Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow страш-сюр arrow СУСПІЛЬСТВО
   

СУСПІЛЬСТВО

— у широкому розумінні відособлена від природи частина матеріального світу, що є формою життєдіяльності людей; сукупність відносин між людьми, що складаються у процесі їх спільної діяльності. Термін «суспільство» застосовується і у вузькому значенні з метою характеристики певного типу С. (первіснообщинне С., рабовласницьке С, феодальне С. тощо) або нас. певної країни (українське С.) та ін.

Виокремлюючи те спільне, що є у конкр. С, поняття «суспільство» дає змогу розглядати створену людиною реальність у вигляді особливої форми руху матерії. Усвідомлення того, що людина живе в С., відбувалось у процесі тривалого розвитку філос.-правничої думки. В період античності сфера люд. буття ототожнювалася не з С, а з державою. Зокрема, для Арістотеля людина була насамперед «політичною твариною».

У філософії нового часу уявлення про С. формуються здебільшого в рамках теорії сусп. договору, відповідно до якої перехід людини з природного в сусп. стан хоча і пов'язується з виникненням та зміцненням держав, проте не абсолютизує їх значення для долі конкр. індивіда (Д. Дідро). Г. В. Ф. Гегель виокремив громадянське С. як сферу приватних (у першу чергу майнових) інтересів людини від більш заг. інтересів д-ви. Франц. філософ і соціоло г О. Конт вважав С. функц. системою, структуру якої становлять сім'я, класи та д-ва і яка грунтується на поділі праці та солідарності. Його послідовник Е. Дюркгейм розглядав С. як надіндивід. духовну реальність, засновану на «колективних уявленнях». Як твердив М. Вебер, С. — це взаємодія людей, що є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на ін. людей, дій. Із «соціальних дій» виходив і Т. Парсонс, який вважав С. системою, пов'язаною заг. нормами, цінностями та ін. Розроблене К. Марксом матеріаліст, розуміння історії грунтувалося на визнанні специфічних для С. об'єктив, законів його розвитку. Сама можливість існування таких законів, за Марксом, зумовлена тим, що сусп. відносини, в які люди вступають у процесі матеріального в-ва, залежать не від їхнього бажання, не від особливостей індивід, або сусп. свідомості, а від досягнутого рівня розвитку продук-тив. сил. Марксизм розглядає розвиток С. як закономірний природно-істор. процес, у ході якого відбуваються глибинні якісні зміни — чергування сусп.-екон. формацій (див. Формація суспільна).

На певному етапі розвитку С. його дальша еволюція стає невіддільною від становлення та розвитку д-ви як організації політичної влади, гол. інституту політичної системи суспільства, який, цілеспрямовано створюючись домінуючою частиною населення у соціально неоднорідному середовищі, забезпечує його цілісність і безпеку, організовує за допомогою норм права спільну діяльність людей і соціальних груп, задовольняє загальносоціальні потреби, захищає права та інтереси гр-н. Виникнення та існування д-ви пов'язується насамперед із соціальним розшаруванням С, з його поділом на певні структурні частини, котрі мають як спільні, так і свої особливі, а нерідко й протилежні (у першу чергу ви-роб.-розподільчі) потреби та інтереси. Соціально-екон. диференціація С, що виникає на такій основі, доповнюється його об'єктив, поділом на етнонац., профес, статево-вікові, конфесійні та ін. соціальні групи, задоволення спільних потреб яких можливе лише на основі інтегративного (координуючого, узгоджувального, консенсусного) впливу д-ви.

Характеристика сучасного С. неможлива без урахування не лише д-ви, а й громадянського суспільства як об'єднання гр-н з високим рівнем розвитку їх соціальних, екон., політ., духовних (культурних) та ін. якостей, які, мінімально залежачи від д-ви, спільно з нею утворюють розвинені прав, відносини, взаємодіють з нею заради досягнення спільного блага. Нерозвиненість громадянського С. є однією з гол. умов існування тоталітар. та авторитарного політичних режимів. Сутністю громадянського С. є створення надійних соціальних механізмів забезпечення закон, прав людини.

Під впливом подій 2-ї пол. 20 ст., у першу чергу стабільного соціально-політ. розвитку країн Заходу, кризи світової системи соціалізму, попередні погляди на розвиток С. доповнилися концепціями індустріального С. (И. Шумпетер, Р. Арон та ін.), постіндустріального С. (А. Тофлер, Д. Белл, 3. Бжезинський, Р. Дарендорф, Ю. Хабермас), інформаційного С. як різновиду постіндустріального, наукового С. (Р. Крайбіх). їх автори, жорстко пов'язуючи соціальний прогрес з розвитком техніки, технологій, рівня споживання населення тощо, недооцінюють конструктивні можливості дух. змін у С. західного типу. Для сучас. стану розвитку С. у більшості країн характерним є: співіснування у межах конкретного С. різних соціально-екон. укладів і цільних формаційних структур доіндустр., індустр. та постіндустріального рівнів розвитку, що тісно взаємодіють меж собою; наявність різноманітних і гострих суперечностей, що зачіпають більшість сфер сусп. життя; виникнення глобал. проблем, сукупність яких свідчить про взаємопов'язаність і взаємозалежність світу та про наближення людства до певних меж власного розвитку. Подолання глобал. загроз людству, в першу чергу запобігання світовій термоядер, війні, унеможливлення прояву різних форм тероризму, подолання небезпеч. хвороб, вирішення екол. проблем, регулювання процесу природокористування та ін. невідкладні заходи перетворюються на обов'язкову умову існування і дальшого прогресу С.

Літ.: Джилас м. Лицо тоталитаризма. М., 1992; Поп-пер К. Відкрите сусп-во та його вороги, т. 1-2. К., 1994; Руткевич М. Н. Общество как система. Социол. очерки. СПб., 2001; Петросян В. К. Понятие и сущность ноо-кратического общества. «Вопросы философии», 2002, № 10.

В. Ф. Смолянюк.

 

Схожі за змістом слова та фрази