Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow кел-киз arrow КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА
   

КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА

—православний монастир, заснований 1051 Антонієм Печерським у печерах біля літньої князівської резиденції с. Берестового поблизу Києва. В 11 ст. монастир став центром поширення й утвердження християнства в Київській Русі. В 12 ст. дістав назву лаври. У 18 ст. К.-П. л. стала найбільшим церк. феодалом на Україні. Була центром рус. літописання (див. Літописи) та житійної л-ри (див. Житія). Відіграла велику роль у розвитку освіти, науки і культури на Україні. В 1615 у Лаврі засновано Києво-Печерську друкарню, 1632 внаслідок об'єднання школи К.-П. л. з Київською братською школою — Києво-братську (Києво-Могилянську) колегію (з 1701 — Київська академія). У К.-П. л. в різні часи працювали видат ні церковні й громад. діячі, літописці й лікарі, письменники і поети, перекладачі, художники, вчені: Никон, Нестор, Сильвестр, Іларіон, Агапіт, Алімпій, Є. Ллєненецький, П. Беринда, 3. Коюстенський, П. Могила, Т. Земна, А. Кальнофойський, Л. Бараштч, І. Гізель та ін. Більшість з них поховано в Лаврі. В К.-П. л. створено "Повість временних літ", "Києво-Печерський патерик" та ін. твори. К.-П. л. вела боротьбу проти церковної Брестської унії 1596. В 1688 К.-П. л. надано ставропігію (незалежність від місц. світської і духовної влади) з підпорядкуванням моск. патріархові. Незважаючи на секуляризацію церк. маєтностей, проведену на Україні 1786—88. в К.-П. л. залишилися 3 тис. десятин орних земель, бл. 1 тис. сінокісних, сади, виноградники, пасіки, рибні озера, цегельні, велика кількість худоби та ін. майно. Одночасно К.-П. л. була позбавлена ставропігії. Величезні багатства К.-П. л. давали змогу здійснювати велике будівництво, використовуючи най-вовіші на той час досягнення архітектури і буд. техніки. Архіт. комплекс К.-П. л., що об'єднує Верхню лавру, ансамблі Ближніх (довж. 228 м) і Дальніх (довж. 280 м) печер (див. Печери київські), склався в 11 —19 ст. Найдавніша кам'яна будівля — головний храм — Успенський собор (1073—78, оздоблення — 1089; перебудований 1723—29, зруйнований 1941 німецько фашистськими загарбниками). В оздобленні інтер'єра брали участь грец. і давньорус. майстри. З пн. боку собору (невдовзі після 1073) збудовано Іоанно-Предтеченську церкву хрещальню — невеликий чотиристовпний однокупольний храм. В 1108 споруджено трапезну (не збереглася) і Троїцьку надбрамну церкву. Корпуси келій (спочатку дерев'яні) в кін. 17 — на поч. 18сі. замінено на муровані. У давнину Лавра мала укріплення (в 11 ст— дерев'яні, в 12 ст.— муровані), зруйновані під час монголо-татар. навали. На місці їх 1698— 1701 зведено нові кам. стіни з трьома брамами й банітами (входили до складу Києво-Печерської фортеці). В 1696—98 споруджено Миколаївську церкву при шпиталі, церкву Всіх святих на Економічній брамі —перлину укр. барокко (має соковитий декор). На Пн. від Лаври розташована Спаса на Берестові церква. В 1718 горішня частина Лаври згоріла. Після пожежі вцілілі Успенський собор, Троїцьку церкву, друкарню було відновлено й оздоблено пишним барокковим декором. В 1727 споруджено митрополичий будинок (розписи 1751), 1744—45 — Ковнірівський корпус (арх. С. Д. Ковнір), 1720 — Економічний корпус (надбудований 1848, арх. П. І. Спарро), 1731—44 — Велику Лаврську дзвіницю (вис. 96,5 м, проект арх. Ф. Васильєва, будував Й. Г. Шедель). З спорудженням дзвіниці комплекс К.-П. л. набув архіт.