Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow спец-стаг arrow СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ
   

СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ

— держава у Пн. Америці. На Сх. омивається Атлантичним, на Зх. — Тихим ок., на Пд. Сх.— водами Мексіканської зат. В адм. відношенні поділяється на 50 штатів і федеральний округ Колумбія. Штати Аляска та Гавайї розташовані поза межами основної тер. країни. Карти див. на окремих аркушах, с. 464—465, 480—481.

Державний лад. США — республіка. За формою держ. устрою — федерація, що складається з 50 штатів і столичного федерального округу Колумбія. Діючу конституцію прийнято 1787. Глава д-ви і уряду та головнокоманд. збройними силами — президент з широкими повноваженнями, який разом з віце-президентом обирається шляхом непрямих, двоступеневих виборів (через колегію виборщиків) на 4 роки. Законодавчу владу здійснює двопалатний конгрес у складі сенату і палати представників. Сенат налічує 100 сенаторів (обираються на 6 років, по 2 від кожного штату) і оновлюється на 1 /3 кожні два роки. Голова сенату — віце-президент США. Палата представників обирається на 2 роки у складі 435 депутатів. Уряд США—виконавчий орган влади — призначається президентом за згодою сенату. Перед конгресом уряд не відповідальний. Кожний штат має свою конституцію. Законодавча влада в штатах належить законодавчим зборам, які обираються населенням штатів на 2-—4 роки, виконавча здійснюється губернаторами.

В. І. Євінтов.

Природа. Берегова лінія Атлантичного узбережжя в межах США порізана численними затоками та бухтами, береги гол. чин. низовинні; найбільший п-ів — Флоріда. Тихоокеанські береги менш розчленовані, підвищені, гористі. За характером рельєфу тер. США поділяють на три частини. На Зх. простягається гірська система Кордільєр (див. Кордільєри Північної Америки), яка займає бл. третини тер. США. Кордільєри належать до молодих гір переважно альп. етапу гороутворення. Вони складаються з ряду меридіонально витягнутих хребтів, розділених міжгірними плато й долинами. Вздовж узбережжя Тихого ок. розташовані берегові хребти (Аляскинський на Алясці, з найвищою вершиною США і всієї Пн. Америки — г. Мак-Кінлі, 6193 м, Береговий, Каскадні гори, Сьєрра-Невада та ін.). Сх. пояс утворюють хребти Скелястих гір. Між цими двома поясами гір лежать розчленоване глибокими каньйонами Колумбійське плато, пустельне нагір'я Великий Басейн і плато Колорадо. На Сх.— невисокі гори Аппалачі (вис. до 2037 м, г. Мітчелл), що відокремлюються від океану неширокою Приатлантич-ною низовиною. Внутр. райони між Кордільєрами і Аппалачами зайняті Внутрішніми рівнинами, які включають Центральні рівнини, Великі рівнини (або плато Прерій) та Примексіканську низовину. На Пн.— частина Лаврентійської височини з характерними водно-льодовиковими формами рельєфу. США — одна з найбагатших щодо запасів та різноманітності корисних копалин країн капіталістичного світу. Великі родовища вугілля, нафти, газу, мідної, свинцевої, цинкової, уранової, заліз., титанової руд, ртуті, золота, молібдену, вольфраму, рідкісноземельних елементів, фосфоритів. Є також поклади кам. і калійної солей, сірки та ін. Майже вся тер. США лежить у помірному та субтропічному поясах, Аляска — у субарктичному, пд. райони Флоріди — у тропічному. Значний вплив на клімат пн.-сх. і сх. частин країни має тепла течія Гольфстрім, тихоокеанського узбережжя — холодна Каліфорнійська течія. В зв'язку з активною циркуляцією повітря між пн. і пд. районами, зумовленою особливостями орографічної будова території, спостерігаються часті зміни погоди. Клімат внутр. районів США континентальний, у внутр. областях Кордільєр — різко континентальний. Пересічна т-ра січня у м. Бісмарку (штат Пн. Дакота) — 19, липня +21°, у м. Чі-каго відповідно —3,7 і +23,1°. Примексіканська низовина й пд. частина Приатлантичної низовини мають субтропічний клімат. У м. Новому Орлеані пересічна т-ра січня +12, липня +27,4°. Для пн.-сх. частини приатлантичного району та пн. частини тихоокеанського узбережжя характерний мор. клімат. У Нью-Йорку пересічна т-ра січня —0,8, липня + 23°. На Пд. тихоокеанського узбережжя клімат середземномор. типу, у внутр. районах пд. частини Кордільєр дуже жаркий і посушливий. Найнижчі т-ри повітря (до —64°) спостерігалися на плос; когір'ї Юкон (Аляска), найвищі (понад +50°) — у Долині Смерті (Каліфорнія). Пересічна річна сума опадів на Пд. Сх. Аляски і на Зх. штату Вашінгтон — 3000— 4000 мм, на Пд. Сх. країни — 1500—2000 мм, на Внутрішніх рівнинах — від 1500 мм на Сх. до 300 мм на Зх. Характерне значне забруднення атмосфери над великими містами і промисловими центрами. Більшість річок США належить до басейну Атлантичного ок. На тер. країни — одна з найбільших річкових систем світу — р. Міссісіпі з Міссурі. Ріки, що течуть з Аппалачів у Атлантичний ок. (Гудзон, Потомак та ін.), — короткі, стрімкі, повноводні. Менш розвинуту річкову сітку мають Кордільєри. Тут у глибоких каньйонах течуть ріки гірського типу Колумбія, Колорадо та ін. На Пн. країни, на кордоні з Канадою, — Великі озера (Верхнє озеро, Гурон, Мічіган, Ерг, Онтаріо). На нагір'ї Великий Басейн лежить Велике Солоне озеро, у Флоріді — численні карстові і лагунні озера, на Алясці — озера льодовиково-тектонічного походження, зокрема Іліамна. Внутр. води широко використовують для пром. і комунального водопостачання, судноплавства, зрошування, як джерело гідроенергії. Значна частина їх забруднена пром. відходами. Ґрунтовий покрив різноманітний. На Пн. Сх. поширені дерново-підзолисті та бурі лісові грунти, на Пд. Сх.— червоноземи та жовтоземи, на Внутрішніх рівнинах переважають чорноземовидні грунти прерій, чорноземи та темно-каштанові грунти, на міжгірних плато Кордільєр — сіроземи, бурі грунти пустельних степів та світло-каштанові грунти. Розвинута ерозія грунтів, значні площі непридатні для землеробства (див. Бедленд). Природна рослинність значно зведена госп. діяльністю. На Пн. Сх. переважають мішані та соснові ліси, на Пд.— широколистяні, на тихоокеанському узбережжі і схилах Кордільєр — хвойні ліси. На Зх. Центральних рівнин подекуди збереглася трав'яниста рослинність прерій, на Великих рівнинах, плато і долинах Кордільєр — рослинність сухих степів. Посушливі частини плоскогір'їв Кордільєр займають напівпустелі й пустелі. Серед найбільших природоохоронних об'єктів — Йеллоустонський національний парк, Йосемітський національний парк, нац. парки Секвойя, Гранд-Каньйон, Мамонтова та Карлсбадські печери та ін.

Населення. Сучасне населення США складається з трьох осн. етнічних компонентів: американців США, іммігрантських перехідних груп і аборигенів. Американці США (171 млн. чол., оцінка; тут і нижче дані на 1978) як нація склалися гол. чин. у 2-й пол. 18 ст. в результаті змішання між собою іммігрантів з різних країн Старого Світу. Расово-етногр. групою американців США є афроамериканці (" чорні" , негри — 25 млн. чол.) — нащадки афр. рабів, яких привозили в країну в 17—19 ст. Незважаючи на багатовікову дискримінацію афроамериканців і сегрегацію, відбувалося фіз. змішання африканців з білими. Тепер мулати становлять значну частину заг. кількості афроамериканців. Іммігрантські перехідні групи безперервно змінюються і за чисельністю і за складом. З одного боку, цей компонент поповнюється за рахунок новоприбулих іммігрантів, з другого, нащадки переселенців у другому, третьому і більш віддалених поколіннях поступово вливаються до складу амер. нації. Значна кількість представників різних перехідних груп є практично в усіх штатах США, однак, виділяються кілька районів з підвищеною питомою вагою тієї чи ін. групи. Мексіканці (7 млн. чол.) становлять значну частку населення в штатах Техас, Каліфорнія, Арізона, Нью-Мексіко, Колорадо, Нью-Йорк; італійці (4,4 млн.) — в штатах Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Пенсільванія, Род-Айленд і Коннектікут; німці (4,5 млн.) — в штатах Міннесота, Айова, Пл. Дакота, Небраска і Нью-Джерсі; фран-коканадці та англоканадці (відповідно 1,8 і 0,67 млн.) — в штатах Нової Англії і прикордонних з Канадою штатах; французи (0,56 млн.) — в штатах Луїзіана і Техас; шведи (0,81 млн.) — в штатах Іллінойс, Міннесота, Огайо, Вісконсін; норвежці (0,62 млн.) — в штатах Вісконсін, Міннесота, Пн. і Пд. Дакота, Вашінгтон, Орегон; голландці (0,38 млн.) — в шт. Мічіган; поляки (2,4 млн.) — в штатах Іллінойс, Вісконсін, Мічіган; японці (0,62 млн.), китайці (0,55 млн.) і філіппінці (0,52 млн.) — в штатах Каліфорнія і Гавайї (багато китайців живе також у м. Нью-Йорку, а японців і філіппінців — ум. Вашінгтоні і шт. Іллінойс). Деякі перехідні групи — ірландці (1,5 млн.), пуерторіканці (1,8 млн.), євреї (6,1 млн.) — зосереджені переважно в м. Нью-Йорку. В США живуть і представники багатьох ін. перехідних груп; чисельність австрійців, кубинців, португальців, росіян, українців, чехів, словаків, греків, вірмен, угорців, арабів становить більше ніж по 500 тис. чол., датчан, шотландців, германошвейцарців, ямайців, домініканців, колумбійців, іспанців, сербів, хорватів, литовців, албанців, фіннів, в'єтнамців, корейців та ін.— більше ніж по 100 тис. чол.

До аборигенних груп, які зазнають найбільшої дискримінації, належать індіанці (850 тис. чол.), ескімоси (ЗО тис), алеути (5 тис.) і гавайці (120 тис; переважна більшість з них метиси, власне гавайців залишилося не більше 10 тис). Найчисленніші індіан. племена — атапаски, алгонкіни, шошони, сіу, ірокези, мускоги, цимшіани. Індіанці живуть у резерваціях у центрі і на заході США (2% найнепридатніших для госп. використання земель країни) і в містах Чікаго, Нью-Йорку, Клівленді, Сан-Франціско, Сіетлі. Пересічна густота нас. США — 25,6 чол. на 1 км2 (1982). Офіц. мова — англійська. Віруючих усього бл. 132,8 млн. За релігією 74,2 млн. становлять протестанти (баптисти, методисти, лютерани, пресвітеріани, мормони та ін.), 49,8 млн.— католики, решта — іудаїсти (5,8 млн.), представники православних церков (3,75 млн.), мусульмани, буддисти та ін. Міське населення становить 73% (1970). Найбільші міста: Нью-Йорк, Чікаго, Лос-Анджелес, Філадельфія, Х'юстон, Детройт, Сан-Франціско, Вашінгтон, Бостон, Даллас, Клівленд, Балтімор.

С. І. Брук.

