Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
Навчальна студентська література
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow ско-слова arrow СКОВОРОДА
   

СКОВОРОДА

Григорій Савич (22.ХІ (3.ХІІ) 1722, с. Чорнухи, тепер смт. Полтавської обл. — 29.Х (9.ХІ) 1794, с. Пан-Іванівка, тепер Сковородинівка Золочів. р-ну Харків. обл.]—видатний укр. просвітитель, філософ і поет. Освіту здобув у Київській академії, де навчався 1734—41, 1744— 45, 1751—53. В 1741—44 служив у придворній капелі в Петербурзі. В 1745—50 перебував в Угорщині, подорожував по Австрії, Словаччині, Польщі, Італії. В 1753 викладав у Переяславському, 1759— 64 — в Харків. колегіумах. Через переслідування залишив пед. діяльність і останні 25 років життя (з 1769) мандрував по Україні, проповідуючи свої філос. погляди серед народу. Саме в цей час написав осн. філос. і поет. твори: "Діалог, или розглагол о древнем міре", "Наркісс. Разговор о том: узнай себе", "Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни", "Разговор, называемый алфавіт, или Букварь мира", "Израилский Змій", "Діалог. Имя ему — Потоп зміин" та ін. Творчість С. була виявом протесту проти феод.-кріпосницького ладу. Як філософ С. відомий насамперед просвітительськими етичними ідеями, заснованими на критиці соціальної нерівності, паразитизму експлуататорських класів, на звеличенні трудового народу. В центрі уваги С, як і ін. просвітителів 17—18 ст., була проблема людського щастя. С. висунув ідею, що щастя людини полягає в праці, яка відповідає її природним нахилам. Однак, залишаючись просвітителем, С. не міг піднестись до розуміння того, що праця лише тоді може дати повноту щастя, коли вона вільна від експлуатації. Як і всі тогочасні просвітителі, С. розглядав людину позаісторично. Критерій розумності сусп. порядків, моральних понять і дій він вбачав у їхній відповідності "природі людини" і вважав, що шлях до встановлення справді розумних сусп. відносин лежить через пізнання цієї "природи". Ідеал суспільства він подав в образі "горнєй республіки", в якій існує заг. рівність людей і досягнуто заг. щастя. С. твердив, що шляхом до щастя є самопізнання, пізнання своїх природних нахилів. Вихід з існуючого становища С. вбачав не в активній боротьбі проти порядків, які заважали людині бути щасливою, а у втечі від світу зла і досягненні свободи в сфері духу. При всій істор. обмеженості це розв'язання проблеми щастя було прогресивним, оскільки утверджувало ідею про сусп., позастанову цінність людей праці, про рівність і однакову моральну вартість усіх видів праці. Становище людини в суспільстві повинно визначатися не "маєтностями", а природною здатністю до тієї чи іншої справи. С. доводив, що людина не може бути щасливою, якщо вона діє всупереч своїй природі. Веління природи, за С, є веління бога в людині. Пізнання природи— це пізнання бога. Бог і природа — одне й те ж. Теоретичну основу вчення С. становить своєрідна форма пантеїзму, близька до поглядів Дж. Бруно. С. виступає з рішучою критикою біблійних міфів про створення світу богом. Світ існує вічно. Бог — не поза світом, а в самому світі, він внутрішнє начало і "саморухома пружина" всього існуючого. Пантеїзм С. в цілому не вийшов за межі об'єктивного ідеалізму. Ототожнюючи бога з природою, С. разом з тим твердив, що в природі є два начала — духовне ("невидима натура") і тілесне, матеріальне ("видима натура"). Дух є "животворне" начало видимої природи. "Тлінний" світ речей — лише тінь "вічного дерева життя", яким є духовна природа. Однак вічною є й матеріальна природа. С. настійно підкреслював вічність матерії. На цій основі він розробив концепцію існування трьох світів — безконечного всесвіту — макрокосму, що містить у собі безліч окремих світів, мікрокосму, яким є людина, і "символічного" світу Біблії. Матеріалістичні тенденції в світогляді С. найвиразніше виступають в його теорії пізнання. Як просвітитель, С. вірив у всемогутність людського розуму, в можливість пізнання таємниць природи. Кінцевим джерелом усіх знань С. вважав досвід, практику, життя, хоч істина, на