-худож. завершення. Дзвіниця відзначається добре знайденими пропорціями, має виразні архіт. деталі — карнизи й великі капітелі (до 1,25 м), виконані з кераміки; яруси оформлені доричними, іонічними, корінфськими колонами. В 1895 споруджено трапезну палату з церквою (арх. В. Ніколаєв, художнє оформлення інтер'єрів під керівництвом рос. архітектора і художника О. Щусєва). Одна з визначних споруд ансамблю Ближніх печер — Воздвиженська церква (1700) в стилі укр. барокко. На Зх. до неї прибудовано невелику трапезну, покої архімандрита в стилі класицизму з напівколонним портиком (інж. П. Дзичканець) та дзвіницю (1763, за проектом арх. 1. Г. Григоровича-Барського). Центром композиції Дальніх печер є трибанна церква Різдва Богородиці (1696) з дзвіницею, увінчаною двох'ярусним барокковим в ерхом з 4-ма шпилями (1754—61, Ковнір, імовірно, за проектом арх. Григоровича-Барського). Перехід від площі до стилобату храму вирішено у вигляді відкритої аркади-галереї. К.-П. л. була важливим мистецьким осередком і відігравала значну роль у розвитку давньорус. культури. Вона була центром формування мистецьких засад, які викристалізувалися при оздобленні іконописом, мозаїками та фресками храмів 10—11 ст. й дістали завершення при оформленні Успенського собору та інших церков Лаври в 11 ст. В 70 х рр. 11 ст. виникли Лаврська іконописна майстерня і мозаїчна майстерня. Мист. Лаври 14—15 ст. представлене Київським псалтирем, написаним Спиридонієм 1397 і оздобленим мініатюрами. Пластичною виразністю й вишуканістю позначено різьблення (рельєфи — Богоматері-Оранти, 14 ст.; Богоматері-Оранти з Антонієм і Феодосієм, 1470). На еволюцію лаврської мистецької школи великий вплив мала гравюра на дереві, а згодом на металі. В гравюрах естетичні засади реалістичного мист. Відродження поєднані з нар. мистецькими традиціями (оздоби "Анфологіону", 1619, гравера Григорія; "Требника", 1646,— Іллі). Велику увагу гравери приділяли зображенню ландшафту й архітектури, нац. типажу й одягу, істор. персонажам. Портретність, історична достовірність і монументальність властиві скульптурі (надгробок К. Острозького, 1579). З 2 ї пол. 17 ст. і в 18 ст. в мисг. лаврського худож. осередку неподільно панує стиль барокко, з лінійною і повітряною перспективами, декоративною вишуканістю кольору (А. Галик, Ф. Павловський, 3. Голубовський). В лаврських виданнях з'являються пишні офорти й гравюри, обрамлені барокковими картушами й соковитим рослинним орнаментом (твори Федора, І. Щирського, Л. Тарасевича і О. Тарасевича, Г. К. Левицького, А. С. Козачківського). Високою майстерністю відзначалися твори золотарства, в яких застосовувалось позолочення, емаль, що підвищувало їхню виразність (твори І. Равича, М. Юревича, С. Стрельбицького, Д. Золотаря). З кін. 18 ст. мист. К.-П. л. занепадає. На поч. 20 ст. в церкві Всіх святих на Економічній брамі І. їжакевич з учнями виконав нові розписи й реставрував розписи трапезної. Мистецтво К.-П. л. мало вплив на становлення рос, укр. та білорус. культур, а також балканських країн (в 17—18 ст.).

К.-П. л. протягом століть була оплотом царизму і найбільшим на Україні центром пропаганди реліг. ідеології. Велику Жовтн. соціалістич. революцію зустріла вороже. Постановою ВУЦВК і РНК УРСР від 29.IX 1926 тер. К.-П. л. оголошено держ. істор.-культур. заповідником (див. Києво-Печерський історико-культурний заповідник ). У К.-П. л. поховано І. І. Іскру й В. Л. Кочубея, рос. військ. діячів П. О. Румянцева, П. С. Кайсарова, О. І. Красовського, Ю. В. Путятіна, Ф. Є. Остон-Сакена та ін. Іл. лив. на окрем. арк., с. 480—481.

Літ.: Правда о Киево-Печерской лавре. К., 1963: Килессо С. К. Киево-Печерская лавра. М., 1975. М. 3. Петренко (історія). Г. Н. Логвин (архітектура й образотворче мистецтво).

 

Схожі за змістом слова та фрази