Історія. В давнину сучасну тер. США населяли індіанці та ескімоси. В 16 ст. почалася колонізація Північної Америки Іспанією, Францією, Англією, Голландією, Швецією. Англія до серед. 18 ст. витіснила осн. конкурентів і встановила своє колоніальне панування у сх. частині континенту. Європ. колонізація і заселення Пн. Америки супроводилися

винищуванням місц. населення і масовим завезенням негрів-рабів з Африки. В ході війни за незалежність у Північній Америці 1775—83 13 пн.-амер. колоній 4.VII 1776 заснували федеративну д-ву — США, проголосивши її республікою (див. Декларація незалежності 1776, Т. Джефферсон). Першим президентом США було обрано Дж. Вашінгтона. В 1808—09 встановлено дипломатичні відносини з Росією. При владі в новоутвореній бурж. д-ві закріпилися буржуазія і плантатори-рабовласники. На пром.-фермерській Пн. США розвивався капіталізм, на Пд.— рабовласницьке плантаторське г-во. Швидке розширення тер. США відбувалося за рахунок колонізаторської експансії на Зх.— вигнання індіан. племен, госп. освоєння зх. земель. У 1803 у Франції "придбано" Зх. Луїзіану, 1819 Іспанія змушена була віддати Флоріду, 1836 від Мексіки відторгнуто Техас, а 1845 його одностороннім актом приєднано до США; протягом 19 ст. було приєднано території нинішніх штатів Каліфорнія, Арізона, Нью-Мексіко, Невада, частину штатів Колорадо і Вайомінг (див. Американо-мексіканська війна 1846—48, Панамериканізм). У 1823 США проголосили Монро доктрину, що згодом стала знаряддям експансії в Лат. Америці. В серед. 19 ст. у США склалася т. з. двопартійна система, коли при владі в країні поперемінно перебувають дві бурж. партії — Демократична (засн. 1828) і Республіканська (засн. 1854). Після здобуття незалежності в США не вщухала класова боротьба (Шейса повстання 1786—87, повстання негрів-рабів 1800, 1822, 1831). З поч. 30-х рр. 19 ст. розгорнувся рух аболіціонізму. В 1859 фермер-аболіціоніст Дж. Браун очолив повстання за скасування рабства. В 1852 в США створено перші марксистські орг-ції. Зростаючі суперечності між буржуазією Пн. і плантаторами Пд. привели до громадянської війни в США 1861 — 65, перемогу в якій здобули пн. штати, очолювані президентом А. Лінкольном. У ході війни було прийнято закони про зем. наділи (1862; див. Гомстед-акт), про скасування рабства (1865). Після громадян. війни настав період інтенсивного капіталістич. розвитку країни, яка вступила наприкінці 19 ст. в імперіалістичну стадію, позначену зростанням експансіонізму в зовн. політиці (див. зокрема, Іспано-американська війна 1898). В 1867 США купили в царської Росії Аляску та Алеутські о-ви; в кін. 19 ст. загарбали Філіппіни (див. Американо-філіппінська війна 1899—1901), Гавайї, Пуерто-Ріко та ін., 1903 — Зону Панамського каналу (див., Американо-панамські договори). На межі століть почалася нова хвиля еміграції до США. Переважну більшість емігрантів становили вихідці з країн Пд.-Сх. Європи, зокрема з України (див. Українська трудова еміграція). В країні зростав профспілковий і соціалістичний рух. У 1867 виникли секції Інтернаціоналу 1-го. В 1872 до США було перенесено місцеперебування Ген. ради 1-го Інтернаціоналу. У 1881 було створено профоб'єднання Амер. федерація праці (АФП), 1905 — революц. профспілкову орг-цію "Індустріальні робітники світу". На відзнаку героїчного виступу робітників Чікаго (1.V 1886) встановлено святкування Першого травня. Виступи робітників відбувалися і в наступні роки (див. "Лудлоуська бойня"). Активному піднесенню боротьби трудящих США сприяла перемога Великої Жовтн. соціалістич. революції, що виявилося, зокрема, у створенні 1919 двох компартій — Комуністичної робітн. партії Америки на чолі з Дж. Рідом і А. Вагенкнехтом і Компартії Америки на чолі з Ч. Рутенбергом (1921 об'єдналися в єдину партію), у розгортанні страйкового руху і кампанії "Руки геть від Росії", розпочатої у зв'язку з участю США в антирад. інтервенції 1918—20. Під час першої світової війни 1914—18 США займали спочатку позицію нейтралітету (в цей час вони здійснили інтервенцію в Мексіку 1914, 1916— 17, Гаїті 1915, Домініканську Республіку 1916, на Кубу 1917), а з квітня 1917 виступали на боці Антанти. Вийшовши з війни значно збагаченими на відміну від своїх зх.-європ. конкурентів і зміцнивши свої міжнар. позиції (див. Версальсько-Вашінгтонська система, а також Вашінгтонська конференція 1921—22), США вступили у фазу "проспериті" (процвітання), після якої зазнали ударів найжорстокішої екон. кризи (1929—33), позначеної бе зробіттям (17 млн. чол. на 1933), банкрутствами, різким падінням виробництва (див., зокрема, "Голодні походи"). В 20-х рр. у зв'язку з судовим процесом над робітниками революціонерами (див. Сакко — Ванцетті процес) у США відбувся широкий рух протесту, підтриманий пролетарями багатьох країн. За умов кризи до влади прийшла адміністрація Демократичної партії на чолі з Ф. Рузвельтом (президент США 1933— 45), за ініціативою якого було вжито ряд соціально-екон. заходів, об'єднаних під назвою "новий курс", що мав на меті забезпечити вихід США з кризи, зменшити напругу класової боротьби. У 1933 США встановили дипломатичні відносини з СРСР. На базі розширення соціальних прав у країні активізувався робітн. рух: поряд з існуючим профоб'єднанням АФП було засновано нове — Конгрес виробничих профспілок (1935), у створенні якого брали участь комуністи. Загалом політика "нового курсу" не дала бажаних результатів, не привела до "соціального миру". В сфері зовн. політики США додержувалися курсу "нейтралітету" і "невтручання", незважаючи на зростаючу агресивність країн фашист. блоку; сприяли відновленню нім. реваншизму (див. Дауеса план, Юнга план). Після нападу Японії 1941 на амер. військ.-мор. базу Перл-Харбор США вступили в другу світову війну 1939—45 на боці антигітлерівської коаліції (див. також Атлантична хартія. Ленд-ліз). Американські збройні сили брали участь гол. чином у бойових діях проти Японії в районі Тихого океану (див. Тихоокеанські кампанії 1941—45). США були учасником міжнародних союзницьких конференцій (див. Тегеранська конференція 1943, Кримська конференція 1945, Потсдамська конференція 1945). 6.VІ 1944, після тривалого зволікання, США і Великобританія відкрили другий фронт. У серпні 1945 за наказом Г. Трумена (президент США 1945 —53) на япон. міста Хіросіму і Нагасакі було скинуто атомні бомби, що призвело до загибелі десятків тисяч мирних жителів. У післявоєн. період уряд США став на шлях активної протидії демократичним перетворенням у світі. Проголосивши курс "холодної війни", висунувши ряд реакційних доктрин, правлячі кола США виходили з переконання в довготривалості своєї атомної і термоядерної монополії, якої, проте, невдовзі були позбавлені. В кінці 40-х рр. період США для зміцнення своїх імперіалістичних позицій, зокрема в Зх. Європі, висунули "доктрину Трумена", що мала на меті наступ на сили демократії і соціалізму та підтримку реакційних сил і режимів, і Маршалла план, виступили ініціаторами створення агресивних блоків НАТО, СЕАТО, АНЗЮС, СЕНТО та ін., створили в різних частинах світу мережу військ. баз, спрямованих проти країн соціалізму. Адміністрація Д. Д. Ейзенхауера (президент США 1953—61) продовжувала агресивну зовн. політику попереднього уряду, спрямовану, зокрема, проти нац.-визвольного руху на Близькому і Середньому Сході ("доктрина Ейзенхауера"). США також вчинили численні агресивні акції: 1950—53 — в Кореї; 1954 — у Гватемалі; 1958 — у Лівані; проти Куби (див. Плая Хірон, а також Карибська криза 1962); 1965 — у Домініканській Республіці; 1964—73 США вели війну у В'єтнамі (див. Агресія США у В'єтнамі); 1964—75 — у Лаосі, 1970—74 — у Кампучії (Камбоджі); втручалися у внутр. справи ряду країн (насадження реакційних режимів у Чілі 1973 та ін. країнах Лат. Америки), надали підтримку Ізраїлю у його агресивних діях на Бл. Сході (див. Близькосхідна криза). В 50—60-х рр. внутріполіт. життя США характеризувалося посиленням реакції, прийняттям антидемократичних законів (див., зокрема, Тафта — Хартлі закон), засиллям маккартизму, що створив атмосферу тотальних переслідувань прогресивних елементів (Компартія США перейшла на напівлегальне становище), активізацією діяльності профашистських (берчисти та ін.), расистських (Ку-Клукс-клан), сіоністських орг-цій. 60-і рр. в історії США позначено серією політ. убивств, жертвами яких стали президент Дж. Кеннеді, кандидат у президенти Р. Кеннеді, негритянський лідер М. Л. Кінг; на ці роки припадає також зростання могутності воєнно-промислового комплексу.

Пpогресивні сили США активно протидіяли наступам правого екстремізму. В країні ширився масовий рух негритянського населення проти расової дискримінації (під його тиском конгрес США в серед. 60-х рр. змушений був прийняти ряд відповідних законів), посилився робітн. і студент. рух, на поч. 70-х рр. активізувався рух протесту проти війни у В'єтнамі. В галузі зовн. політики уряд США в 60-х рр. почав виявляти реалістич. підхід у відносинах з соц. країнами. В ході переговорів у Москві (1963) США разом з СРСР і Великобританією підписали Московський договір 1963 про заборону випробувань ядерної зброї у трьох сферах. На межі 60 і 70-х рр. в умовах зміни співвідношення сил у світі на користь світової системи соціалізму відбувся поворот у міжнар. відносинах до політики розрядки міжнародної напруженості.

В 1971 СРСР, США, Великобританія і Франція підписали Чотиристоронню угоду по Західному Берліну. В результаті переговорів 1972—74 між СРСР (Л. І. Брежнєв) і США (Р. Ніксон і Дж. Форд) було укладено ряд договорів і угод, спрямованих на відвернення загрози ядерної війни, обмеження ядерних озброєнь (див. "Основи взаємовідносин між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Сполученими Штатами Америки", Радянсько-американські документи). Однак з кін. 70-х рр. правлячі кода США взяли курс на пряму конфронтацію з СРСР та ін. соціалістичними країнами, зокрема, було заморожено набрання чинності Договору про обмеження наступальних стратегічних озброєнь, підписаного між СРСР і США 1979, в односторонньому порядку перервано переговори з СРСР про скорочення поставок зброї третім країнам, вкрай обмежено торг. стосунки з Рад. Союзом; посилилися суперечності між США і країнами, що розвиваються. Внутр. політика уряду США 70—80-х рр. характеризується скороченням соціальних програм, запровадженням податкових пільг для монополій, мілітаризацією економіки, що спричинило посилення інфляції і безробіття; загостренням расових конфліктів. Внутріполітична обстановка ускладнилася міжпартійним конфліктом (див. "Уотергейтська справа"). За 70-і рр. частка США у світовому експорті скоротилася майже на 20%. Намагаючись знайти вихід з кризи, адміністрація президента Дж. Картера (1977—81), а з 1981 — Р. Рейгана пішла на загострення зовн.-політич. проблем, посилила гонку озброєнь. Мілітаристські тенденції політики США знайшли вираз у постійному збільшенні воєн. бюджету, рішенні про розміщення в країнах Зх. Європи ракет серед, радіуса дії, проголошенні доктрини "обмеженої ядерної війни", програмі виробництва хім. зброї, створенні нових військ. баз на Бл. Сході і в районі Індійського ок. та в ін. агресивних акціях. Нагнітаючи міжнар. напруженість, агресивність у зовн. політиці, правлячі кола США взяли курс на відродження політики "холодної війни", про що красномовно свідчать воєн. програми Пентагону, прагнення США до ядерної переваги в Європі, наростаюча кампанія антирадянщини, розгорнута реакційними колами США, прагнення до світового панування. Адміністрація США, намагаючись справити тиск на СРСР, почала руйнувати те позитивне, що з немалими труднощами, як зазначив XXVI з'їзд КПРС, вдалося створити в рад.-амер. відносинах за попередні роки. В результаті рад.-амер. двосторонні зв'язки з ряду напрямів виявилися відкинутими назад. Рад. Союз виступає за нормалізацію відносин із США. З 1945 США — член ООН. США — член Організації Американських держав, НАТО, Міжамериканського банку розвитку, Організації економічного співробітництва і розвитку, Міжнародного банку реконструкції і розвитку, Міжнародного валютного фонду та ін.

А. М. Шлепаков.

