Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow нев-нюр arrow НІЦШЕ
   

НІЦШЕ

(Nietzsche) Фрідріх Вільгельм (15.Х 1844, м. Реккен побл. м. Лютцена, Саксонія — 25.VII 1900, Веймар) — нім. філософ, політ, мислитель, письменник, доктор філології, професор з 1869. У 1864—65 вивчав теологію і філологію в Бонн, та Лейпц. ун-тах. У 1865— 68 опублікував ряд критичних літ.-філос. статей, які привернули увагу наук, громадськості. З 1869 — професор класич. філології Базел. ун-ту (Швейцарія). Тут вийшли його праці «Грецька держава» (1871) і «Людське, занадто людське» (1877) з викладом прав. ідей. 1879 залишив ун-т, далі жив і працював у Швейцарії та Італії, де написав свої осн. твори: «Вранішня зоря» (1881), «Так говорив Заратустра» (1883-84), «По той бік Добра і Зла» (1886), «Про походження моралі» (1887), «Сутінки богів» (1889), «Антихрист» (опубл. 1895), «Жага влади» (опубл. 1901), «Ессе Ното» (опубл. 1908). Н., поєднавши ідеї природно-прав. школи і теорії насилля, у рамках започаткованої ним «філософії життя» створив власну аристокр. концепцію права і державності, в якій відкидав ідеї свободи і рівності у відносинах людей, обґрунтовував правомірність привілеїв, переваг і нерівності. Прав, справедливість Н. виводив з принципу нерівності прав, прагнень різних індивідів, залежно від того, належать вони до сильних аристокр. верхів чи ординарних, підлеглих низів. Н. доводив неможливість забезпечення соціальної справедливості через власність. Зазначав, що «несправедливий спосіб думок» міститься як у душах імущих, так і неімущих. Звідси, потрібні не насильницькі нові розподіли, а поступове перетворення способу мислення, зокрема ослаблення егоїзму та інстинкту насильства. Поза контекстом служіння верхам пересічна людина, за Н., не має ні прав, ні достоїнств, ні обов'язків. Справжнє природне право — результат війни й перемоги, що утворює аристокр.-кастовий правопорядок. Відповідно не існує права, яке б не було присвоєнням, узурпацією, насиллям. Характеризуючи державність, Н. розрізняв два її типи — аристократичний і демократичний. Демократію він характеризував як деградуючу форму д-ви, був противником принципу нар. суверенітету, вважав, що його реалізація веде до руйнації основ люд. буття і державності.

Розглядаючи д-ву як мудру й безальтернативну перспективу для взаєм. захисту індивідів у доступному для огляду майбутньому, Н. вважав, що надмірне вдосконалення держ. механізму таїть у собі небезпеку продукування слабких особистостей. Це може призвести до ослаблення або й знищення особистості державою. Альтернативу такому становищу Н. вбачає у подоланні антагонізму між д-вою і культурою, створенні нового типу «культурно забезпеченої державності». Творчій спадщині Н. властиві нестандартність теор. підходів, виправдання деструкт. явищ соціального розвитку. Він, зокрема, запропонував здійснити радик. переоцінку цінностей європ. цивілі зації. На думку Н., відтоді як давнє «кулачне право», «право сильного» стало витіснятися новоствореними механізмами реліг., морал. і правової регуляції люд. відносин, розпочався процес деградації людини. Зупинити цей процес Н. пропонував через повернення до архаїчних, доцивілізац. стереотипів соціальної поведінки, утвердження ідеалу наділеної волею до влади «надлюдини», здатної ігнорувати реліг. та морально-прав. обмеження. У своєму культі «надлюдини» Н. довів до крайнощів індивідуалізм та волюнтаризм. З цих позицій Н. розглядає право як явище вторинне, похідне від волі людини до влади, заперечує ідеї свободи і рівності в люд. стосунках. В ім'я реалізації потенц. енергії «надлюдини» Н. навіть виправдовує її право на злочин, вважаючи це право природним, невід'ємним, священним. Відповідно до цього постулату Н. стратифікував сусп-во, виділяючи в ньому три фізіол. типи: 1) геніальні люди; 2) виконавці ідей геніїв — стражі права, порядку і безпеки; 3) маса посеред, людей. Виходячи з такого соціального розуміння, Н. значну роль відводив проблемі аристокр. виховання. З елітарних позицій Н., з одного боку, критикував націоналізм і нац. обмеженість, а з другого — надавав у майб. розвитку перевагу європейцям і вбачав у німцях народ, здатний створити «новий порядок життя». Неврівноваженість соціально-філос. та політ. -правових оцінок нім. мислителя зумовила неоднозначність сприйняття його поглядів. Учення Н. справило у 20 ст. помітний вплив як на прогрес, теорії (М. Вебер, М. Бердяєв та ін.), так і на крайні реакційні політ.-правові ідеї, у т. ч. на формування ідеології фашизму і націонал-соціалізму, що зумовило однобічне сприйняття спадщини та постаті Н. значною частиною вчених і світової громадськості. В наш час в інтерпретаціях творчої спадщини Н. переважають підходи, спрямовані на з'ясування його істинного місця в історії філос. і політ.-правової думки.

Тв.: Сочинения, т. 1—2. М., 1990.

Літ.: История политических и правовых учений. М., 1995; Себайн Джордж Г., Торсон Томас Л. Історія політ, думки. К., 1997; Горячева М. В. Критика Фридрихов Ницше генезиса и идеалов дем. гос-ва. «Правоведение» 2000, № 1; Остроухов В. В. Насилля як предмет філос рефлексій. К., 2000.

Р. П. Горбатенко.

 

Схожі за змістом слова та фрази