Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow зат-зміш arrow ЗАХІДНОРУСЬКОГО ПРАВА ШКОЛА
   

ЗАХІДНОРУСЬКОГО ПРАВА ШКОЛА

Київська історико-юридична школа — наук, напрям у вітчизн. історії держави і права. Започаткована у 2-й пол. 19 ст. відомими вченими-юристами М. Ф. Владимирським-Будановим та Ф. І. Леонтовичем, розвинена у працях Г. В. Демченка, М. О. Максимей-ка, О. О. Малиновського, Ф. В. Тарановського, М. М. Ясинського та ін. Завдяки дослідженням учених школи було відтворено порівняно цілісну картину т. з. західноруського права, тобто права, поширеного на тер. Вел. князівства Литовського та Речі Посполитої у 14-17 ст.

Виникнення 3. п. ш. було зумовлене об'єктивними політ.-ідеол. та наук.-теор. чинниками, зокрема приєднанням до Росії відповідних територій після поділу Польщі, боротьбою офіц. рос. науки з польс. впливами, поширенням ідей історичної школи права, нагромадженням значного докум. істор.-юрид. матеріалу та ін. Осн. об'єктом досліджень 3. п. ш. були держ.-правові інститути, які існували на київ., волин. і поділ, землях (насамперед у межах Вел. князівства Литовського) до кін. 17 ст., а методол. платформою — історико-порівняльний метод з елементами соціологізму. Представники 3. п. ш., розвиваючи наук, дослідження Г. М. Даниловича та М. Д. Іва-нишева, створили ориг. концепцію, де право на теренах Вел. князівства Литовського подано як таке, що має давньорус. витоки і продовжує правові традиції «Руської Правди». Відповідно сама д-ва починає іменуватися Литовсько-руською. Ідеї школи найвиразніше відображені у монографіях М. Ф. Владимирського-Буданова [«Очерки из истории Литовско-русского права», в. 1—6. К., 1889-1911; «Население Юго-Западной России от середины XV в. до Люблинской унии (1569)». К., 1891], Ф. I. Леонтовича («Русская Правда и Литовский Статут». К., 1864; «Источники русско-литовского права». Варшава, 1894), М. М. Ясинського («Уставные земские грамоты Литовско-русского государства». К., 1889; «Материалы для истории судоустройства и судопроизводства в Литовско-русском государстве». К., 1897), Г. В. Демченка («Наказание по Литовскому Статуту в его редакциях 1529, 1566, 1588». К., 1894), О. О. Малиновського («Рада Великого княжества Литовского в связи с боярской думой Древней России», ч. 1—2. Томск, 1904—12), М. О. Максимейка («Источники уголовных законов Литовского Статута». К., 1894; «Сеймы Литовско-русского государства до Люблинской унии 1569». X., 1902), Ф. В. Тарановського («Обзор памятников магдебургского права западнорусских городов литовской эпохи». Варшава, 1897) та ін.

У межах західнорус. історії вчені школи висвітлили ряд проблем власне укр. права, їхні дослідження своєрідності держ.-правового розвитку на укр. землях Вел. князівства Литовського, що не збігалися з офіц. версією західнорусизму, стали предтечею укр. істор.-юрид. науки. Водночас загальноруська ідеол. платформа вчених зіграла роль своєрідної гарантії від упередженості висновків дослідників щодо ориг. рис західнорус. права. Ідеї вчених 3. п. ш. як базові були сприйняті і розвинені в діяльності Комісії для виучування західноруського та українського права ВУАН, очолюваної Ф. В. Тарановським, а з 1920 — М. П. Василенком. Певну наступність робота комісії забезпечували академік ВУАН О. О. Малиновський та чл.-кореспо ндент ВУАН М. О. Максимейко. Фактичне вилучення (починаючи з 30-х рр.) із наук, обігу праць представників 3. п. ш. та правозн. комісій ВУАН на тривалий час позбавило укр. істор.-правову науку бази для дослідження цього періоду. Літ.: Бондарук Т. І. Основоположники Київ, істор. -юрид. школи М. Ф. Владимирський-Буданов і Ф. 1. Ле-онтович. К., 1995; Бондарук Т. І. Західнорус. право та його дослідники. «Хроніка - 2000», в. 27—28. К., 1998.

І. Б. Усенко, Т. І. Бондарук.

 

Схожі за змістом слова та фрази