Українці в США. Американці укр. походження — це в осн. нащадки переселенців, які емігрували за океан у кін. 19 — на поч. 20 ст. з укр. земель, що перебували у складі Австро-Угорщини, а після 1-ї світової війни — з Польщі, Румунії, Чехословаччини. Як і ін. вихідці з Пд.-Сх. Європи, українці в США були позбавлені можливості набути зем. наділи, резерв яких на той час був вичерпаний. Іммігрантів використовували на найтрудомісткіших роботах, при низькій оплаті і відсутності охорони праці. Вони зазнавали постійної дискримінації. Наприкінці 19 ст. виникли перші громадські об'єднання укр. трудящих-іммігрантів — здебільшого орг-ції взаємодопомоги, культурно-осв. т-ва, почали виходити укр. мовою газети "Америка", "Свобода", "Народна воля" та ін. В 1907—08 з'явилися перші укр. соціалістичні гуртки й орг-ції, частина укр. пролетарів ввійшла до складу Укр. робітн. партії (засн. 1909). В 1912—13 активно діяли соціалістичні орг-ції в Клівленді і Детройті, де виходили також укр. газети "Робітник" і "Пролетар". Навесні 1915 соціалістичні орг-ції об'єдналися в Укр. федерацію Соціалістичної партії Америки, очолювану Г. Ткачуком, А. Дмитришиним, І. Куликом. Федерація виступала проти антинар. діяльності націоналістичних угруповань, що підтримували Габсбургів під час 1-ї світової війни, але через наявність у складі керівництва опортуністичних елементів не виробила чіткої позиції щодо війни і нац.-визвольного руху на Україні.

Передові грудящі-іммігранти вітали Велику Жовтн. соціалістич. революцію, брали активну участь у русі "Руки геть від Росії", в страйковій боротьбі, зокрема в страйку сталеливарників 1919, та ін. Реакція спрямувала проти укр. робітників-іммігрантів жорстокі репресії, частину учасників демократичного руху було заарештовано, частину депортовано. Незважаючи на переслідування, тривав процес консолідації комуністичного руху. Протягом 20-х рр. у складі Компартії США діяла Укр. федерація. З 1920 почала виходити робітн. газ. "Українські щоденні вісті" (з 1957— "Українські вісті"). Поряд з цим 1924 було створено масове об'єднання "Союз українських робітничих організацій" (з 1940 — Ліга американських українців, ЛАУ), який проводив значну роботу по згуртуванню трудящих, розповсюдженню ленінських праць, роз'ясненню подій, що відбувалися на Україні, забезпечував діяльність культурно-осв. осередків, влаштовував вивчення укр. мови, організовував самодіяльні гуртки, читальні. Протягом 20— 40-х рр. діяла також орг-ція взаємодопомоги трудящих — Укр. секція Міжнар. робітн. ордену, 1929 було засновано "Лемко-союз". Вихідці з укр. земель все активніше втягувались у загальноамер. робітн. рух. Під час світової екон.кризи 1929—33 укр. іммігранти разом з трудящими ін. національностей брали участь у демонстраціях, "голодних походах", у наступні роки — в громад. русі проти наступу фашизму і війни. Чимало американців укр. походження мужньо боролись у лавах Інтернаціональних бригад в Іспанії (див. також Рота імені Тараса Шевченка). Трудящі-іммігранти подавали допомогу борцям за визволення західноукр. земель, возз'єднання яких з УРСР було високо оцінено як справедливий історичний акт. З поч. Великої Вітчизн. війни прогресивні амер. українці доклали чимало зусиль, щоб збільшити внесок США в боротьбу проти фашизму, виступали за прискорення відкриття другого фронту. ЛАУ разом з к-тами допомоги СРСР у війні, Слов'ян. к-том та ін. антифашист. орг-ціями проводила збирання коштів для матеріальної допомоги населенню України, що потерпіло від нім.-фашист. окупації. У післявоєн. період прогресивні американці укр. походження виступають проти політики "холодної війни", викриваючи ініціаторів антикомуністичних кампаній, т. з. тижнів поневолених народів, підступні акції націоналістичних угруповань. Незважаючи на репресії і дискримінаційні дії уряду, зокрема заборону 1947 Міжнар. робітн. ордену (в т. ч. його укр. секції), американці укр. походження у складі ЛАУ і загальноамер. демократичних орг-цій продовжують боротьбу проти курсу уряду США на підрив розрядки міжнародної напруженості, боротьбу за мир і співробітництво, на захист соціальних прав трудящих. Чільне місце в їхній діяльності посідає викриття бурж.-націона-лістичних поплічників американської реакції.

Газета "Українські вісті", а також інші прогресивні видання (див., зокрема, "Громадський голос", "Юкрейнiан Америка") популяризують досягнення Рад. України. В ряді міст діють укр. прогресивні клуби, гуртки, хори. Розширенню культур. зв'язків з Рад. Україною сприяє діяльність Арров-парку.

А. М. Шлепаков.

Політичні партії, профспілки. Республіканська партія, засн. 1854. Демократична партія, засн. 1828. Комуністична партія Сполучених Штатів Америки, засн. 1919. Американська федерація праці — Конгрес виробничих профспілок (АФП—КВП), засн. 1955. В США налічується також бл. 40 незалежних профспілок заг. чисельністю 4,5 млн. робітників і службовців. Найбільш впливові — Профоб'єднання водіїв вантажних автомашин і складських робітників, Об'єднана профспілка робітників автомобільної, аерокосмічної промисловості і сільськогосподарського машинобудування, Об'єднана профспілка робітників вугільної промисловості, Об'єднана профспілка робітників електо-, радіо- і машинобудівної промисловості. Осн. організації в негритянському русі: Національна асоціація сприяння прогресу

кольорового населенн я, засн. 1909; Конференція християнського керівництва на Півдні, засн. 1957; Національна міська ліга, засн. 1910; Конгрес за расову рівність, засн. 1942. Господарство. США — економічно найрозвинутіша країна капіталістичного світу. Серед капіталістичних країн США посідають 1-е місце за обсягом валового нац. продукту, пром. і с.-г. виробн., за експортом товарів і капіталу, за рівнем концентрації і централізації виробн., витратами на наук. дослідження тощо. Разом з тим у США з найбільшою силою проявляються всі суперечності капіталістичної системи. 57% нац. багатства зосереджено у 3% населення, в той час як прибутки понад 29 млн. американців нижчі за офіц. рівень бідності (1980). В економіці панує невелика група монополій, зокрема фінанс.-монополістичні групи Морганів, Рокфеллерів, каліфорнійська, чікагська, "Сітікорп" та ін. В інтересах монополій уряд США здійснює курс посиленої мілітаризації економіки, зовнішньополіт. експансії, наступу на соціально-екон. завоювання трудящих. Воєн. витрати 1984 заплановано у розмірі 280,5 млрд. дол. проти 76,5 1970. В умовах заг. кризи капіталізму економіка США розвивається нерівномірно. З 70-х рр. хронічні кризи надвиробництва

доповнилися валютною, енерг. і сировинною кризами. Недовантаження виробничих потужностей, безробіття та інфляція стали хронічним явищем. У 1981 роздрібні ціни зросли на 10,4%, чисельність безробітних 1982 становила 12 млн. чол., рівень інфляції — понад 10%. Частка США у пром. Виробн. несоціалістичного світу скоротилася з 37,8% 1970 до 35,7% 1981, в експорті товарів відповідно з 15,2% до 13,0%.

Промисловість. У пром-сті створюється 66,3% нац. доходу США і зайнято 23 млн. чол. (1979). Бл. половини пром. виробн. зосереджено в руках 500 пром. корпорацій. Серед них: нафтові — "Екссон", "Мобіл", "Тексако", "Стандард ойл оф Каліфорнія", "Стандард ойл оф Індіана", "Галф ойл"; автомобільні — "Дженерал моторе", "Форд мотор", "Крайслер"; електромашинобудівні — "ІБМ", "Дженерал електрік", "ІТТ"; сталеварна —"Ю. С. Стіл"; хімічна — "Дюпон де Немур" та ін. Серед воєнно-пром. корпорацій провідне місце посідають "Дженерал дайнемікс", "Локхід", "Макдоннелл-Дуглас", "Грумман", "Х'юз ейркрафт". Найбільшими темпами розвиваються авіаракетно-космічна, енергомашинобудівна, електронна, а також нафтохімічна, атомна та енерг. пром-сть, значна частина продукції яких йде на воєнні цілі. Північ США, як гол. пром. район, поступово втрачає свої позиції на користь Півдня і Заходу. В структурі паливного балансу на нафту припадає 47,4%, на газ — 25,5%, на вугілля — 19,3% (1979). Більша частина електроенергії виробляється на ТЕС — 76,2%, на ГЕС — 12,4%, на АЕС — 11,4%. Видобувають нафту (Галф — район узбережжя Мексіканської зат., Каліфорнія, Аляска), природний газ і сірку (Галф), вугілля (Аппалачський і Центральний басейни), заліз. руду (район оз. Верхнього), фосфорити (Флоріда), уран, кольорові метали, калійні солі тощо. Незважаючи на значний обсяг власної продукції гірничодобувної пром-сті, бл. 25% необхідної пром. сировини, 30% нафти і нафтопродуктів США імпортують. Гол. центри чорної металургії — Чікаго, Піттсоург, Детройт, Клівленд, Буффало, Балтімор, Філадельфія. Алюмінієва пром-сть розміщена в районі Галфу та в басейнах річок Колумбії і Теннесі. Провідна галузь пром-сті — машинобудування і металообробка. Виробн. пром. і енерг. устаткування, буд. і с.-г. машин зосереджено в містах пн.-сх. штатів, електротехніки і засобів зв'язку — на Пн. Сх. і в Каліфорнії. Осн. центр автомобілебудування — Детройт. Заводи по виробн. літаків, ракет і космічної техніки розміщені гол. чин. в Лос-Анджелесі, Сан-Дієго, Бостоні, Нью-Йорку, Філадельфії, Балтіморі, Буффало, Далласі, Атланті та ін. Суднобудування (переважно військове) розвинуте гол. чин. у портах пн.-сх. узбережжя США. Осн. центри атомної пром-сті — Ок-Рідж, Падьюка, Портсмут, Ейкен, Ганфорд. Хім. пром-сть виробляє хімікати пром. призначення, пластмаси, хім. волокна, синтетичний каучук, лаки, миючі засоби, барвники, мінеральні добрива тощо. Підприємства цієї галузі розміщені гол. чин. у пн.-сх. штатах і в містах на узбережжі Мексіканської зат. Галф — найбільший в капіталістичному світі район нафтопереробки і нафтохімії. Річна потужність нафтопереробних з-дів — 1098 млн. т (1981). Воєнна пром-сть зосереджена гол. чин. у штатах Каліфорнія, Нью-Йорк, Техас, Коннектікут, Міссурі, Массачусетс, Віргінія. З галузей легкої пром-сті найбільше значення мають текст. (переважно в штатах Пн. Кароліна, Пд. Кароліна та Джорджія) і швейна (Нью-Йорк і пд. штати). Розвинута також шкіряно-взут. пром-сть. Харчосмакова пром-сть добре забезпечена власною сировиною. Провідні її галузі — м'ясна, молочна, борошномельна, олійна, цукрова, консервна, виробн. алкогольних та безалкогольних напоїв, тютюнова. Підприємства галузі тяжіють до районів виробн. сировини і великих міст.

