Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Н-неб arrow НАГЛЯД ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ
   

НАГЛЯД ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ

- у Рос. імперії один із засобів адм. примусу, а також дод. вид покарання, який здійснювався органами поліції щодо визначеного кола осіб з метою «запобігання злочинам проти існуючого державного порядку». Н. п. був гласним і таємним. Зак-во передбачало кілька видів гласного нагляду: за суд. вироком як дод. покарання; як міру припинення способів ухиляння від слідства та суду; за політично неблагонадійними особами та ін. Серед суб'єктів Н. п. значилися також особи, які відбували покарання в арештантських ротах, і ті, кого було поселено в Сибіру замість покарання. У цілому рос. зак-во щодо Н. п. було недосконалим. Так, у Статуті про запобігання злочинам та їх припинення Н. п. згадується під різними назвами: «поліцейський нагляд», «суворий нагляд», «винятковий нагляд», «особливо суворий догляд начальства», «особливий нагляд», «суворий догляд» тощо. Більш-менш ґрунтовним було зак-во щодо Н. п. за політично неблагонадійними особами, який регламентувався спочатку Правилами про поліц. нагляд від 30.ІУ(12.У) 1867, а потім Положенням про поліц. нагляд від 12(24).III 1882. Нагляд здійснювався в адм. порядку за особами, «небезпечними для громадського спокою», як у місцях їх поселення (адм. заслання), так і за місцем пост, проживання. Порядок встановлення Н. п. передбачав наст, дії. Місц. поліція, переконавшись у необхідності нагляду за певною особою, складала подання, яке надсилалося міністру внутр. справ. Подання розглядалося на засіданні Особливої наради при МВС. Строк нагляду визначався конкретно по кожній справі, але не міг перевищувати 5 років. У піднаглядного відбиралися док-ти про його звання і вид на проживання, натомість видавалося свідоцтво на проживання у певній місцевості без зазначе ння, що дана особа перебуває під наглядом поліції. Піднаглядний не мав права без дозволу відлучатися з визначеного йому місця проживання. Тимчас. виїзди дозволялися лише з особливо поваж, причин і при «належній» поведінці: у межах повіту — з дозволу місцевого нач. поліції; у межах губернії — губернатора, а за межі губернії — міністра внутр. справ. Дозвіл видавався на певний строк і у визначену місцевість без права зупинятися у дорозі, за винятком випадків хвороби та ін. непередбачених причин. У цих випадках піднаглядний зобов'язувався негайно повідомляти поліцію місцевості, де він змушений був зупинятися, для засвідчення достовірності його заяви і наст, позначки у прохідному свідоцтві, що видавалося йому перед дорогою. У цьому свідоцтві зазначалися: прізвище, ім'я та по батькові піднаглядного; його особливі прикмети; місце прямування; строк, на який дозволяється виїзд; зобов'язання з'являтися не пізніше доби після прибуття у визначене місце до місц. поліції та пред'являти даний док-т. Крім того, піднаглядному видавався т. з. маршрут, де докладно описувався шлях, яким він зобов'язувався їхати. Перед від'їздом і після повернення піднаглядний повинен був з'являтися до місц. поліцейського начальника, який робив помітку про час відправки, а після повернення відбирав прохідне свідоцтво і маршрут. Піднаглядного могли повернути з відпустки й раніше визначеного строку: а) коли це визнавалося за необхідне особами, які дозволили йому виїзд; б) коли поведінка піднаглядного в місці тимчас. перебування визначалася місц. владою як негідна. Здійснення гласного нагляду покладалося на заг. поліцію, що мала право будь-коли входити до житла піднаглядного, проводити обшуки і виїмки, складати при цьому протоколи. Піднаглядний був зобов'язаний з'являтися до поліції за першою вимогою. Йому заборонялося зберігати в себе будь-яку зброю, займатися цілим рядом занять і професій. За невиконання встановлених правил піднаглядний підлягав арешту за розпорядженням: місцевого начальника пов. або міської поліції — на строк до 3 діб; губернатора — до 7 діб; міністра внутр. справ — до 1 місяця. За зразкової поведінки піднаглядного міністр міг за поданням місц. начальства скасувати деякі обмеження, скоротити і навіть відмінити нагляд до закінчення строку. Піднаглядні, які не мали власних засобів до існування, одержували від казни допомогу на проживання, одяг, взуття, білизну. Допомога надавалася і членам його сім'ї, якщо вони прямували за ним до місця поселення. У разі хвороби піднаглядного та членів його сім'ї вони забезпечувалися місцем у лікарнях громад, відомства за рахунок казни. Звільнена з-під нагляду особа та її сім'я за відсутності власних коштів для від'їзду з місця поселення мали право на допомогу від д-ви, «якщо про спосіб супроводження їх на батьківщину не надійде особливого розпорядження міністра внутр. справ». Піднаглядного могли позбавити допомоги в разі неналеж. поведінки. Звільнені від гласного Н. п. особи за циркуляром МВС від 9(21).IV 1882 підлягали таємному Н. п. строком на рік. Таємний Н. п. регламентувався спочатку циркуляром МВС від 23.У(4.УІ) 1873, а потім таєм. положенням від 1(13).III 1882. Встановлювався «для запобігання державним злочинам з допомогою нагляду за особами сумнівної благонадійності». В положенні зазначалося, що піднаглядний не повинен знати про Н. п. за ним і що йому не можна чинити «перешкоди у свободі пересування, способі життя і виборі занять». Таємний Н. п. встановлювався виключно деп. поліції МВС — за його безпосереднюю вказівкою або поданням місц. органів поліції. Виняток становили тільки три категорії осіб, таємний Н. п. за якими встановлювався без дозволу деп. поліції. Це: 1) студенти, виключені з вищих навч. закладів за участь у політ, заворушеннях; 2) особи, які повернулися з адм. заслання і звільнені від гласного нагляду; 3) особи, які відбули тюремне ув'язнення за скоєння держ. злочинів. Нагляд здійснювався жандармерією і заг. поліцією. Відомості про піднаглядних збирали чини заг. поліції, пунктові унтер-офіцери, агенти зовнішнього (філери) і внутрішнього (таємні співробітники) нагляду та надсилали їх до жандарм, управління, де проводився заг. облік осіб, що підлягали таємному Н. п. На всіх піднаглядних велися особові списки: в деп. поліції — у масштабах імперії; у жандарм.