його думку, осягається розумом. Усі науки і мистецтва народилися з досвіду. В свою чергу, практика є плодом наук і "художеств". Філос. мисленню С. значною мірою властиві елементи діалектики, що виявилося, зокрема, в глибокому розумінні єдності і взаємо переходу протилежностей. С. різко критикував офіц. релігію за її догматизм і схоластику, пропагуючи вороже церкві геліоцентричне вчення М. Коперника, висміював розбещеність і дармоїдство священиків. С. перший на Україні виступив з рішучою критикою Біблії. Він доводив, що біблійні перекази є облудним вимислом. Водночас, виходячи з того, що кожен "світ" має в собі невидиме, духовне начало, С. намагався відшукати в Біблії прихований символічний зміст, чим робив значні поступки теології. С. виховував у народі патріотичні почуття, був добре обізнаний з істор. минулим України, її побутом і культурою. Він високо цінив Б. Хмельницького. Був прибічником миру між народами. С. відіграв визначну роль у розвитку демократичної громадсько-політ. думки 18 ст. У пед. поглядах С. відбилися осн. напрями передової педагогіки: гуманізм, демократизм, висока моральність, любов до батьківщини й народу. В притчах "Благодарный Еродій", "Убогій Жайворонок" та ін. С. висміяв дворянсько-аристократичне виховання і протиставив йому позитивний ідеал виховання, мета якого — створення гармонійно розвиненої людини. Гол. пед. принципом С. вважав виховання природних здібностей людини, проголошував ідею природного виховання. Великого значення надавав вихованню любові до праці, самодіяльності учнів, керівній ролі батьків і вчителів. Обстоював загальнодоступне, безплатне навчання для всіх верств населення. Багатогранна діяльність С. у галузі художньої творчості. Він поет, прозаїк, перекладач рим. авторів Горація, Вергілія, Овідія, Плутарха, Ціцерона, новолатинських поетів. С.— автор рукописної зб. оригінальних поезій "Сад божественных пъсней", куди ввійшло 30 пісень, написаних в різні роки (1753—85), віршованих сюжетних оповідань (фабул). Більшість віршів С. є відгуком на певні події (поезія факту). С. заявляє про свій намір завжди бути з бідним людом, з народом (пісня 18-а), засуджує тодішню сусп. соціальну систему (пісні 14-а, 17-а), звеличує свободу ("De libertate" — "Про свободу"), малює красу рідної природи ("Ах, поля, поля зелены"), підносить важливі філос. проблеми свого часу. С. створив видатну пам'ятку укр. сатири 18 ст. "Всякому городу нрав и права", яка стала нар. піснею. С. писав мовою, близькою до народної ("Ой ти, птичко желтобоко..."), книжною давньоукр., лат. та наближеною до російської. Він розвинув укр. віршування, збагатив його засобами нар.-пісенної тонізації, урізноманітнив строфіку, жанри. С.— автор зб. байок "Басни харковскія" (ЗО байок), осн. мотиви яких — викриття паразитичного існування, утвердження високих моральних якостей людини. Байки С. відбивають його філос., педагогічні, просв. погляди, гуманістичні ідеали. Творчість С. мала значний вплив на його наступників — І. Котляревського, Є. Гребінку, Г. Квітку-Основ'яненка, Т. Шевченка, в рос. л-рі — на В. Капніста, В. Наріжного. Ім'я С. було названо в постанові Раднаркому РРФСР 30.VII 1918 за підписом В. І. Леніна про увічнення пам'яті великих діячів минулого. Літ.-мемор. Сковороди Г. С. музеї є в Переяславі-Хмельницькому і Сковородинівці. Пам'ятники С. встановлено в Києві (іл. див. до ст. Кавалерідзе І. П., т. 4, с. 490), Чорнухах, Сковородинівці.

Тв.: Твори, т. 1—2. К.. 1961; Вибрані твори, т. 1 — 2. К., 1972: Повне зібрання творів, т. 1—2. К., 1973; Сочинения, т. 1—2. М., 1973.

Літ.: Редько М. Світогляд Г. С. Сковороди. Львів, 1967; Попов П. М. Григорій Сковорода. К., 1969; Ніжинець А. М. На зламі двох світів. X., 1970; Філософія Григорія Сковороди. К., 1972; Мишанич О В. Григорій Сковорода і усна народна творчість. К., 1976; Поліщук Ф. М. Григорій Сковорода. К., 1978.

В. І. Шинкарук(філософські погляди С.).

В. В. Яременко (літ. творчість С.)

Сковорода - leksika.com.uaСковорода - leksika.com.uaСковорода - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази