Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow М-мил arrow МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО
   

МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО

Магдебурзьке міське право (Magdeburger Weichbildrecht) — феод, міське право, що склалося в нім. м. Магдебурзі, а згодом поширилося на багато ін. міст Європи, стало символом феод, міського самоврядування. У слов'ян, землях часто називалося «німецьким правом». Інтенсивне зростання міст і зародження міського права в Німеччині (в т. ч. найпоширеніших його систем — М. п. і Любекського міського права) прийнято пов'язувати з наслідками походів у 10—11 ст. нім. імператорів до Італії, де вони ознайомилися з містами, за зразком і звичаєм яких, зокрема, було засновано низку саксон. міст на ріках Заалі, Ельбі та Одері. Проте вільні міські громади з цеховою організацією та правом на самоврядування і власну юрисдикцію у старих і новоств. містах загалом формуються лише наприкінці 12 ст. З'являються власне міські суди, які спочатку розглядали ринк. спори, але згодом охопили своєю юрисдикцією все нас. міста і витіснили з ужитку ленне та дворове право у містах. Так з практики міських судів виникло міське право. Найдавнішими відомостями про міське право вважаються привілеї на власну юрисдикцію, які м. Любек дістало 1160 від Генріха Льва (герцога Саксонії з 1142 та Баварії у 1156—80), 1188 — від Фрідріха І Барбаросси (нім. короля з 1152, імператора Священної Рим. імперії герм, нації з 1155) і 1226 — від Фрідріха II Гогенштауфена (нім. короля, імператора Священної Рим. імперії герм, нації з 1220), та привілей Магдебурга від єпископа Віхмана (1188), з яким прийнято пов'язувати зародження М. п. Більшість ін. нім. міст запозичило право саме у Любека чи Магдебурга і вважало вищою інстанцією для своїх судів суд відповідного міста. В окр. випадках місто, яке взяло М. п. безпосередньо з Магдебурга, відривалося від метрополії і, вже маючи результати власного правового розвитку, передавало своє міське право іншим. Так постало і згодом поширилося кульмське (хелмінське) право — різновид М. п., шо зародився у землях прусського ордену хрестоносців. Створилися своєрідні сім'ї міського права з різною сферою дії, серед яких найширшого застосування набуло саме М. п. Загалом М. п. у відносно завершеному вигляді склалося у 13 ст. і поширилося спочатку на ін. міста Сх. Німеччини (Галле, Дрезден, Герліц), а згодом — разом з нім. колонізацією — на Сх. Пруссію, Сілезію, Чехію, Угорщину, а далі на Польщу, Литву (з 14 ст.), звідки перейшло до Білорусі та України.

М. п. не було єдиним зводом. Це фактично була узагальнена назва комплексу правових джерел, які в різний час використовувалися в органах міського самоврядування і міських судах. Відповідні привілеї створювали правову основу для використання власного міського права, але сам зміст його здебільшого визначали записи правових звичаїв, поширених у місті, збірники постанов суду шеффенів, який здійснював провадження на основі місц. права, та акти органів самоврядування, своєрідні міські статути, т. з. вількіри. В Саксонії використовувалось узагальнююче для всіх вищенаведених джерел поняття «вайхбільд» (близьке значенням до понять «міське право», «містоврядування»). Назву «вайхбільд» мав і ряд збірок М. п. Міста з М. п. активно використовували і загальнонім. джерело права — «Саксонське зерцало» (1221—25) та його пізніші аналоги «Швабське зерцало», «Німецьке зерцало» тощо (див. Зерцало). В 13—14 ст. міське право часто викладалось у формі повідомлень для ін. міст, які прагнули його запозичити. З часом М. п. систематизувалось у вигляді збірок, складених коментаторами (напр., «Sachsisches Weichbild-recht», 1300; «Magdeburger Fragen», 1400; «Neuen Biicher Magdeburgischen Rechts», 1402; «Blume von Magdeburg» тощо). Приватні збірники M. п. виходили в Німеччині до 19 ст. В ін. країнах також випускалися збірники М. п., пристосовані до місц. потреб. Так, у Польщі існували лат. перекл ади або переробки М. п. (переважно «Саксонського зерцала» і «Вайхбгльда»), авторами яких були Конрад з Сандомира (1359), И. С. Тухоленсіс (Ян Цервус Тухольчик, 1531), М.Яскер (1535), И. К. Церазін (1629). Побачила світ і низка польськомовних видань Б. Троїцького (починаючи з 1556), П. Щербича (1581), П. Кушевича (1623).

Міста з М. п. отримували самоврядування, податковий і суд. імунітет, право власності на землю, пільги щодо ремесел і торгівлі та звільнялися від феод, повинностей (окрім гужової). М. п. встановлювало порядок обрання міської влади, її функції, осн. норми цив. і крим. права, правила судочинства та оподаткування, визначало діяльність купец, об'єднань, ремісничих цехів, порядок торгівлі тощо. Вищою апеляц. інстанцією для міст з М. п. тривалий час був суд Магдебурга. Сфера дії М. п. іноді виходила далеко за межі феод. міст. Так, у Пруссії, а згодом в Україні-Гетьманщині джерела М. п. мали загальнообов'язковий характер, у т. ч. для сільс. місцевості. М. п. втратило своє значення у 19 ст. Див. також Магдебурзьке право в Україні.

І. Б. Усенко.

 

Схожі за змістом слова та фрази