Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow пер-план arrow ПЕРЕГЛЯД КОНСТИТУЦІЇ
   

ПЕРЕГЛЯД КОНСТИТУЦІЇ

- конституційно встановлений порядок часткових змін осн. закону або ревізії усього його тексту. У різних країнах він має свої особливості. Конституції Великобританії, Ізраїлю, Нової Зеландії, напр., змінюються за звичайною законодавчою процедурою. Причому конституції названих держав несистематизовані, вони не мають форми єдиного правового акта, а їх норми не є нормами найвищої сили. Іноді порядок П. к. збігається певною мірою з порядком її прийняття, але звичайно є складнішим. Такий підхід наявний уже в перших осн. законах. Зокрема, конгрес США

приймає конституційну поправку, якщо за неї проголосує 2/3 членів кожної з його палат. Після цього поправка розглядається законод. органами штатів і затверджується відповід. рішеннями, прийнятими у 3/4 штатів. Цей порядок застосовувався майже в усіх випадках результативного П. к. США. Проте одну з конст. поправок (XXI, 1933) було затверджено в штатах спеціально обраними з цієї нагоди конвентами. Поправка також може прийматися федер. конвентом, який скликається на вимогу законод. органів 2/3 штатів, після чого вона затверджується законод. органами тих же штатів або їх конвентами. Конституція США фіксує чотири можливих порядки її перегляду і кожен з них забезпечує їй високий ступінь т. з. жорсткості.

Жорсткість конституції США зумовлена, зокрема, прийняттям її у період утвердження концепції установчої влади. Вважалося, шо ця влада безпосередньо належить народові й є первинною щодо «встановлених» влад, у т. ч. законодавчої влади. Тому визнавалася принципова відмінність між конституціями як актами установчої влади, з одного боку, і законами як актами законод. влади — з іншого. Саме з концепції установчої влади і випливає такий порядок П. к., як вчинення відповід. дій спеціально обраним представн. органом. За прикладом США цей орган у теорії конституційного права певний час визначався як конвент. Концепцію установчої влади було покладено в основу ін. порядку П. к., за яким парламент, що прийняв рішення про внесення змін до осн. закону, повинен був розпускатися, а зміни мав формулювати і затверджувати кваліфікованою більшістю голосів парламент нового складу. Останній виконував роль конвента. Депутати отримували не тільки заг. мандат члена парламенту, а й спец, мандат щодо П. к. Відповід. порядок П. к. у 19 ст. було запроваджено в Бельгії, Люксембурзі та Нідерландах. Він зберігається і понині. Характерним є зміст положень щодо перегляду першої конституції Франції 1791. Згідно з ідеологією нар. суверенітету, в ній було зафіксовано, що «інтересам нації більше відповідають зміни засобом, визначеним конституцією, лише тих статей, неналежність яких випливатиме з досвіду» (розд. VII). Зміни до цієї конституції уможливлювалися тоді, коли три послідовно обраних склади законод. зборів висловлювали «одноголосне» побажання змінити ту чи ін. статтю. Вимога одноголосності при вирішенні питання щодо П. к. випливала з поширеної у 18 ст. теорії сусп. договору і концепції, за якою осн. закон вважався формою такого договору. Зміст цієї концепції був також відображений у практиці П. к. шляхом референдуму. Вперше референдум як спосіб (засіб) перегляду був передбачений конституцією Франції III року Республіки (1795). Поширеним у 19 ст. стало внесення до конституції змін за рішенням парламенту на основі кваліфікованої (як правило, у 2/3) більшості голосів. Ця практика засвідчувала прагматичний відхід від догм концепції установчої влади. Об'єктивно конституції, змінювані за рішенням парламенту, мали й мають порівняно низький рівень жорсткості. Зокрема, найменш жорсткими можна вважати ті конституції, зміни до яких вносяться парламентами одного скликання за рішеннями, прийнятими на основі кваліфікованої більшості у 2/3 від їх складів (Грузія, Молдова, Португалія, Узбекистан, ФРН).

У такий же спосіб змінювалася Конституція Української РСР (1937 і 1978) «найвищим органом державної влади» — ВР УРСР. У період від прийняття Декларації про держ. суверенітет України (16.УІІ 1990) до укладення Конст. договору (8.VI 1995) було прийнято понад 20 законів про внесення змін до Конституції (Осн. Закону) 1978, якими коригувалися політ, система і держ. механізм України за умов незалежності. Відносна жорсткість цієї Конституції відіграла позит. роль у процесі такого коригування.

