Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow пер-план arrow ПІДКОМОРСЬКИЙ СУД
   

ПІДКОМОРСЬКИЙ СУД

(лат. Judicium suc-camerarium, польс. Sаd podkomorski), межовий суд — спец. суд, що діяв у Польщі та Великому князівстві Литовському, в т. ч. на укр. землях у складі цих держав, а також з 1763 в козацькій Україні — Гетьманщині. П. с. виник у Польщі в 2-й пол. 14 ст. На укр. землях його було запроваджено поетапно — в міру поширення на них польс. адм. устрою: у серед. 15 ст. — в Галиц. Русі й Зх. Поділлі, в 2-й пол. 15 ст. — в частині Зх. Волині. На решті Волині, Брацлавщині та в Київському воєводстві П. с. встановлено за Статутом Вел. князівства Литовського 1566. У 1635 його запроваджено в Чернігівському воєводстві. П. с. спочатку складався з однієї особи — підкоморія (succamerarius); за Лит. статутом 1566 його призначав безпосередньо вел. князь литовський. Після Люблінської унії 1569, коли укр. землі опинилися у складі Речі Посполитої, шляхта на пов. сеймиках обирала (з 1588) чотирьох кандидатів на цю посаду, потім одного з них затверджував польс. король. Підкоморій мав бути особою досвідченою, добре знати межі повіту (їхній опис з корол. печаткою видавався йому корол. канцелярією), бути осілим, тобто мати зем. маєток у тій адм.-тер. одиниці, яку він обслуговував. Підкоморій призначав собі помічника — коморника. У компетенції П. с. були питання про межі зем. володінь, причому, як правило, приватно-шляхетських. Межові спори шляхти, які зачіпали корол. або князівські землі, вирішував комісарський суд, а спори селян за з емлю — доменіальний суд. Підкоморій також слідкував за станом земельних меж у повіті, визначав «копища» — місця, де збирався і відправляв правосуддя копний суд (див. у ст. Громадський суд).

П. с. тісно взаємодіяв із земським судом, фактично був його своєрід. підрозділом: кількість П. с. у д-ві відповідала кількості земс. судів; за винятком вельми обмеженого кола справ, будь-яка справа, перш ніж надійти до підкоморія, повинна була пройти через земс. суд. Рішення П. с. могло бути оскаржене в апеляц. (трибунальському) суді. Діловодство П. с, як і ін. судів, велося в актових книгах — окремих, підкоморських, або ж його рішення могли вноситися до книг земського або й гродського суду. Зберігалися підкомор. книги в земс. суді, виписи (витяги) з них видавав земс. суд. П. с. у Гетьманщині було ліквідовано в ході Нац.-визв. війни укр. народу під проводом Б. Хмельницького, коли систему судоустрою за Лит. статутами було замшено новими суд. органами, що склалися під впливом козац. устрою. Замість П. с. спори про межі землеволодінь вирішували комісари, які призначалися полк, судами або Генеральним судом у разі необхідності та на підставі резолюції гетьмана. 1763 за суд. реформою, що її провів гетьман К. Розумовський, П. с. у Лівобереж. Україні було відновлено, по одному в кожному судовому повіті. До складу суду входили підкоморій, коморник (обидві посади — довічні) й писар. Підкоморія обирали землевласники кожного полку і полкова старшина. За своїм становищем підкоморій вважався першим після полковника, нерідко заміщав його. Крім судових, на нього покладалися й ін. обов'язки, напр., вжиття заходів проти епідемій. Апеляц. інстанцією для П. с. був Ген. суд. Зі скасуванням політ, автономії України 1783 П. с. було ліквідовано, але 1796 знову відновлено. Законом від 16.1 1834 П. с. у Малоросії перейм, на межові суди, під такою назвою вони діяли до остаточного скасування у 1840. На Правобереж. Україні після її приєднання до Рос. імперії П. с. було тимчасово ліквідовано 1793, але в лют. 1797 відновлено. Тут до 1810 межуванням займалися підкоморії та комісари, які входили до складу суд. установ. Упродовж 1810—30 П. с. було ліквідовано і замість них утв. межові суди з виборних, які на прохання землемірів вирішували межові справи.

1841 ці спец, межові суди ліквідовано.

Літ.: Падох Я. Суди й суд. процес старої України. Н.-Й. -Париж-Сідней-Торонто-Л., 1990; Суд і судочинство на укр. землях у ХІУ-ХУІ ст. О., 2000.

В. А. Чехович.