управліннях — по губерніях. Облік піднаглядних здійснювався за спеціально розробленими формами. До них заносилися докладні відомості про піднаглядного (форма «літера А»). Крім того, на кожну особу заводилася персон, справа, в якій збиралися всі мат-ли про неї. На місцях поліц. чини (станові пристави, дільничні наглядачі та ін.), на території яких проживали піднаглядні, були зобов'язані вести спец, «книгу про тих, хто перебував під наглядом поліції». До неї заносилися відомості, аналогічні змісту форми «літери А»: чин, звання, прізвище, ім'я та по батькові, місце народження піднаглядного, його вік, причини нагляду і дані посад, осіб або установ, які його встановили; час, строк і місце встановлення нагляду, його вид (гласний чи таємний); дані про одержані від казни кошти на утримання піднаглядного та їх місцезнаходження; дані про його смерть, обставини і причини вибуття з-під нагляду; відомості про місце наст, проживання після звільнення з-під нагляду; атестація піднаглядного. Якщо піднаглядний тимчасово виїздив до ін. місцевості, то в губ. жандарм, управління, яке обслуговувало цю територію, направлялося повідомлення за формою «літера Б», в якому вказувалися установчі дані піднаглядного і привід для встановлення нагляду. Після повернення піднаглядного на попереднє місце проживання «літера Б», доповнена новими відомостями, поверталася у місц. жандарм, управління, де долучалася до справи піднаглядного. Якщо піднаглядний переїздив до ін. губернії на постійне місце проживання, то його особова справа надсилалася до відповід. жандарм, управління, яке і продовжувало здійснювати таєм. нагляд. Жандарм, управління, територію якого залишив піднаглядний, повідомляло деп. поліції «літерою Г» про його нове місце проживання, а також номер повідомлення про його від'їзд нач. жандармського управління, яке приймало піднаглядного. Останній повідомляв деп. поліції «літерою Д» про його прибуття і вказував адресу його проживання. Отже, деп. поліції здійснював заг. контроль за пересуванням піднаглядних територією імперії. Губ. жандармські управління кожні 6 місяців надсилали деп. поліції відомості за півроку про осіб, які перебували під наглядом за формою «літера В». До звіту додавалися листки на кожного піднаглядного з короткою атестацією.

Положенням не передбачався строк встановлення таєм. нагляду. Це вирішували деп. поліції і жандарм, управління на свій розсуд. Пізніше циркуляром міністра внутр. справ від 1(13).ХІІ 1889 встановлювалося, що «нормальним терміном таємного нагляду вважаються два роки від моменту його введення». Якщо впродовж вказаного часу в поведінці піднаглядного нічого негідного не було помічено, то жандарм, управління одночасно із звітом за півроку відправляло до деп. поліції подання про припинення таєм. нагляду. Департамент поліції розглядав подання, і, якщо в ньому не було ганебних для піднаглядного свідчень, нагляд припинявся. Такий порядок припинення нагляду використовувався щодо всіх, без винятку, категорій піднаглядних осіб, незалежно від того, яка установа встановлювала таєм. нагляд.

Літ.: Тарасов И. Т. Лекции по полиц. (административному) праву, т. 1—2. М., 1909 — 10; Полиция и милиция России: страницы истории. М.. 1995. В. М. Чисніков,

В. В. Буран.

 

Схожі за змістом слова та фрази