Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow корот-кюч arrow КРИЖАНИЧ
   

КРИЖАНИЧ

Юрій (бл. 1617 або 1618, і^стечко Обрх, поблизу м. Біхача, тепер Боснія і Герцеговина — 12.IX 1683, поблизу Відня) — хорв. учений, публіцист, письменник, доктор теології з 1642. Закін. 1636 гімназію в Загребі (за ін. даними, в Любляні). Вивчав філософію у Граці (1638), теологію — в Болоньї (1638-40) і Римі (1641-42). У 1641 висвячений на священика, 1642 здобув вчений ступінь доктора богослов'я та сан місіонера. Перебував на службі у Ватиканській конгрегації пропаганди віри. 1647 вперше побував у Росії, а 1659 знову виїздить туди (через Україну, де надовго затримується). Прибувши до Москви, став служити в приказі великого палацу, де займався порівн. вивченням слов'ян, мов. 1661 був висланий до Сибіру (м. Тобольськ) з нез'ясованих причин, де провів 15 років, займався наук, діяльністю. Осн. твори: «Тлумачення письма слов'янського» (1661), фундам. трактат «Політика, або Бесіди про правління» (1663—66), «Про Боже Провидіння» (1666—67), «Тлумачення історичних пророцтв» (1674), «Спростування Соловецької чолобитної» (1675). У січні 1678 залишив Росію, оселився у м. Вільно (Вільнюс), прийняв під ім'ям Августина чернецтво ордену домініканців, за дорученням якого працював над «Історією Сибіру» (1680). По дорозі до Риму, щоб звітувати перед Ватиканською конгрегацією пропаганди віри про діяльність у Моск. д-ві, приєднався як військ, священик до польс. армії, яка брала участь у війні з Османською імперією, і 1683 загинув у бою під час визволення Відня від тур. облоги. К. був енциклопедично освіченим вченим. Коло його наук, інтересів охоплювало історію, політику, економіку, богослов'я, етнографію, мовознавство, мистецтво тощо. Особливе місце в його наук, спадщині займають проблеми політики та державознавства. Розглядав політику як науку про управління народом, що вчить «справедливо, славно та гідно правити народами, містами і країнами». З різних форм («способів») правління — самовладство (самодержавство), боярське правління, загально-владство (посадське правління) — найкращим вважав «досконале самовладство», яке має божественне походження («королі поставлені не людьми, а Богом» різними способами: через пророків, шляхом обрання чи спадкування, за допомогою зброї), грунтується на відповідальності виключно перед Богом («король не підвладний жодним людським законам, і ніхто не може його ані судити, ані карати») та підпорядковується волі Бога.

Вирішальну роль у здійсненні влади, вважав К., відіграє «добре законодавство» (причому «жоден закон не може бути вищим Божого закону») і «сила, щоб викликати страх у підданих». Застерігаючи, що «не королівство створене для короля, а королі для королівства», рекомендуючи по-божому правити і навіть дотримуватися договору, спільно прийнятого всім народом, К. водночас не припускав існування будь-яких механізмів та процедур протистояння чи опору владі монарха; всі негаразди народу пояснював його «гріхами» і вважав, що народ, який страждає, має «виправлятися, просити Бога про допомогу, а короля — змилостивитися» і залишатися у покорі. К. відзначав істотні недоліки в різних сферах життя Росії 17 ст., висловлював численні пропозиції щодо реформування її ладу, але вважав, що «спрямувати розум та руки підданих на все, на що вони здатні і що може бути корисним», спроможна лише сильна, централіз. монархія, необмежена, без будь-яких виявів свавілля. Політ, погляди К. збігалися з настановами ідеологів абсолютизму Росії 18 ст. Провідними зовнішньополіт. ідеями К. були «слов'янська взаємність», єдність (без визначення якихось форм держ. об'єднання) та протистояння «чужебєсію» (зазіханням іноземців — «німців», до яких К. відносив практично всі неслов'ян. народи та країни Європи). Значну увагу К. приділив Україні, рос.-укр. відносинам. Підтримував контакти з українцями в Римі, вивчав староукр. мову. Українців іменував «черкасами» (вживав також назви «подні-пряни» і «запорожці»), окремо виділяв «гірських черкасів», які проживали між Чорним та Хвалинським (Каспійським) морями. Перебуваючи в м. Ніжині, К. звернувся до козаків з відозвою «Промова до черкас в особі черкаса написана» (1659) — у формі звернення укр. козака. Аналізуючи численні кривди від поляків, К. віддає перевагу союзу з Москвою, намагаючись спростувати упереджене ставлення до такого союзу. «Промова до черкас...», разом з ін. працями («Усмотрєніє о царском величестве» та «Опис подорожі від Львова до Москви. Літа 1659»; обидві —1659), була подана К. до Посольського приказу як рекомендації стосовно політики Москви щодо України. К. вбачав в Україні важливий військ.-політ, форпост проти Кримського ханства та Осман. імперії, яких вважав найнебезпечнішими ворогами слов'янства. К. накреслив програму практ. кроків Росії щодо України: надіслати до «черкасів» повноваж. представника («князя») для викладу політики Москви, обрати гетьмана і надалі обирати гетьманів не довічно, а на 2—3 роки, видати закони про закріплення вольностей та привілеїв козаків і надати їм нові привілеї в разі їх «вірності», створити в Москві приказ для ведення укр. справ, очолюваний людьми, обраними самими «черкасами».

Тв.: Собр. соч., в. 1-3. М., 1891-92; Политика. М„ 1997.

Літ.: Белокуров С. А. Юрий Крижанич в России: по новым док-там, в. 1-2. М., 1901-02; Вальденберг В. Гос. идеи Крижанича. СПб., 1912; Дацюк Б. Д. Юрий Крижанич. М., 1946; Пащенко Є. Юрій Крижанич і Україна. «Всесвіт», 1983, № 9; Пушкарев Л. Н. Юрий Крижанич. М., 1984.

К. Е. Жолковський.

 

Схожі за змістом слова та фрази