Більш жорсткими є конституції Білорусі, Греції, Естонії, Литви, Норвегії та деяких ін. держав. Вони передбачають повторне прийняття поправок парламентом одного скликання, але шляхом двох або трьох голосувань (нерідко на двох сесіях поспіль), або парламентом двох скликань, що забезпечує виваженість у перегляді осн. законів. В усіх випадках процедури проходження законопроектів про внесення змін до конституцій у парламентах суттєво відрізняються від звичайних законод. процедур. Передусім відрізняється коло суб'єктів відповід. законод. ініціативи. Зокрема, конст. поправки, як правило, не можуть бути ініційовані окр. членами парламентів. Жорсткими звичайно вважаються ті конституції, поправки до яких приймаються парламентами з наст, затвердженням на референдумі. Такий порядок встановлено конституціями Австрії, Ірландії, Іспанії, Італії, Румунії, Словенії, Японії та ін. держав. Відповідні рішення парламентів приймаються на основі абсолютної або, частіше, кваліфікованої більшості, а референдуми можуть мати обов'язковий чи факультативний характер. У деяких пострад. д-вах конституції можуть бути змінені виключно референдумами (Вірменія). В ін. випадках за рішенням президентів альтернативою таким референдумам може бути прийняття конст. поправок парламентами (Казахстан, Киргизстан). У Білорусі, навпаки, референдний порядок П. к. може бути альтернативою внесенню змін до неї парламентом. В Азербайджані розрізняють порядок П. к. та порядок доповнень до неї. Якщо зміни до осн. закону вносяться за результатами референдуму, то доповнення — за рішеннями парламенту. Особливістю деяких конституцій є те, що вони встановлюють неоднакові порядки перегляду їх різних розділів або спец, порядки зміни окр. положень. Так, більшість положень конституції РФ 1993 може бути змінено шляхом ухвалення парламентом рішення на основі кваліфікованої більшості голосів. Прийняті в такий спосіб поправки мають бути затверджені законод. органами не менш як 2/3 суб'єктів федерації. Проте для перегляду положень трьох її розділів, в одному з яких йдеться, зокрема, про порядок перегляду самого осн. закону, передбачено можливість скликання конст. зборів, які мають або підтвердити незмінність відповідних положень, або розробити проект нового осн. закону. В Болгарії перегляд більшості положень конституції також може бути здійснено парламентом. Однак внесення змін до розділу конституції, який визначає порядок її перегляду та прийняття нового осн. закону, а також зміна деяких ін. положень потребують рішення спеціально обраного представн. органу. В Естонії, Литві й Молдові П. к. відбувається за рішеннями парламенту, але певні їх розділи і положення можуть бути змінені виключно за результатами референдумів. В Естонії та Литві це розділи про основи конст. ладу і про порядок П. к., у Молдові — окр. положення щодо суверенітету, незалежності й унітарного характеру д-ви, а також щодо нейтралітету як принципу зовн. політики. Згідно зі ст. 154 Конституції України законопроект про внесення до неї змін можуть подати до ВР Президент України або нар. депутати України в кількості, не меншій третини від конст. складу парламенту. Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розд. І «Загальні засади», розд. III «Вибори. Референдум» і розд. ХІІІ «Внесення змін до Конституції України», попередньо схвалений більшістю від конст. складу ВР України, вважається прийнятим, якщо на наст, черговій сесії ВР України за нього проголосувало не менш як 2/3 від конст. складу ВР України (ст. 155).

Щодо внесення змін до будь-якого з названих вище трьох розділів Конституції України, то законопроект про це подають до ВР України Президент України або не менш як 2/3 депутатів від конст. складу ВР України і, за умови його прийняття не менш як 2/3 від конст. складу ВР України, він затверджується всеукр. референдумом, який призначає Президент України (ч. 1 ст. 156). Отже, Конституція України має досить високий ступінь жорсткості. Існують також деякі ін. застереження, мета яких — забезпечити жорсткість осн. законів. У Португалії П. к. може здійснюватися лише через 5 років після прийняття парламентом відповід. поперед, рішення. У Білорусі парламент не може здійснювати П. к. в ост. 6 місяців повноважень однієї з його палат, сформованих за результатами заг. виборів. У цілому ряді країн П. к. не допускається в умовах воєнного або надзв. стану. Про це йдеться і в ч. 2 ст. 157 Конституції України. В Естонії, Киргизстані, Литві та Узбекистані неприйнята конст. поправка може повторно пропонуватися не раніше як через рік після її відхилення. Відповідне положення містить і ч. 1 ст. 158 Конституції України. ВР України впродовж строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції (ч. 2 ст. 158), а повторне подання законопроекту про внесення змін до її І, III і ХНІ розділів з одного й того ж питання можливе лише до ВР України наст, скликання (ч. 2 ст. 156). Деякі конституції розрізняють заг. ревізію їхніх текстів і часткові зміни (Австрія, Іспанія, Швейцарія). Звичайно встановлюється більш жорсткий порядок загальної ревізії осн. законів. Іноді конституції прямо передбачають незмінність окремих положень, причому їх кількість у конституціях різних держав є різною. «Республіканська форма правління не може бути предметом перегляду» — зазначено в ст. 139 конституції Італії 1947. Аналогічне положення містить ст. 89 конституції Франції 1958. Неприпустимість перегляду конкр. положень передбачена в осн. законах Азербайджану, Вірменії і Греції. В ін. випадках про незмінність певних конст. положень ідеться у заг. формі (Казахстан, Молдова, Португалія, Чехія). Конституцією України встановлено, що вона не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини та гр-нина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення тер. цілісності України (ч. 1 ст. 157). Наведене положення слугує своєрід. змістовим критерієм у діяльності КС України при наданні ним висновків, передбачених ст. 159 Осн. Закону. Надання висновків щодо відповідності законопроектів про внесення змін до Конституції України вимогам певних її статей, враховуючи обов'язковість звернення за ними з боку ВР України до розгляду таких законопроектів і зобов'язальний характер самих висновків, є унікальним явищем у світ, практиці конституційної юрисдикції. Зміст ст. 159 у контексті ч. 1 ст. 157 є вагомим чинником жорсткості Конституції України. Більшу або меншу жорсткість тієї чи ін. конституції не слід сприймати як вихідну ознаку. Ступінь жорсткості конкр. конституції не впливає на її силу. Вона лише визначає форм.-юрид. можливості зміни осн. закону і певною мірою вп ливає на зміст і стабільність конст. регулювання. Жорсткість конституції не є нездоланною перешкодою для її скасування. Можливості та ймовірності П. к. або її оновлення визначаються передусім екон. і політ, факторами розвитку сусп-ва.

Літ.: Конституции и законод. акты бурж. государств XVII—XIX вв. М., 1957; Конституції нових держав Європи та Азії. К., 1996; Конституции гос-в Европ. Союза. М.. 1999.

В. М. Шаповал.

 

Схожі за змістом слова та фрази