Сільське господарство. В с. г. створюється понад 8% нац. доходу і зайнято 3,4 млн. чол. (1981). Провідна роль належить великим капіталістичним фермам, дрібні г-ва швидко розорюються. З 1950 по 1980 заг. число ферм скоротилося з 5,6 млн. до 2,3 млн. В цілому для с.-г. виробн. характерні висока продуктивність і товарність, тер. концентрація і спеціалізація. В 1979 парк тракторів становив 4350 тис. зернових комбайнів — 540 тис, кукурудзозбиральних машин — 600 тис. одиниць. З 425 млн. га заг. площі с.-г. угідь на орні землі припадає 186 млн. га; 20,4 млн. га земель зрошується. США на 1-му місці в капіталістичному світі за виробн. пшениці, кукурудзи, сої, бавовни, тютюну, м'яса, молока, яєць. Значна частина с.-г. продукції експортується. Гол. зернові культури: продовольчі — пшениця, рис, кормові — кукурудза, сорго, ячмінь, овес. У кормовому балансі, крім зерна, велике значення мають сіяні трави. Осн. олійні культури — соя, арахіс, соняшник, бавовник. Посіви пшениці (т. з. пшеничний пояс) переважають на Великих рівнинах і Колумбійському плато (гол. чин. штати Канзас і Пн. Дакота), посіви кукурудзи (т. з. кукурудзяний пояс) на Пд. і Зх. від Великих озер (штати Айова, Іллінойс), посіви бавовнику зосереджені в долині р. Міссісіпі та у штатах Техас, Арізона і Каліфорнія. Вирощують також цукр. буряки, цукр. тростину (в дельті Міссісіпі та на Гавайських о-вах), тютюн (Пн. Кароліна, Віргінія і Кентуккі). Садівництво і городництво переважає в Каліфорнії, Флоріді, на узбережжях Атлантичного ок. та Великих озер. М'ясне тваринництво розвинуте в штатах прерій і "кукурудзяного поясу"; молочне — поширене на Пн. Сх. і в Каліфорнії. В штатах Мінне-сота і Вісконсін більша частина молока переробляється на сир і масло. Вівчарство поширене гол. чин. у посушливих гірських штатах. Велике значення має вирощування м'ясних курчат (бройлерів), курей, індиків. Виробн. яєць (бл. 70 млрд. шт., 1981) зосереджене на великих птахофабриках переважно в пд.-сх. штатах. Поголів'я (млн., 1981): великої рогатої худоби — 11 7 ,0, свиней — 57,0, овець — 13,1. Розвинуте рибальство (2,8 млн. т, 1980). Заготівлі всіх видів деревини — 346.4 млн. м3 (1980).

Транспорт. У внутр. перевезеннях вантажів частка залізничного транспорту 1978 становила 34,4%, автомобільного — 12,7%, внутр. водного — 15,2%, морського — 15.0%. повітряного — 0,1%, трубопровідного — 22,6%. Довж. (тис. км, 1979): автошляхів — 6252, в т. ч. з твердим покриттям — 5192, залізниць — 286,5, внутрішніх водних шляхів — 42, нафтопроводів — 272, газопроводів — 318.

Тоннаж мор. торг. флоту — 37 млн. т дедвейт (1980). Осн. мор. порти — Нью-Йорк, Філадельфія, Балтімор, Новий Орлеан, Х'юстон, Сан-Франціско, на Великих озерах — Чікаго, Дулут. Гол. вузли авіасполучень — Нью-Йорк, Чікаго, Атланта, Лос-Анджелес, Майамі, Даллас.

Зовнішня торгівля. Товарна структура зовн. торгівлі характеризується переважанням готових виробів як в експорті, так і в імпорті. З США вивозять пром. і енерг. устаткування, трансп. засоби, хім. товари, текст. і паперові виробн. вугілля, прод. і кормове зерно, сою, бавовну, тютюн та ін.; довозять нафту і нафтопродукти, руди і метали, пром. устаткування, побутові товари тривалого користування, одяг, взуття, ліс, папір, рибу, м'ясо, цукор, каву тощо. Гол. торг. партнери — Канада, Японія, країни Європейського економічного товариства, Латинської Америки, Саудівська Аравія. Торг. зв'язки з СРСР та ін. соціалістичними країнами стримуються дискримінаційним законодавством США. Товарооборот США з СРСР1981 становив 1,8 млрд. крб. Грош. одиниця — долар. За курсом Держбанку СРСР 100 дол. = 73,2 крб. (квітень 1983). В. М. Юрковський.

Медичне обслуговування. Охорона здоров'я в США базується на принципі, що проголошує збереження здоров'я приватною справою кожної людини. 80% витрат на охорону здоров'я становлять прямі виплати населення. Приватнокапіталістичний характер охорони здоров'я США визначає і форми її організації, побудованої на принципі децентралізації. Безплатною медичною допомогою (відповідного рівня) забезпечуються лише певні групи населення (держ. службовці, ветерани війни, індіанці, що живуть у резерваціях, особи віком понад 65 років, психічно хворі й незаможні). М-во охорони здоров'я спрямовує діяльність на організацію карантинної служби, мед. науки, контролю за якістю харч. продуктів і лікар. препаратів тощо. Департаменти охорони здоров'я штатів, міст і районів організовують певну лікувально-профілактичну допомогу населенню, керують санітарно-епідеміологічною роботою, при цьому закони різних штатів щодо охорони здоров'я різняться. В технічно високооснащених лікарняних закладах країни, 70% яких становлять приватні, 1976 було 1390 тис. ліжок (64,6 ліжка на 10 тис. ж. Значне місце в стаціонарному обслуговуванні займають сестринські будинки. В 1976 мед. допомогу подавали 484 тис. лікарів (22,5 лікаря на 10 тис. ж.); 1974 працювали 107,3 тис. стоматологів, 147,8 тис. фармацевтів. Лікарів готують у 114 медичних школах. Найвідоміші курорти: бальнеологічні — Саратога-Спрінгс, Кліфтен, Тренч-Лік, І от-Спрінгс та ін.: приморський— Атлантік-Сіті; морські — Санта-Крус, Монтерей, Санта-Барбара та ін. Кліматичні станції містяться на узбережжях і на островах Атлантичного і Тихого океанів, а також у гірських і пустельних районах.

О. П. Щепін.

Освіта і культурно-освітні заклади. Становлення нац. системи освіти почалося після війни за незалежність (1775—83). У 1852 штат Массачусетс прийняв перший у США закон про обов'язкове поч. навчання; 1862 прийнято закон, за яким виділялися кошти на заснування коледжів і ун-тів. Управління освітою і фінансування її в країні децентралізовано: поряд з заг. державним у кожному штаті діє своє законодавство. Лише 1979 створено М-во освіти США, що розподіляє федеральні кошти, організовує пед. дослідження тощо. Бюджет держ. освітніх закладів складається з податкових коштів, фінансування з боку урядів штатів і федерального уряду. В зв'язку з відмінностями в асигнуваннях у нерівноцінних умовах перебувають учні різних штатів. Система освіти передбачає диференціацію учнів залежно від соціально-екон. становища. В школах нема єдиних навч. планів і програм. У більшості штатів обов'язковим є навчання дітей віком від 6—7 до 16 років. У поч. школі строк навчання — 6, у ряді штатів — 8 років. У 1980/81 навч. р. в США було понад 53 тис. держ. поч. шкіл (25,3 млн. учнів), 19,6 тис. приватних (80% — конфесіональні школи; понад 3,3 млн. учнів). Серед. школа різнотипна: 3-річна молодша серед. школа, 3-річна старша серед. школа, 6-річна об'єднана молодша й серед, і 4^річна власне серед, школа. Тривалість навчання в серед. школах усіх варіантів 12 років. У 1980/81 навч. р. налічувалося 16,7 тис. держ. серед. шкіл (13,7 млн. учнів), 3,8 тис. приватних серед. шкіл (1.5 млн. учнів). Поч. школою охоплено 99% дітей відповідного віку, середньою — 94%. Система вищої освіти включає ун-ти, 4-річні коледжі й, крім того, 2-річ-ні молодші коледжі, профес. та тех. ін-ти, що не дають повної вищої освіти. Навчання у вузах платне. В 1980/81 навч. р. у країні діяло 1957 4-річних і 1195 2-річних коледжів, 1497 держ. вищих" навч. закладів (понад 9 млн. студентів) і 1734 приватні (2,5 млн. студентів). Найбільші вузи: Гарвардський університет, Каліфорнійський — Берклі, Вісконсін-ський, Мічманський, Іллінойський, Корнеллський, Колумбійський, Прінстонський, Чікагський, Пенсільванський ун-ти, Каліфорнійський, Стенфордський і Мас-сачусетський технологічні інститути.

Найбільші б-ки: Бібліотека конгресу (засн. 1800), б-ки ун-тів, публічні б-ки в Лос-Анджелесі (засн. 1872), у Чікаго (засн. 1872), у Бостоні (засн. 1852), у Нью-Йорку (засн. 1895)та ін. Відомі музеї: Нац. музей США, Нац. музей повітроплавання й космонавтики (засн. 1946), Нац. колекція творів красних мистецтв (засн. 1846), Національна галерея мистецтв (засн. 1937), Нац. музей історії й техніки, Нац. портретна галерея (засн. 1962), всі — у Вашінгтоні, Музей сучас. мистецтва (засн. 1929), Метрополітен-музей (засн. 1870), Амер. музей природничої історії (засн. 1896) — у Нью-Йорку, Бостонський музей красних мистецтв та ін.

О. С. Леонтьєва.

Наука і наукові установи. Природничі та іехнічні науки. Початок власне наук. діяльності припадає на серед. 17 ст. Перші амер. вчені переважно збирали колекції, вивчали рослинний (Дж. Бартрам, Дж. Клейтон) і тваринний (М. Кейтсбі) світ, геогр. і геол. умови країни. В 17— 18 ст. наука в пн.-амер. колоніях Великобританії була тісно пов'язана з європейською, насамперед англійською. Науковці співробітничали з Лондонським королівським товариством. З поч. 18 ст. дедалі збільшуються масштаби наук, досліджень, переважно прикладних. Успіхи у вивченні електрики пов'язані з діяльністю Б. Франкліна. В 1727 він виступив фундатором першого в країні наук. т-ва — Клубу любителів науки (з 1743 — Амер. філос. т-во сприяння успіхам корисних знань). У 1763 засн. першу в Пн. Америці астр. Обсерваторію. Після перемоги у війні за незалежність 1775— 83 розвиток пром-сті сприяв тех. відкриттям. Е. Уїтні винайшов бавовноочисну машину (1793), Р. Фултон сконструював пароплав (перший рейс — 1807), С. Морзе — електромагнітний телеграфний апарат (патент 1837), Д. Юз — літе-родрукуючий апарат (1855) та ін. Т. Джефферсон (президент США 1801—09) заснував нац. метеорологічну та гідрологічну служби, стимулював запровадження нових с.-г. культур. У 1807 Е. Уотсон організував першу в США с.-г. виставку. До 1809 У. Маклур завершив геол. зйомку сх. районів країни, фізик Дж. Генрі відкрив 1832 явище самоіндукції. В 1876 засн. перший ун-т (Джонса Гопкінса) сучас. типу. Згодом наук. діяльність розгорнулась у Гарвардському, Йєльському, Чікагському, Прінстонському та ін. ун-тах. У 1844 прокладено першу телегр. лінію від Вашінгтона до Балтімора, а 1866 — два трансатлантичні кабелі. В 1846 у Вашінгтоні засн. Смітсонівський ін-т — першу в країні наук. установу для фундаментальних досліджень. Поступово доробок амер. вчених почав займати помітне місце у світовій науці. Високо оцінювалася праця Дж. Гіббса з хім. термодинаміки і статичної фізики, розвідки А. Майкельсона щодо визначення швидкості світла. Помітний слід у біол. науці залишили А. Грей, Ж. Леб, Л. Бербанк. Перетворення США в 2-й пол. 19 ст. на високо-розвинуту індустр. д-ву сприяло удосконаленню техніки та винахідництву. Заг. визнання здобули відкриття Т. А. Едісона (винаходи в галузі електротехніки, зв'язку тощо), А. Г. Белла (телефон), Дж. Вестінгауза (пневматичне залізничне гальмо) та ін. Швидко зростали наук.-тех. і наук. т-ва, всього в 19 ст. їх утворилося понад 400. Полярні експедиції Ч. Холла (1864—69) та А. Грілі (1881—84) зробили ряд геогр. відкриттів, 1909 Р. Пірі досяг Пн. полюса. Розвиток тех. наук у кін. 19 — на поч. 20 ст. дав можливість розвивати нові напрями вироби.: автомобілебудування, літакобудування тощо. На поч. 20 ст. здобула визнання хромосомна теорія спадковості Т. X. Моргана. Розвідки математиків Дж. Д. Біркгофа, Дж. Неймана, О. Веблена, Н. Вінера, фізиків P. Е. Міллікена, Р. Оппенгеймера, К. Андерсона, А. X. Комптона зробили вагомий внесок у розробку основ атомної фізики. Будову речовини досліджували І. Ленгмюр, Г. Льюїс, Л. Полінг. Амер. вчені активно працювали в галузях радіотехніки та електроніки (Р. Фессенден, Лі де Форест, Е. Армстронг та ін.), технології одержання синтетичних волокон та каучуку (Г. Ньюланд, У. Карозерс) тощо. З поч. 20 ст. в США склалася розгалужена мережа наук. установ, для якої характерною була взаємодія д-ви, приватних монополій та ун-тів; оскільки дослідження значною мірою сприяли розвитку виробн. і одержанню високих прибутків, монополії створювали фонди для розвитку науки. В 1896—1911 нафтопромисловець і металургійний магнат Е. Карнегі виділив кошти на ряд фондів. У 1913 виник Рокфеллерівський фонд. У 1915 існувало до 27 "благодійних" фондів, 1926 — 180, згодом виникли нові фонди: Келлога (1930), Слоуна (1934), найбільший — Форда (1936). Збільшилося і субсидування науки д-вою. В 30-х pp. зрооленоряд важливих відкриттів у галузі телебачення (1931— 32, В. К. Зворикін), проблем міцності, стійкості, вібрації (С. П. Тимошенко), в теорії інформації (К. Шеннон), у галузі природи хім. зв'язків. Напередодні 2-ї світової війни наук. потенціал США посилили видатні вч ені Г. Бете, Н. Бор, А. Ейнштейн, Е. Фермі та ін., що іммігрували з Європи від фашист. режимів. У період війни і повоєн. роки наук. дослідження в США активно розгорталися. У 1942 здійснено перший у США політ турбореактивного літака. Споруджено атомний реактор (перший пущено 1942), створено атомну бомбу (1945). В 1945—46 створено першу цифрову електронну обчислювальну машину (ЕОМ). Розгорнулися роботи в галузі ракетної техніки (з Німеччини було вивезено відповідних спеціалістів, зокрема В. фон Брауна). Після війни продовжилися розробки ядерної зброї, 1954 здійснено вибух водневої бомби. В повоєн. період амер. вчені досягли значних успіхів у кібернетиці, виробництві ЕОМ, у кольоровому телебаченні, квантовій електродинаміці, в дослідженні внутрізоряної термоядерної енергії, елементарних часток, Світового океану. Здійснюються розвідки в галузі охорони природи та екології людини. Значного розмаху досягли космічні дослідження. В 1958 запущено перший амер. штучний супутник Землі. 1962 здійснено перший у США орбітальний політ космічного корабля з людиною на борту. За програмою "Аполлон" 1969 Н. Армстронг і Е. Олдрін вперше здійснили посадку і вихід на Місяць (всього проведено 6 польотів з виходом на поверхню Місяця). Запущено ряд автом. станцій до планет Сонячної системи (див. "Марінер", "Піонер"). Проводиться розробка трансп. космічних кораблів багаторазового використання. Одержано нову інформацію про Венеру, Марс, Юпітер, складено спец. карти поверхні Місяця. В 1975 (за програмою ЕПАС) відбувся спільний політ із стикуванням на навколоземній орбіті рад. і амер. космічних кораблів "Союз" і "Аполлон" (рад. космонавти О. А. Леонов, В. М. Кубасов, амер. астронавти Т. Стаффорд, В. Бранд і Д. Слейтон).

