— кодекси права Великого князівства Литовського, що діяли і на інкорпорованих до нього укр. землях. Упродовж 16 ст. було видано три статути: 1529 (Старий), 1566 (Волинський статут) і 1588 (Новий). Усі вони досить подібні один до одного, тому інколи їх називають трьома редакціями. Найрозробленішим з них є Статут 1588 — класич. кодекс феод, права, що вміщував норми практично всіх галузей права, в т. ч. держ. (конституційного) права, чого не було в законод. практиці ін. європ. країн.
Статути виникли як прав, акти багатонац. д-ви. В них широко використано звичаєве право всіх народів, які жили на її території (зокрема, українського), норми давньорус, рим., нім., польс. права, поперед, поточного зак-ва, сеймові постанови, великокняз. привілеї, постанови повітових сеймиків, Судебник Казимира 1468, відповідна місц. суд. практика, норми церк. права. Кодекси увібрали осн. положення адм., цив., зем., крим., процес, і сімейного права Литви, Польщі, України тощо.
У С. В. к. Л. вперше вирішено ряд складних теор. і практ. завдань та опрацьовано систему і структуру розміщення прав, норм залежно від їх змісту, вміщено типові та узагальнюючі норми, додано докладну редакцію кожного артикулу (статті); запроваджено багато нових прав, норм, які відображають тогочасні товарно-грош. відносини. Укладачі Статутів виробили свою систему кодифікації на основі таких нових принципів: суверенність д-ви (всупереч середньовіч. космополітизму), єдність права, пріоритет писаного права. Прав, норми, викладені в С. В. к. Л., становили своєрідну феод, конституцію, в якій уперше визначено основи сусп. і держ. ладу, структуру, порядок утворення і повноваження деяких органів держ. управління і суду, прав, становище станів і соціальних груп населення. Проголошувалося, що всі особи, «і вбогі, і багаті», повинні судитися за нормами, викладеними в С. В. к. Л. Статути відображали еволюцію політ, устрою Лит.-Руської д-ви, від магнат, монархії до шляхетської, в зв'язку з посиленням екон. і політ, ролі дрібної та серед, шляхти. Статут
1529 (243 артикули в 13 розділах) ще зберігав перевагу магнатів, закріплюючи за ними провідну політ, роль та особливу юрисдикцію. Видання першого загальнодерж. кодексу стало початком обмеження свавілля вел. магнатів щодо шляхти. У Статуті 1529 закріплено умови, необхідні для зарахування до шляхет. стану, в результаті чого деякі категорії населення було виключено з нього. Згідно з Статутом 1566 (367 артикулів у 14 розділах), здійснено адм.-суд. реформу в д-ві. Було встановлено заг. підсудність усієї шляхти т. з. статутовим судам (земським, гродським і підкоморським — див. окр. статті про них), поділено д-ву на повіти і запроваджено обов'язкову присутність шляхти на пов. сеймиках. До вального сейму включено, поряд з вищою палатою (пани-рада), представників рядової шляхти — пов. послів. Статут 1588 (488 артикулів у 14 розділах) оформив створення єдиного стану залежного селянства. Крим, статті Статуту були спрямовані на захист рухомої та нерухомої феод, власності (передусім, земельної).
Зем. право охороняло монополію зем. власності шляхти Вел. князівства Литовського насамперед від посягань з боку польс. магнатів.
Третій Статут 1588, на противагу акту Люблінської унії 1569, закріпив значну державно-політ. самостійність Вел. князівства Литовського. Його було підготовлено як загальнодерж. кодекс права Вел. князівства Литовського, що може входити до федерат, д-ви разом з Польщею або існувати самостійно. Враховуючи, що одним з основних джерел статутів була «Руська Правда», та й написано їх тодішньою руською канцелярською мовою, для українського народу «іноземне походження» статутів мало досить відносний характер, їх норми відтворювали звичні давні права і розглядалися як власне споконвічне право. Статути були осн. збірниками права в Україні з 16 до 40-х рр. 19 ст. У ході численних спроб кодифікувати «малоросійські права», які здійснювалися у 18 ст. і на поч. 19 ст., саме статути ставали найважливішими джерелами цих проектів (див., напр., «Права, за якими судиться малоросійський народ»). Більше того, питання про доцільність застосування норм статутів нерідко набувало політ.
значення і ставало предметом гострої б-би за автономію України в складі Рос. імперії. Дію статутів на тер. Київ., Поділ, та Волинської губерній припинено сенат, указом від 25.УІ 1840. В Лівобережній Україні (Черніг. і Полтавській губернії) 4.III 1843 статут було замінено Зводом законів Російської імперії. Деякі законоположення статутів були внесені до Зводу законів і зберігали законну силу в Черніг. і Полтавській губерніях аж до 1917. Таких норм, щоправда, налічувалося лише 53 з 3979 статей 10-го тому Зводу і стосувалися вони здебільшого права спадщини та сімейного права.
Літ.: Максимейко Н. А. Источники уголов. законов Лит. Статута. К., 1894; Статут Вел. княжества Литовского 1529. Минск, 1960; Хрестоматія з історії д-ви і права України, т. 1. К., 1997; Статут Вялікага княства Літоу-скага 1588. Тэксты. Даведнік. Каментарьіі. Мінск, 2002.
В. А. Чехович.
