Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow грод-гудз arrow ГРУШЕВСЬКИЙ
   

ГРУШЕВСЬКИЙ

Михайло Сергійович [17(29).ІХ 1866, м. Холм, тепер Хелм, ПНР - 25.ХІ 1934, Кисловодськ, похований у Києві] - український бурж. історик, один з головних лідерів укр. бурж.-націоналістичного руху. В 1890 закінчив істор.-філол. ф-т Київ. ун-ту. На формування політ. і наук. поглядів Г. великий вплив мала ідеалістична, націоналістична концепція В. Б. Антоновича. В 1894 очолив кафедру всесвітньої історії Львів. ун-ту, де читав курс історії України. З 1897 - голова Наукового товариства імені Шевченка, редактор "Записок" т-ва. На поч. громадсь-ко-політ. діяльності Г.- активний член київ. "Громади"; 1899-один з організаторів нац.-демократичної партії в Галичині. Під час революції 1905-07 в Росії засуджував революц. сел. повстання; виступав за бурж. автономію України. З 1908, після переїзду в Київ, увійшов до керівництва Товариства українських поступовців. У роки 1-ї світової війни - прибічник нім. орієнтації. В березні 1917 примкнув до Української партії соціалістів-революціонерів і очолив бурж.-націоналістичну Центральну раду, яка в жовтні 1917 стала на шлях відкритої боротьби проти влади Рад, закликала на Україну нім. інтервентів. На поч. 1919 емігрував до Австрії. Створив у Відні укр. соціологічний ін-т - ідеологічний центр укр. контрреволюц. еміграції. Остаточна поразка націоналістичної контрреволюції змусила Г. перейти на позиції зміновіхівства. Після кількох звернень до Укр. Рад. уряду, в яких Г. засуджував свою контрреволюц. діяльність, ВУЦВК 1924 дозволив йому повернутися на Рад. Україну для наук. роботи. В 1924 був обраний академіком АН УРСР, керував секцією історії України Істор. відділу АН, редагував журн. "Україна" та ін. видання. В 1929 був обраний академіком АН СРСР. З 1930 працював у Москві. Г. вперше в укр. бурж. історіографії створив зведену працю з історії України до серед. 17 ст. Його гол. істор. праці: "Історія України-Руси" (т. 1-10 в 13 кн., 1898-1936; в ній використав великий документальний матеріал, виявлений в архівах Росії, Швеції, Польщі та ін. країн), "Нарис історії українського народу" (1904), "Ілюстрована історія України" (1911), "Початки громадянства" (1921), "Історія української літератури" (т. 1-5, 1923 -27).

Наукове значення праць Г. обмежене тенденційністю в доборі й узагальненні фактів, націоналістичною інтерпретацією джерел. Г. вороже ставився до марксизму. Г. вважав нац. проблему головною в історії, твердив, що нац. інтереси вищі за класові, а класова боротьба заважає боротьбі за нац. інтереси. Пропагуючи націоналістичну теорію "єдиного потоку", Г. зображав укр. націю безкласовою, безбуржуазною, в якій, мовляв, не було експлуататорських класів і місця для класової боротьби. Заперечував наявність укр. пролетаріату і його керівну роль у суспільно-політ. житті. Протиставляв укр. народ російському, ігнорував їхню істор. близькість, великодержавну політику царизму зображував як політику рос. народу. Формування укр. народності відносив не до 14-15 ст., а до 4 ст. і твердив, що Київська Русь належить тільки історії України і не була спільною колискою укр., рос. і білорус. народностей. Засуджував політику возз'єднання України з Росією Б. Хмельницького і вихваляв І. Ви-говського та І. Мазепу, які намагалися відірвати Україну від Росії. Після повернення з еміграції почав приділяти більше уваги історії класової боротьби, але залишився на націоналістичних позиціях. Бурж.-націоналістична концепція Г. й досі використовується за кордоном реакційними бурж. істориками і укр. націоналістами.

Літ.: Ленін В. І. Про Україну, ч- 1 - 2. К., 1977; Історія Української РСР, т. 1 - 2. К., 1967; Историогра-фия истории СССР с древнейших времен до Великой Октябрьской социалистической революции. М., 1961.

М. А. Рубач.

 

Схожі за змістом слова та фрази