Суспільні науки. В англ. колоніях в Америці на поч. 18 ст. сусп. думка формувалася в умовах панування реліг. ідеологи. Поширеним було вчення суб'єктивного ідеаліста Дж. Берклі. Під час війни у Пн. Америці (1775—83) активно виступали просвітителі Б. Франклін, Т. Джефферсон, Т. Пейн та ін., які обстоювали свободу амер. народу, поширювали ідеї бурж. демократії, природничонаук. матеріалізму, істор. прогресу. У 18—19 ст. бурж. історики переважно висвітлювали події війни за незалежність, громадян. війни 19 ст., питання про рабство та ін., проповідували винятковість істор. долі США. З поч. 19 ст. ідеологи амер. буржуазії звертаються до ідеалістичної філософії, зокрема, І. Канта (Р. У. Емерсон, Г. Торо та ін.). В 30-х pp. 19 ст. в США проникли ідеї утопічного соціалізму, створювали ся "комуністичні колонії" (засн. Р. Оуеном "Нова Гармонія", фур'єристська колонія "Брук-фарм" та ін.). У 50—60-х pp. із зростанням робітн. руху в країні поширювались ідеї марксизму. В кін. 19 — на поч. 20 ст. в суспільствознавстві США зародився марксистський напрям (Ф. Зорге, Ю. Дебс, Г. Шлютер та ін.). З кін. 19 ст. негритянська історіографія (У. Дюбуа, К. Вудсон та ін.) прагне відтворити справжню історію амер. негрів. З утвердженням імперіалізму в США виникли нові реакційні школи й напрями серед суспільствознавців — ідеологів буржуазії. У концепціях прагматизму, висунутих Ч. Пірсом, У. Джемсом та Дж. Дьюї, відбився практицизм амер. буржуазії, її намагання поставити сусп. науки на службу капіталові. Економіст Г. Ч. Кері висунув реакційну теорію "гармонії класових інтересів" та "американської винятковості". З'явились апологетичні теорії "планового (регульованого) капіталізму", суспільства масового споживання (У. Ростоу), олігополіі теорії (Дж. М. Кларк) та ін., що виправдовують державно-монополістичний капіталізм. Досить поширеною в США є соціологія, але її традиційною вадою є емпіризм, відсутність істор. перспективи, розрив між конкретним матеріалом і теорією, схильність підміняти соціологічні проблеми психологічними. У післявоєн. період структурний функціоналізм став провідним теоретико-методологіч-ним напрямом у суспільствознавстві (Т. Парсонс, Р. Мертон). За цим методом описуються внутр. механізми функціонування соціальної системи, але замовчуються її суперечності, класова боротьба. Серед соціологів чимало запеклих антикомуністів (3. Бжезінський, Д. Бєлл). Характерними для амер. суспільствознавства є традиції психол. досліджень. Ше в 70—80-х pp. 19 ст. при ун-ах США створювалися лабораторії експериментальної психології. На зламі 19 і 20 ст. значно поширилася тесто-логія (див. Тест) у зв'язку з профес. відбором. Широко застосовувалися експериментальні дослідження психологів (на стику з кібернетикою і нейрофізіологією). Активно розвивалося порівняльно-істор. мовознавство на матеріалі різних мов. Лінгвісти досліджували як особливості англ. мови в Америці, так і мови індіанців континенту. З 40-х рр. 20 ст. поширилася описова лінгвістика; з 50-х рр. успішно здійснюються машинні переклади з різних мов. У 1962 було організовано Т-во філос. вивчення діалектичного матеріалізму, 1964 створено Амер. ін-т марксистських досліджень. Комуністи — філософи, історики, економісти (Г. Аптекер, В. Перло, Ф. Фонер, У. Фостер, Г. Холл та ін.) розробляють проблеми діалектичного та істор. матеріалізму, марксистську концепцію осн. питань історії та сучасності США.

Наукові установи. В США немає єдиного центру для керівництва наук. установами. Національна академія наук США у Вашінгтоні (засн. 1863) виступає радником федерального уряду в питаннях науки і техніки. В 1964 створено окрему Нац. академію техніки; діють Каліфорнійська академія наук (засн. 1853), Чікагська академія наук (засн. 1857). Значна частина всіх наук. досліджень проводиться в ун-тах. У 1965 засн. Нац. академію освіти, що відає наук. питаннями освіти та педагогіки. В країні працює значна кількість спеціалізованих наук. орг-цій і т-в. Н.-д. і дослідно-конструкторські роботи проводять бл. 11 тис. приватних фірм, переважно промислових, бл. 700 установ федерального уряду. Монополії контролюють діяльність більшості ун-тів, н.-д. ін-тів і лабораторій, використовують у своїх класових цілях фінансування н.-д. робіт з держ. бюджету. Федеральний уряд з санкції конгресу фінансує більше половини всіх н.-д. і конструкторських робіт. У 1950 створено Нац. наук. фонд — установу, на яку покладено визначати напрям наук, досліджень, здійснювати координацію їх та фінансування, підготовку наук. кадрів. Федеральна рада з питань науки і техніки (засн. 1959) на чолі з спец. помічником президента контролює дослідницькі роботи, що виконуються урядовими установами. У зв'язку з агресивною політикою, яку проводить адміністрація США, найбільші фонди серед держ. установ має М-во оборони, якому належать понад 100 н.-д. та експериментальних наук. центрів.

А. В. Санцевич.

Преса, радіомовлення, телебачення. В 1981 у США видавалося понад 19,8 тис. періодичних видань; газет — понад 10 тис, з них 1745 щоденних заг. тиражем понад 62 млн. прим. Найбільші щоденні газети: "Нью-Йорк таймс" (з 1851), "Нью-Йорк дейлі ньюс" ("Нью-Иоркські, щоденні новини", з 1919), "Нью-Йорк пост" ("Нью-Йоркська пошта", з 1801), "Ващінгтол пост" ("Вашінгтонська пошта", з 1877), "Уолл-стріт джор-нел" ("Газета Уолл-стріту", з 1889), "Чікаго трібюн" ("Чікагська трибуна", з 1847), "Лос-Анджелес тайме" ("Час Лос-Анджелеса", з 1881), "Крісчен сайєнс монітор" ("Наставник християнського вчення", з 1908). Центр. орган Компартії США — газ. "Дейлі уорлд" (з 1968). Щотижнева газ.— "Піплс уорлд" ("Світ народів", з 1938). Осн. сусп.-політ. журнали: "Тайм" ("Час", з 1923), "Ньюсуїк" ("Новини тижня", з 1933), "Юнайтед Стейтс ньюс енд уорлд ріпорт" ("Новини Сполучених Штатів і світовий огляд", з 1933), "Бізнес уїк" ("Бізнес за тиждень", з 1929), "Нейшн" ("Народ", з 1865). Теор. і політ. орган Компартії США — щомісячник "Політікал афферс" ("Питання політики", з 1922). Провідні інформ. агентства: Ассошіейтед Пресе (АП; засн. 1848) і ЮТИ (засн. 1958). Перша комерційна радіостанція засн. 1920. В 1980 у США налічувалося понад 9 тис. радіо- і 1130 телевізійних станцій (телебачення: експериментальне — з 1928, регулярне — з 1941).

