрання творів, т. 3; Матеріали XXV з'їзду КПРС. К., 1977; Алампиев П. М. Экономическое районирование СССР, т. 1-2. M., 1959-63; Колосовский H. H. Теория экономического районирования. M., 1969; Экономическая география СССР. М., 1976; Паламарчук M. M. Экономическая география Украинской ССР. К., 1977; Некрасов H. Н. Региональная экономика. М., 1978.

Л. М. Корецъкий.

 

Схожі за змістом слова та фрази