Література бере свій початок з 17 ст., коли в англ. колоніях Віргінія та Нова Англія з'явилися перші на континенті англомовні прозові твори переважно реліг.-моралізаторського характеру, а також описи подорожей, природи країни, істор. трактати, щоденники, спогади тощо. Важливу роль у розвитку нац. л-ри відіграла діяльність революц. просвітителів періоду війни за незалежність 1775— 83 — пропагандиста ідеалів "третього стану" Б. Франкліна, видатного публіциста, автора маніфесту республіканізму "Здоровий глузд" (1776) та яскравого втілення ідей бурж. демократії "Права людини" (1791—92) Т. Пейна. Найпрогре-сивніші ідеї Просвітительства відбилися в "Декларації незалежності" (1776) Т. Джефферсона. Поетом амер. революції називали класициста й передромантика Ф. М. Френо. Амер. романтизм виник у 1-й пол. 19 ст. під впливом європейського, але мав яскраво виражені риси нац. своєрідності: критика бурж.-власницької ідеології поєднувалася в ньому з особливим інтересом до недавньої історії — війни за незалежність; раціоналізм — з реліг.-моральними пошуками; заглиблення у внутрішній світ людини — з масштабним відтворенням своєрідності амер. природи. Перший період романтизму припадає на 1810—30. Найзначніші його представники: прозаїки У. Ірвінг з його іронічною й сатиричною "Історією Нью-Йорка" (1809) і Дж. Ф. Купер, який у серії романів про Шкіряну Панчоху з гуманістичних просвітительських позицій змалював образ індіанця як втілення рис "природної людини". Істор. романи ф. Ку-пера прокладали шлях реалістич. роману. В 1836 виникло літ. угруповання трансценденталістів "Молода Америка". Його гасло — боротьба за нац. своєрідність амер. духовного життя — було обгрунтовано в есе провідного філософа, поета й прозаїка угруповання Р. У. Емерсона "Американський вчений" (1837). Близьким до трансценденталістів був Г. Д. Торо. Значні представники другого періоду романтизму (40—60-і рр.): романіст і новеліст Н. Готорн, поет і новеліст, один з засновників жанру інтелектуального детективу, наук, фантастики, короткого оповідання Е. А. По, Г. Мелвілл, у найвідомішому романі якого "Мобі Дік, або Білий кит" (1851) у філос.-символічних образах показано одвічну боротьбу людини проти сусп. зла, Г. У. Лонгфелло — автор "Пісні про Гайавату" (1855), яскравого епосу життя аборигенів Америки— індіанців. У серед. 19 ст. всі найзначніші письменники виступали проти рабовласництва. Одним з найпопулярніших творів на цю тему був роман письменниці Г. Бічер-Стоу "Хатина дядька Тома" (1852). Величезне значення для розвитку нац. л-ри США мала творчість У. Уїтмена, поета-демократа, який у своїх віршах висловив віру в людину-трудівника, в прогрес людства, художника-новатора, що мав вплив на сучасні йому і наступні покоління поетів індустріальної доби (зб. "Листя трави", 1855), сформулював і втілив у своїх творах принципи поетичного реалізму. Для становлення реалістичної прози найбільше значення мали твори Марка Твена, в яких він піднявся до викриття всіх сторін бурж. дійсності. В останній третині 19 ст. виступили Ф. Б. Гарт— автор реалістичних оповідань з життя шукачів золота; теоретик і практик т. з. ніжного реалізму У. Д. Хоуелс; романіст-психолог, критик бурж. прогресу Г. Джеймс, майстер гумористичного оповідання О'Генрі. В 90-х рр. з'явилися твори письменників-натуралістів, які зображують гостроту класових суперечностей, трагічну долю експлуатованих міських верств і фермерів (Г. Гарленд, С. Крейн, Ф. Норріс). Документальні соціально-критичні твори на межі 19 і 20 ст. належать "розгрібачам бруду" Дж. Л. Стеффенсу та ін., близька до них творчість молодого Е. Сінклера. Наявна вже в 19 ст. л-ра соціалістичного, пролет. ідейного спрямування на поч. 20 ст. дала ряд значних творів не лише соціально-критичного, а й революц. характеру — романи "Джунглі" (1906) Е. Сінклера, "Залізна п'ята" (1907) Дж. Лондона, поезії Джо Хілла, що часто ставали нар. піснями. Реалістичні твори Дж. Лондона відображали особливий тип людини, мужньої, сильної, чесної й одночасно самотньої у своїй життєвій боротьбі. Найзначніша постать амер. публіцистики перших десятиліть 20 ст.— Дж. Рід, один із заснов ників Компартії США. Глибина соціального аналізу, масштабність типових характерів, істор. прозорливість відзначають романи Т. Драйзера. 36. новел "Уайнсбург, Огайо" (1919) Ш. Андерсона, романам "Головна вулиця" (1920) та "Беббіт" (1922) Г. С. Льюіса притаманні антибурж. спрямованість, критика бездуховного існування т. з. середнього класу. В романі "Три солдати" (1921), трилогії "США" (1937) Дж. Дос Пассоса відбилися настрої американців, які брали участь у 1-й світовій війні, новаторські худож. пошуки 20 ст. До покоління письменників, що увійшли в літературу після 1-ї світової війни і збагатили її видатними творами, належали Е. Хемінгуей з його антивоєн. романами, творами про боротьбу в респ. Іспанії; автор соціально-психологічних романів "Великий Гетсбі" (1925), "Ніч лагідна" (1934) Ф. С. Фіцджеральд; дослідник історії й життя американського Півдня, його соціальних і расових конфліктів, майстер психологічного аналізу У. Фолкнер; автор роману широкого епічного розмаху і новаторської форми "Грона гніву" (1939) Дж. Стейнбек; Е. Колдуелл, у новелах і романах якого гостро ставляться питання соціальної експлуатації і расизму. Епічною широтою відзначається проза Т. К. Вулфа, який першим у нац. л-рі створив жанр "роману-потоку". Найвизначнішим драматургом 20—30-х рр., як і взагалі драматургії США. був Ю. О Ніл-Психологічні драми Т. Уільямса 40—70-х рр. передають трагізм життя людини у світі жорстоких власників. У кращих п'єсах А. Міллера з великою емоційною силою відтворено тяжку духовну атмосферу США 50-х рр. Значне місце в сучас. амер. л-рі посідають твори негритянських письменників, їхня самобутня за ідейним та худож. рівнем творчість становить важливу складову частину л-ри США. Р. Райт у своїх романах показав пануючу в країні расову нерівноправність і викликане нею відчуження, особливо гостре в середовищі негритянської молоді. Ці проблеми розробляють також Р. Еллісон і Дж. Болдуїн, який виступає і як пристрасний публіцист. Важливою темою поезії Л. Х'юза є боротьба трудящих, зокрема негрів, за свої права. Йому належать висо-кохудож. вірші про В. І. Леніна. Після 2-ї світової війни головний герой прози Дж. Д. Селінджера, Дж. Чівера, Дж. Апдайка, У. Стайрона, Дж. К. Оутс — творча особа, що не може самоздійсни-тись у прагматичному бездуховному суспільстві. Багато їхніх творів присвячено проблемам т. з. середнього класу, амер. молоді. Антимілітаристська гема представлена в романах Н. Мейлера, Дж. Джонса. У. Стайрона. Дж. Геллера.

На післявоєн. період припадають найзначніші твори соціально-по-літ. спрямування Р. П. Уоррена, К. Е. Портер, історико-філос. і сучас. тематики Т. Н. Уайлдера. Широку школу ідейно-худож. рішень знаходимо в амер. поезії 20 ст.— від реалістичної, народної у своїй основі поезії Р. Фроста, К. А. Сендберга до позначеної модерністськими рисами поезії Т. Ретке і складної за формою і змістом, відтворюючої драматизм життя, його алогізм, дисгармонію поезії Р. Лоуелла, Д. Левертов, С. Плат та ін. Своєрідністю, тематичним багатством відзначається науково-фантастична (А. Азімов, А. Кларк та ін.) і сатирична л-ра США. Широку популярність здобули антифашист., антибурж. сатиричні твори К. Воннегута, наук.-фантастичні романи-перестороги Р. Бредбері. Н. Мейлер, Т. Капоте та ін. працюють у жанрі художньо-документального роману. Реалістичні за своєю основою, з елементами гротеску, романи Дж. Геллера послідовно викривають американський імперіалізм, прагматизм, політичну безпринципність.

У сучасній амер. книжковій продукції величезну роль відіграє "масова белетристика" (кримінальні, шпигунські романи, книги, в яких апологетизуються бурж. політики і ділки, оспівуються воєнні авантюри та колоніальний грабіж), що відзначається вкрай низьким худож. рівнем, реакційним ідейним спрямуванням. Реакційній, апологетичній, пристосовницькій л-рі протистоять серйозні соціально-критичні твори. Багато творів амер. письменників перекладено укр. і рос. мовами, зокрема, українською — Дж. Лондона, М. Твена, У. Уїтмена, Т. Драйзера, Е. Хемінгуея та ін. Серед перекладачів — П. Грабовський, П. Мирний, О. Олесь, М. Рильський, В. Мисик, В. Митрофанов, М. Пінчевський.

К. О. Шахова.

Архітектура. Від давніх часів на тер. США збереглися своєрідні індіан. типи житл. будівель: великі ярусні будинки-поселення (пуебло), напівпідземні святилища (ківа), розписні намети (типі). Перші споруди колоністів відтворювали у спрощеному вигляді форми європ. архітектури (англійської та голландської — на Пн., французької

— в бас. р. Міссісіпі, іспанської— на Пд.). В кін. 17 ст. почалося упорядкування міст, в основному за прямокутною схемою планування (напр., план Філадельфії, 1682). У 18—19 ст. в архітектурі поширився своєрідний амер. класицизм (будівлі Ч. Булфінча та Т. Джефферсона). За планом франц. арх. П. Ш. Ланфана в 90-х рр. 18 ст. почалося буд-во нової столиці — Вашінгтона з пануючим над ним будинком Капітолію (1793—1865, арх. У. Торнтон, Б. Латроб, Т. Уолтер та ін.). На зміну класицизму приходить еклектичне повторення стилів минулого, поєднане з прагненням до грандіозності й величі (арх. Т. Уолтер Р. Мілс, У. Стрікленд). У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. розвивалася буд. техніка, виникали перші споруди з металевим каркасом, розроблялися нові типи пром., трансп. та громад. споруд. Поряд з пре-тенцюзними і еклектичними формами будівель (арх. Дж. Реблінг. Р. Хант, Г. Бекон, У. Атвуд, Г. Річардсон) починається шукання нових архітектурних форм відповідно до нових будівельних конструкцій і матеріалів. Провідне місце у цьому посіла т. з. чікагська школа (арх. Л. Саллівен та ін.).

Бурхливе зростання міст і високі ціни на земельні ділянки зумовили масове буд-во хмарочосів у Нью-Йорку, Чікаго, Сан-Франціско та ін. містах, що привело до надмірного ущільнення забудови центрів. На поч. 20 ст. активізувалися пошуки нових форм архітектури. Арх. Ф. Л. Райт у своїх проектах прагнув до єднання з природою, ефектних розв'язань архіт. простору (див. Органічна архітектура); архітектори Каліфорнії зверталися до функціоналізму; проекти арх. А. Кама відзначалися практицизмом, сміливістю інженерних рішень. На поч. 30-х рр. 20 ст. форми функціоналізму застосовували у спорудженні висотних будівель (102-поверховий хмарочос Емпайр стейт білдінгу Нью-Йорку, 1930—31, архітектурна фірма "Шрів, Лемб і Хармон").

В роки 2-ї світової війни в США розвивалося збірне буд-во. У післявоєнні роки стимулювався розвиток архітектури "сгалі та алюмінію", розвивались ідеї "наднаціонального стилю", "універсальної мови" архіт. форм (твори Л. Міса ван дер Рое). В кін. 50-х рр. з'явився новий варіант неокласицизму (арх. Е. Д. Стоун. М. Ямасакі). Споруди 60—80-х рр. відзначаються гігантськими розмірами, масивністю геом. об'ємів, хаотичніс гю архіт. напрямів (110-поверхові башти Центру міжнар. торгівлі в Нью-Йорку, вис. 412 м, 1971—73, арх. М. Ямасакі, Е. Рот; башта торг, концерну "Сіре і Робак" у Чікаго, вис. 442 м, 1972—75, архіт. фірма "СОМ"; будинок банку в Міннеаполісі. 1969—73, арх. Г. Біркертс та ін.; готелі "Гайат Рідженсі" в Сан-Франціско, 1973, фірма "Джон Портмен та ін.", та "Бонавантюр" у Лос-Анджелесі, 1978, арх. Дж. Портмен). Див. статті та ілюстрації до окремих міст США.

Образотворче мистецтво. З часів худож. культури індіан. племен збереглися кераміка з стилізованими малюнками, кам'яні, глиняні, дерев'яні зображення людей і тварин, глиняні фігурні люльки для куріння, візерунчасте ткацтво, малюнки з кольорового піску, розписаний одяг. У мист. колоніального періоду провідне місце посів портретний живопис, пройнятий духом практицизму. Однак при всій провінційності й примітивній площинності портрети були позначені реалістичними рисами (Дж. Гесселіус, Дж. Смайберт, Р. Фік, Дж. С. Коплі, Б. Уест) З поч. 19 ст. в образотворчому мистецтві посилилися тенденції романтизму [живопис У. Олстона, пейзажі "школи річки Гудзон" (Т. Коул, Дж. Ф. Кенсетт)]; дістали поширення парадний портрет (Дж. Нігл, С. Морзе, Т. Саллі), жанровий живопис (У. С. Маунт, Дж. К. Бінгем, І. Джонсон). У 2-й пол. 19 ст. панівне місце належало салонному напряму, протестом проти якого були повні похмурої символіки твори А. П. Райдера і правдиві реалістичні картини У. Хомера, Т. Ейкінса, X. Д. Мартіна, портрети Дж. С. Сарджента. З імпресіонізмом пов'язана творчість Дж. М. Уїстлера— майстра реалістичного портрета й ліричного пейзажу, М. Кессетта — автора картин на теми материнства. Скульптор О. Сент-Годенс створив реалістичні пам'ятники, портрети, надгробки.

На поч. 20 ст. посилилися peaлістичні тенденції американського мистецтва, пошуки нових тем і виразних засобів, критичне сприйняття дійсності. Розвиток прогресивних напрямів відбувався в найгострішій боротьбі з салонним мистецтвом, а пізніше з модернізмом. Живописці і графіки "школи сміттєвого ящика" (Р. Генрі, Дж. Сло-ун, Дж. Лакс, У. Глеккенс та іш.) всебічно відтворювали життя капіталістичного міста (особливо глибоко — Дж. Беллоуз). Склалося і після 1917 зміцнилося мист. політ. графіки (А. Янг. Р. Майнор, У. Гроппер. Ф. Елліс), повне гнівної сатири, яке прагнуло до узагальнення і чіткості форм. У скульптурі яскраві реалістичні образи створили Дж. Епстайн, У. Зорах, П. Меншіп. У 30-х pp. амер. ізоляціонізм сприяв зростанню худож. течії — регіоналізму (Т. Г. Бентон, Г. Вуд, Дж. С. Керрі), який культивував духовну обмеженість т. з. провінційного американця. Мав успіх примітивіст-ський ідилічний живопис самоуків (Г. Піппін, Дж. Кейн). Після "Арсенальної виставки" (1913, Нью Йорк) почало розвиватися модерністське мист.— урбаністичні фантазії Дж. Маріна, абстрактна символіка А. Доува, футуризм Дж. Стелли, дадаїзм М. Рея. Чисто амер. варіант модернізму створили С. Дейвіс і "прецізіоністи" (Ч. Шілер, Ч. Демут). У 30-х pp. розвинувся сюрреалізм (Дж. О'Кіф, С. Далі, І. Тангі). В 40-х pp. виник "абстрактний експресіонізм" (Дж. Поллок, В. де Кунінг, М. Ротко). В скульптурі аналогічне місце зайняли металеві абстрактні конструкції, іноді рухомі, А. Колдера, Д. Сміта, Р. Ліпполда. В серед. 20

ст. модерністські напрями мали характер привілейованого мист., яке мало офщ. підтримку. В 50—60-х рр. США стали батьківщиною поп-арту (Р. Раушенберг, Дж. Джоне). Слідом за цим поширилося мист. самодостатніх оптичних ефектів ("опарт"), концептуальне мистецтво та ін. На поч. 70-х рр. виник гіперреалізм (фотореалізм). Водночас існує й реалістичне мист., що поряд з утвердженням гуманістичних засад (Р. Кент. Дж. Беллоуз, Е. Хоппер, Р. та М. Сойєри, І. Олінський, Дж. Бічемп та ін.) піддає гострій критиці вади капіталістичного суспільства (А. Рефреж'є, Б. Шан, Ф. Евергуа). В декор.-ужитковому мист. уваги заслуговують худож. меблі й начиння з срібла 17—18 ст., скло у стилі модерн на рубежі 19 і 20 ст. В 20—30-х рр. сформувався дизайн, що став обов'язковим фактором сучасного пром. проектування і водночас служить для оформлення продукції ("стай-лінг"). У 1972 і 1976 в Києві експонувалися виставки амер. мистецтва.

Є. М. Сільверсван.

Музика. Муз. культура США складалася в процесі взаємодії між муз. формами, жанрами і стилями, запозиченими з Європи й Африки, і муз. традиціями, які існували на амер. континенті. Індіан. муз. культура представлена пісенною і танц. музикою — одноголосою, переважно пентатонічного складу з низхідним мелодичним рухом. Пісні характеризуються ритмічним началом; виконуються соло або в унісон групою співаків. Муз. інструменти: духові (флейти, свистки) та ударні (барабани, тріскачки). Перші амер. музиканти-напівпрофесіонали — У. Біллінгс, Е. Лоу, Дж. Морган (кін. 18 ст.), у творчості яких трансформувалися псалми перших переселенців (пуритан) у нову, типово амер. форму — хоровий реліг. гімн. Серед профес. композиторів кін. 18 ст.— іммігранти з Європи Дж. Х'юїтт, А. Рейнагль, І. Граупнер, які сприяли розвитку різних форм європ. муз. життя (в Філадельфії, Нью-Йорку, Бостоні). В 1-й пол. 19 ст. поширилися т. з. театри менестрелів ("мінстрел-шоу"; композитори С. Фостер, Д. Еммет та ін.); у мист. білих менестрелів своєрідно відбилися виконавські традиції і муз. фольклор амер. негрів. Поєднання афр. і європ. традицій властиве спіричуелам, блюзам (У. Хенді), регтаймам (піаніст-композитор С. Джоплін) тощо. Утворювалися духові (бенди) та постійні симф. оркестри, хорові колективи; розвивалась оперна ("Леонора", 1845, "Собор Паризької бо-гоматері", 1864, У. Фрая) і симф. музика; відкривалися муз. навч. заклади і т-ва (просвітительська діяльність композитора, органіста і педагога Л. Мейсона). У 1883 в Нью-Йорку відкрився театр "Метрополітен-опера", в якому гастролювали відомі європ. виконавці. Багато амер. музикантів (композитор і піаніст Л. Готчок, У. Фрай та ін.) навчалося в Європі. Представники т. з. новоангл. школи — Дж. Пейн, X. Паркер, Дж. Чедвік, а також Е. Мак-Доуелл зазнали впливу нім. романтизму. В кін. 19 ст. велике значення для музики США мав т. з. фольклорний напрям, який розвивали А. Фаруелл, Ч. Кедмен, Г. Гілберт. Вони вдавалися до муз. фольклору США (індіанського, негритянського, англо-кельтського). На поч. 20 ст. написав свої кращі твори (оркестрові, камерно-інструм., вокальні, фортепіанні) перший справді національний американський композитор Ч. Айве. У 20-х рр. у Новому Орлеані зародилися форми джазу (Л. Армстронг), які трансформувалися пізніше у свінг [Е. (Дюк) Еллінгтон, К. Бейзі) та ін.]; розвиток популярної музики і деяких специфічних театр. форм (ревю, шоу) спричинили виникнення мюзикла ("Хай гримить оркестр", 1930, "Про тебе я співаю", 1931, опера "Поргі і Бесс", 1935, Дж. Гершвіна; "Оклахома" Р. Роджерса, 1943; К. Портер, Ф. Лоу та ін.). Посилився інтерес до фольклору (дослідники Дж. Ломаке, С. Шарп та ін.). Популярності набув стиль "кантрі-мюзик" ("сільська музика"), виконавці — Дж. Роджерс, Р. Ейкаф та ін.). У 20—30-х рр. виник стиль "хілбілі" (традиційна музика білих американців Пд. США). Для нього характерні спів у супроводі гітари, а також сольна і ансамблева гра на скрипках, банджо, цитрах, губних гармоніках. Поширилися також музика ковбоїв Заходу (Е. Табб, Б. Уїлс), стиль "вестерн" (Т. Діттер. Дж. Отрі). Утворенню виконавської й пед. шкіл США сприяли видатні музиканти, які переселилися з Європи, зокрема з Росії (диригент і віртуоз-контрабасист С. Кусевицький, скрипалі Л. Ауер та Я. Хейфец, композитор і піаніст С. Рахманінов, піаніст В. Горовиць та ін.). У 20—30-х рр. склалася амер. композиторська школа (Р. Харріс, А. Копленд, Г. Коуелл, К. Раглс, Р. Сешнс, У. Стілл, У. Пістон та ін.). Розвивалося балетне мистецтво (хореографи Дж. Баланчин, М. Грехем, Дж. Роббінс та ін.). Хвиля робітн. руху 30-х рр. породила пісні соціально-політ. спрямованості (Джо Хілл, В. Гатрі, П. Робсон). На розвиток амер. музики мали вплив європ. композитори Е. Блох та Е. Варез, які оселилися в США, І. Стравінський, А. Шенберг, П. Хіндеміт, Б. Барток та ін., які іммігрували з Європи напередодні 2-ї світової війни 1939— 45. Серед амер. композиторів 20 ст.— У. Шумен, С. Барбер, Дж. Менотті, Л. Бернстайн, П. Крестон, Е. Картер, В. Персікетті, А. Хованесс, Л. Харрісон, П. Меннін, Г. Кубик, Дж. Кейдж, Г. Шуллер, Дж. Крем. Серед виконавців: д иригенти — Ю. Орманді, Л. Стоковський, Дж. Шолті, Л. Мазель; піаністи — Дж. Браунінг, Байрон Джайніс, В. Клайберн, М. Діхтер; скрипалі — І. Менухін, 1. Стерн; вокалісти — М. Ланца, М. Андерсон, М. Доббс, Л. Прайс; музикознавці — Ч. Сігер, М. Слонімський, Г. Чейз. Амер. муз. культура характеризується розмаїтістю форм (фестивалі, конкурси), високою професіональністю муз. колективів (оркестрів, камерних ансамблів). Проте у 60— 70-х рр. вона зазнала впливу авангардизму (Дж. Кейджем, М. Беббіт, О. Люнінг, Е. Браун та ін.), стає все хаотичнішою, посилюється мода на різні види поп-музики (співачки К. Кінг, Дж. Джоплін, А. Френклін; співаки Дж. Уебб, М. Гей). В США гастролювали балет і солісти Київ. театру опери та балету, Ансамбль танцю УРСР ім. П. П. Вірського, окремі виконавці. На Україні виступали Нью-Йоркський та філадельфійський симф. оркестри, Нью-Йоркський міськ. балет під керівництвом Дж. Баланчина, "Хоральний ансамбль Роберта Шоу", Бродвейський театр показував мюзикл "Моя чарівна леді" Ф. Лоу; гастролювали окремі виконавці, зокрема В. Клайберн.

Дж. Михайлов.

Театр. Перші відомості про початки театр. мистецтва на тер. Пн. Америки належать до 17 ст., коли англ. місіонери з метою реліг. пропаганди влаштовували постановки містерій. Світський театр, аматорські вистави переслідувалися пуританами. У 18 ст. в Америці гастролювали переважно англ. Театр. трупи. В 1716 в м. Уїльямсбурзі (штат Віргінія) збудовано перше театр. приміщення, в якому 1752 виставою "Венеціанський купець" У. Шекспіра трупа Л. Халлема (приїхала з Англії) започаткувала профес. театр США. Після смерті Л. Халлема трупу очолив Д. Дуглас, який збудував театри у Філадельфії, Нью-Йорку ("Джон-стріт тіетр") та ін. містах. В кін. 18 ст. Л. Халлем-молодший і Дж. Хенрі керували профес. трупою "Стара американська компанія", де 1787 було поставлено першу амер. комедію "Контраст" Р. Тайлера. У кін. 18 — 1-й пол. 19 ст. пожвавилося театр. життя Америки. Відкрилися нові театри в Нью-Йорку ("Парк", "Бауері", "Бродвей"), Філадельфії ("Честнат-стріт", "Арч"), Чарлстоні, Балтіморі, Вашінгтоні, Бостоні, Чікаго та ін. містах, визначилися осн. риси нац. акторської школи — демократизм, правдивість. Збільшилася кількість пересувних труп, серед яких популярними були "театри на воді", в репертуарі яких класична драматургія, мелодрама, бурлеск. Кращі актори цього періоду — Дж. Бутс, Е. Форрест, Ш. Кашмен, Дж Джефферсон, пізніше — Е. Бутс, М. Фіск, Р. Мансфілд, популярний негритянський актор А. Ф. Олдрідж, який під тиском расової дискримінації залишив батьківщину. В 1858—67 гастролював у Росії та на Україні (був у Києві, Харкові, Одесі, Єлизаветграді, Житомирі, Полтаві), мав дружні стосунки з Т. Г. Шевченком. У 2-й пол. 19 ст. створюються стаціонарні театри, наприкінці 19 ст.— комерційні театри Бродвея, в репертуарі яких переважають твори розважального легкого жанру (ревю, мюзик-холи тощо). В роки 1-ї світової війни на сценах комерційних театрів показували переважно огляди і комедії, від яких вигідно відрізнялися кращі вистави того часу ("Людина, якій завжди щастило" А. Міллера, "Варта на Рейні" Л. Хелман, а також "Отелло" У. Шекспіра, за участю П. Робсона, "Три сестри" і "Дядя Ваня" А. Чехова). Після війни репертуар цих театрів урізноманітнюється; поряд з мюзиклами з'являються постановки класичних п'єс, соціально спрямовані твори сучас. амер. драматургів А. Міллера, Т. Уїльямса, Е. Олбі. В 1-й пол. 20 ст. виникають "малі" театри — "Вашінгтон сквер плейерс" (засн. 1914, з 1919 — "Гілд-тіетр"), "Провінстаун плейєрс" (засн. 1915), Громадян, репертуарний театр, керований Є. Ле Гальє.нн (1926—33), театр "Груп-тіетр" (1931—41). В цих театрах працювали режисери Г. Клермеп, Е. Казан, Л. Страсберг, Р. Мамулян, актори — К. Корнелл, Дж. Баррімор, X. Хейс, Є. Ле Гальєнн та ін.; в репертуарі — п'єси молодих амер. драматургів К. Одетса, Ю.О'Ніла, Дж. Лоусона, А. Мальца. Одночасно виникли університетські театри. Велике значення для розвитку театру США мали гастролі 1923—24 Московського Художнього академічного театру, після яких збільшується інтерес театр. діячів Америки до Станіславського системи. В кін. 20-х рр. активізувався процес формування пролет. культури. Розвивалася драматургія "червоних тридцяти" (Мальц, Райс, Одетс), діяли робітн. театри, створено Лігу робітн. театрів (1932). В 50-х рр. виникли театри "Офф-Бродвей" ["Фенікс" (1953), "Лівінг" (1951), "Коло в квадраті на площі" (1952), "Арена Стейдж" (1950, Сан-Франціско; 1973 — гастролі в СРСР)], що борються за мист. глибоких ідей і життєвої правди. В 1957 створено Лігу позабродвейських театрів, серед яких виділялися "Ла мама" ("Театральний експериментальний клуб"), "Театр поетів Джадсон" та ін. В цих театрах з'явилися п'єси, які гостро критикують амер. дійсність,— "Америка, ура!" Ж. К. Ван Італлі, "В'єтрок" М. Террі, "Вестсайдська історія" Л. Бернстайна та ін. Поряд з п'єсами У. Шекспіра ідуть твори І. Тургенева, М. Гоголя ("Подорож Чичикова" за повістю "Мертві душі"), О. Арбузова ("Мій бідний Марат" та "Старомодна комедія"). Набувають популярності радикальні театри — "Ель театро кампезі-но" (1965), "Бред енд паппет" (1961), "Оупен-тіетр" (1963). В 70-х рр. відкрилися регіональні театри в Т ехасі, Каліфорнії, Флоріді, Род-Айленді та ін. штатах. У штатах Теннесі, Вісконсін, Оклахома, Міннесота діють театри для дітей. Театр юного глядача з Нью-Йорка 1974 гастролював в СРСР. Провідні драматурги США 50—80-х рр.— А. Міллер, Т. Уїльямс, Е. Олбі, Дж. Гелбер, Л. Хенсбері, Дж. Болдуїн, Д. Рейб; відомі режисери — Дж. Папп, Е. Казан, Дж. Бек, Дж. Чайкін, П. Шуман, Д. Макбет, Е. Шерін, Д. О'Ніл, Дж. Уорд; популярні актори — М. Брандо, Р. Стайгер, Л. Кобб, Дж. Фонда, Дж. Харріс, М. Степплтон, С. Пуатьє, Р. Дін, Д. Е. Джонс. Поширені в театр. мистецтві США аматорські гуртки при робітн. орг-ціях різних національностей, у т. ч. серед укр. нащадків кол. робітників-іммігрантів. Театр. освіту здійснюють спеціальні ф-ти унтів, приватні драм. студії, зокрема, з 1946 за принципами системи К. С. Станіславського виховує митців "Акторська студія" в Нью-Йорку (керівник Лі Страсберг). Виходять театр. журнали.

І. Г. Посудовська.

Кіно. Попередником кіно в США були "кінетоскопи", винайдені Т. А. Едісоном (1893). Кіновиробництво в країні починається 1896, з 1908 зосереджується в Голлівуді (передмісті Лос-Анджелеса). Найвидатніша постать амер. кіно в ті роки — реж. Д. У. Гріффіт, який у своїх істор. фільмах ("Походження людини", 1912; "Нетерпимість", 1916, та ін.) заклав основи кіно як самостійного мистецтва. Цьому сприяла і творчість режисерів Т. X. Інса, який започаткував фільми-вестерни, та М. Сеннетта (знімав кінокомедії), позначена високою профес. культурою. Найбільшим майстром кінокомедії став Ч. Чаплін, він створив зворушливий образ маленької людини, загубленої в хащах великого капіталістичного міста ("Волоцюга", 1915; "Іммігрант", 1917; "Малюк", 1920). У 20-х рр. кіновиробництво зосередилося в руках кількох великих голлівудських кінокомпаній ("РКО", "Парамаунт", "Коламбія", "Метро-Голдвін-Майєр", "20 століття-Фокс" та ін.), які послідовно нав'язували кіно-митцям та кіноглядачам худож. та світоглядні стандарти т. з. амер. способу життя. Основою амер. кіно став своєрідний інститут популярних акторів ("кінозірок"), з допомогою якого ці стандарти впроваджуються у масову свідомість, та відповідна йому система кіножанрів (мелодрама, "вестерн", пригодницький та псевдоістор. фільм, розважальна кінокомедія). Найпопулярніші "кінозірки" 20— 30-х рр.— М. Пікфорд, Д. Фербенкс, Р. Валентіно, Г. Гарбо, Л. Гіги, Б. Кітон, К. Гейбл, Ф. Астер, Г. Купер, X. Богарт та ін. Беззаперечна обдарованість і своєрідність багатьох з них в умовах конвейерного кіновиробництва часто нівелювалися і знецінювалися. Серед фільмів, що піднімають соціальні та інтелектуальні проблеми,— "Жадоба" (1923, реж. Е. Штрогейм), "Натовп" (1928, реж. К. Відор), "Громадянин Кейн" (1941, реж. О. Уеллес). Особливе місце в довоєн. амер. кіно посідає творчість Ч. Чапліна, який "цінності" власницького суспільства подає в іронічному, а то й гостро сатиричному плані ("Золота лихоманка", 1925; "Вогні великого міста", 1931; "Нові часи", 1936; "Великий диктатор", 1941). Велике значення для становлення світового документального кіно мали стрічки Р. Флаерті ("Нанук з Півночі", 1922; "Моана південних морів", 1926). Основи мультиплікаційного фільму розробив У. Дісней, персонажі його мальованих фільмів стали всесвітньо відомими.

В атмосфері соціальних потрясінь 30-х рр. у кінопродукції, випущеній у Голлівуді, проявляються антикапіталістичні та антифашист. настрої, режисери відображають дійсність а позицій критичного реалізму: "Диліжанс" (1939), "Грона гніву" (1940), "Тютюнова дорога" (1941; усі — реж. Дж. Форд), "Містер Діде переїздить у місто" (1936, реж. ф. Капра), "Лисички" (1941. реж. У. Уайлер), "Північна зоря" (1943, реж. Л. Майлстоун). Видатним мистецьким явищем став фільм "Найкращі роки нашого життя" (1946, реж. У. Уайлер), де розповідається про складність повернення до мирного життя. Переважну більшість повоєн. кінопродукції становлять витвори "масової культури". Негативні наслідки для амер. кіно мали репресії проти його прогресивних діячів, а також конкуренція з боку телебачення. Більшість голлівудських фільмів 50-х рр. належить до розважальних жанрів. Вони позначені високим професіоналізмом, але позбав лені глибокого змісту. В період кризи "голлівудської системи" з'являються т. з. незалежні режисери (працюють поза Голлівудом), які прагнуть обновити нац. кіномистецтво за рахунок поглибленої сусп. проблематики, її реалістичного висвітлення (С. Креймер, С. Люмет. С. Кубрік, А. Пенн та ін.). їхня творчість полемічно загострена, негативно оцінює бурж. дійсність, засуджує расизм, жорстокість, бездуховність ("Ті, які не схилили голови", 1958; "Процес у Нюрнберзі", 1962, обидва — реж. С. Креймер; "Погоня", 1966, реж. А- Пенн; "Механічний апельсин", 1972, реж. С. Кубрік). Радикальне антибурж. спрямування мають твори наступного покоління амер. кінорежисерів, які дебютували в атмосфері сусп. пожвавлення, стрімкого зростання цих настроїв середт амер. інтелігенції (М. Ні коле, С. Поллак. П. Богданович, Д. Хоппер, Ф. Коппола, М. Скорсезе. Р. Олтман та ін.). Поряд з цим, для амер. кіно 70—80-х рр. характерне засилля розважальної продукції, зокрема таких її нових жанрів, як фільми "жахів" і "катастроф". фільми, сповнені низькопробної еротики, вкрай брутальних сцен. Серед відомих кіноакторів США — Б. Ланкастер, С. Тресі, М. Брандо, Г. і Д. Фонда, О. Хепберн. Д. Хофман, Р. Редфорд, Д. Ніколсон. У США є розвинута система навч. і н.-д. кінозакладів, зокрема Амер. академія кіномистецтва (засн. 1927, працює на громад. засадах), яка щороку присуджує премії "Оскар" найкращим амер. і зарубіжним фільмам. Іл. див. на окремому аркуші, с. 512—513. В. Л. Скуратовський.

Літ.: Игнатьев Г. М. Северная Америка. Физическая география. М., 1965; Эстолл Р. География Соединенных Штатов Америки. Пер. с англ. М.. 1977: Народы Америки, т. 1. М.. 1959; Брук С. И. Население мира. Этнодемографический справочник. М., 1981; Аптекер Г. История американского народа [т. 1 — 2]. Пер. с англ. М.. 1961—62; Сивачев Н. В., Язьков Е. Ф. Новейшая история США М., 1980; Фостер У. Октябрьская революция и США. Пер. с англ. М., 1958; Шлепаков А. М. Українська трудова еміграція в США і Канаді. К., 1960; Соловьева М. Г. Соединенные Штаты Америки. М., 1974; Шлепаков А. Н. США; социальная структура общества и его национальный состав. К.. 1976; Хмель И. С. Социальные контрасты и проблемы США. К., 1976; Хмель И. С. Социальная структура и социальная политика США, Великобритании, ФРГ, Франции и Канады. К., 1980; Цаголов Г. Н. Миллиарды на оружие. Военно-промышленный комплекс США. М., 1981; Антясов М. В. Панамериканизм: идеология и политика. М., 1981; Куро-пятник Г. П. Россия и США. Экономические, культурные и дипломатические связи. 1867 — 1881. М.. 1981; Грайнер Б., Штайнгаус К. На пути к 3-й мировой войне? Военные планы США против СССР. Документы. Пер. с нем. М., 1982; Внешнеэкономическая политика США проблемы и противоречия. М., 1982; США: наука и образо вание. М., 1974: Основные тенденции развития современной литературы США. М., 1973; Денисова Т. Н. Современный американский роман. К., 1976; Мендельсон М. О. Роман США сегодня. М., 1977; Литература США XX века. М., 1978; Проблемы новейшей литературы США. К., 1981; Ов-чаренко Н. Ф. Современный антимилитаристский роман США. К., 1981; Гиленсон Б. А. Современные негритянские писатели США. М., 1981; Николюкин А. Н. Литературные связи России и США. М., 1981; Лите ратурная история Соединенных Штатов Америки, т. 1—3. Пер. с англ. М., 1977 — 79; Писатели США о литературе, т. 1—2. Пер. с англ. М., 1982; Иконников А. В. Архитектура США. М., 1979; Современная архитектура США. М., 1981; Че-годаев А. Д. Искусство Соединенных Штатов Америки. 1675—1975. М., 1976; Колодяжная В., Трутко И. История зарубежного кино, т. 2. М., 1970; Теплиц Е. Кино и телевидение в США. Пер. с польс. М., 1966.

Сполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.ua

Сполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.uaСполучені штати америки - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази