Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow ат-аю arrow АФРИКА
   

АФРИКА

- другий за розмірами після Євразії материк. Пл. 29,2 млн. км2 (з островами - 30,3 млн. км2). Лежить в основному в екваторіально-тропічних широтах. Протяжність А. з Пн. на Пд.- 8000 км, з Зх. на Сх. у пн. частині - 7500 км, у південній - 3100 км. На Зх. А. омивається Атлантичним ок., на Пн.- Середземним м., на Сх.- Червоним м. та Індійським ок. Сполучається з Азією Суецьким перешийком, прорізаним Суецьким каналом. Від Європи відокремлюється Гібралтарською протокою. Береги А. розчленовані мало, переважно високі, важко доступні. Найбільший п-ів - Сомалі. Затоки мало врізані і широко відкриті до океану. Найбільші з них - Гвінейська затока і Сідра. Зручних бухт мало. До А. належать о-ви Мадагаскар, Мадейра, Канарські острови, Зеленого Мису, Сан-Томе, Прінсіпі, Вознесіння, Святої Єлени, Трі-стан-да-Кунья, Сокотра, Пемба, Занзібар, Мафія, Коморські острови, Амірантські о-ви, Сейшельсь-кі острови, Маскаренські острови та ін.

Рельєф і геологічна будова. Більша частина території материка лежить на висоті 200-1000 м. Низовини простягаються уздовж узбережжя і займають бл. 10% площі материка. На гірські масиви припадає понад 23% території. Пн.-зх. частину А. займають рівнини і плато Сахари й Судану з переважними висотами 200-1000 м. Лише подекуди підносяться гірські масиви - Атлас (г. Тубкаль, 4165 м), нагір'я Ахаггар і Тібесті, Пн.-Гвінейська височина, плато Дарфур та ін. Є тут і глибокі

улоговини, напр., озеро Ассаль (-150 м). Пд. та пд.-сх. частини А. вищі, тут переважають плоскогір'я і брилові гори - Пд.-Гвінейські гори, Ефіопське нагір'я, плоскогір'я Лунда-Катанга, Сх.-Африканське, Драконові гори, Капські гори. Найвищі вершини А. являють собою вулканічні конуси (Кіліманджаро, Меру та ін.). Великим уступом гори обриваються до Мозамбікської низовини. Посушливі (арид-ні) умови, що переважають на значній площі А., сприяли формуванню великих пустель - Сахари, Калахарі та ін.

Більшу частину А. займає докембрійська Африканська платформа, що складається з кристалічних сланців, гнейсів, гранітів, базаль-тів та ін. У пн. частині А. (Сахар-ська плита) фундамент платформи залягає на значній глибині, він перекритий палеозойсько-кайнозойськими відкладами (в т. ч. і морськими). Найбільшої потужності вони досягають у тектонічних улоговинах. У пд. частині А. (Пд.-Африканський щит) докембрійський фундамент в цілому трохи піднятий. Осадочні відклади трапляються лише в окремих улоговинах і мають континентальний характер. На Пн. Зх. А.- герцин-сько-альпійські гори Атлас, на Пд.- герцинські Капські гори. В кайнозої в Сх. А. відбулися інтенсивні підняття, що зумовили утворення гірського рельєфу та Сх.-Африканської зони розломів, що простяглася від гирла р. Замбезі до Суєцької зат. На місці цих розломів утворились Червоне м. й більша частина озер Сх. А. Вздовж ліній розломів лежить багато діючих і згаслих вулканів. Тут часто бувають землетруси. А. багата на корисні копалини: кам. вугілля, уран, алмази, нафту, природний газ, руди заліза, марганцю, хрому, кобальту, поліметалів, боксити, а також золото, платину, має значні запаси фосфоритів, азбесту, графіту та ін.

Клімат. Положення А. в низьких широтах зумовлює значну величину радіаційного балансу. А.- найтепліший материк. Пересічна т-ра січня на Пн. + 10°, на Пд. до +30°, липня відповідно до +25°, +30° і +12°. Абс. мінімум т-ри повітря -4°, максимум +58°. Розподіл опадів дуже нерівномірний. В улоговині Конго, на Пн.-Гвінейській височині - до 2000-3000 мм опадів на рік з рівномірним розподілом їх протягом року. Абс. максимум - 9650 мм (біля підніжжя г. Камерун). У Судані і Сх. А. випадає до 500-1000 мм опадів, переважно влітку, в Калахарі - 200-300 мм, у Сомалі - до 100 мм, у Сахарі - 50 мм і менше. Великої шкоди ряду районів А., зокрема на Зх. материка, завдають посухи (напр., у 70-х рр.), Гідрографія. Річкова сітка А. розділяється між басейнами Атлантичного ок. (ріки Ніл, Нігер, Конго, Оранжева) та Індійського ок. (ріки Замбезі, Лімпопо, Вебі-Шебелі). Басейн внутр. стоку займає понад 30% території А. Живлення рік переважно дощове. По околицях пустель - тимчасові водотоки - ваді. Заг. сума річкового стоку дорівнює 5390 км3 на рік. Трансп. значення рік обмежене в зв'язку з великою кількістю порогів і водоспадів (Вікторія, Тугела, Стенлі та інші). Найбільші озера (Вікторія, Танганьїка, Ньяса) зосереджені в Сх. А. На Пн. Зх. Сахари і в Атлаських горах є тимчасові солоні озера - шоти. В аридних районах велике значення мають підземні води, які утворюють великі артезіанські басейни. М. М. Рибін.

Рослинність. В А. чітко виявлена зональність рослинного покриву. Флора А. дулсе своєрідна: понад 1/4 всіх родів квіткових рослин - ендеміки. В зоні вологих тропічних лісів (на пн. узбережжі Гвінейської зат. та в бас. серед. Конго) ростуть фікуси, макарани, оливкова і винна пальми, дерево кока, червоне та ебенове дерева. В зоні саван, що утворилися на місці лісів і являють собою перехід від вічнозелених лісів до пустель, поширені баобаби, акації, пальми, молочаї та різні трави. Рослинність пустель дуже розріджена, представлена ксерофітами. Для пн. частини Сахари характерна злаково-чагарникова, для пд.- чагарникова рослинність; в оазисах культивують фінікову пальму. На Пн. Зх. Калахарі багато сукулентів; у пустелі Наміб росте унікальна вельвічія. На субтропічних окраїнах А. поширені вічнозелені чагарники. В гірських районах збереглися мішані та хвойні ліси.

Тваринний світ А. різноманітний, багатий на види. У Пн. А. водяться безхвості мавпи маго, шакали, гієни, вівери, антилопи, дамани, страуси, кобри. Сахара є центром розведення одногорбого верблюда. В саванах і напівпустелях на Пд. від Сахари живуть антилопи, зебри, жирафи, носороги, бегемоти, буйволи, слони, леви, леопарди, гепарди, гієни, гамадрили і павіани, грифи, страуси, цесарки, тура-чі, рябки та ін. У зоні тропічних лісів є людиноподібні мавпи - горили і шимпанзе; багато птахів (дятли, одуди, сірі папуги) і комах. В А.- бл. 100 заповідників і нац. парків. Найбільший заповідник - Етоша-Пан, найзначніші нац. парки: Аддо, Крюгер, Серенгеті, а також Порту-Алешандрі (Ангола), Цаво (Кенія), Кафуе (Замбія). Історія дослідження. Береги Пн. А. були відомі єгиптянам з 2-го тис.до н. е. В 6 ст. до н. є. всю А. обігнули морем фінікійці. На поч. нашої ери сх. узбережжя материка було відоме індонезійцям, які відкрили о. Мадагаскар. У середні віки, після завоювання Пн. А., араби поклали початок дослідженню цієї частини материка. Європейцям зх. узбережжя А. відоме з часу пошуків португальцями мор. шляху в Індію. В 1443-44 Н. Тріштан відкрив узбережжя Маврітанії. З цього часу бере початок работоргівля. В 15 ст. відомі плавання Д. Діаша, Баско да Тами. В 16 ст. встановлено обриси материка. Внутр. райони А. в 16-18 ст. досліджували португальці, англійці, французи. Дослідження А., що їх проводили зх.-європ. капіталістичні країни наприкінці 18 - на поч. 20 ст., були пов'язані з колоніальними загарбаннями. Особливо інтенсивні дослідження внутр. районів материка припадають на 19 ст. (експедиції Д. Лівінгстона, Г. Варта, Дж. Спіка, Г.-М. Стен-лі, Р. Кайє та ін.). У дослідженні природи А. брали участь і рос. мандрівники - Є. П. Ковалевський, В. В. Юнкер та інші. Населення. А.- один з центрів антропогенезу. Про це свідчать знахідки 50-70-х рр. 20 ст. в різних місцях тер. материка решток архантропів (див. Зинджантроп, Презинджантроп) разом з примітивними знаряддями праці. Протягом багатьох тисячоліть в А. склалися різні етнічні групи населення. Тепер у А. живе понад десята частина людства. На серед. 1975 чисельність населення А. становила 401 млн. чол. У расовому відношенні населення А. дуже строкате. Різні типи негроїдної гілки великої негроавстралоїдної раси (215 млн. чол.) населяють територію А. на Пд. від Сахари. На Пд. А. в окрему расову групу виділяють бушменів і готтентотів (бл. 250 тис. чол.; для них характерні поряд з негроїдними й монголоїдні риси). Пн. частину А. населяють народи пд. гілки європеоїдної раси (107 млн. чол., переважно середземноморські типи). На Пн. Сх. А. ще в давнину в зоні контактів між негроїдами і європеоїдами сформувався ефіопський расовий тип; мішані форми характерні й для деяких народів Зх. А. (фульбе, тубу, канурі та ін.). В результаті змішання в 17-19 ст. прийшлого бурського населення (див. Африканери) з корінними африканцями виникли т. з. "кольорові" (2,3 млн. чол.). Малагасійці о. Мадагаскар належать переважно до монголоїдної раси (з наявністю негроїдних елементів). Населення А. складається з численних племен, народностей і націй. Колоніальний режим загальмував розвиток народів А. Багато з них (напр., фульбе, малінке, бамбара та ін.) опинилися в різних колоніальних володіннях. Нац.-визвольна боротьба в колоніальних і залежних країнах, здобуття ними держ. незалежності, створення незалежної від іноз. капіталу нац. економіки, соціально-екон. реформи, зростання пром. і культурних центрів, перебудування г-ва і побуту - все це сприяє прискоренню етнічної консолідації і зростанню нац. самосвідомості. В результаті цього в А. формуються нові народності й нації з родоплемінних і локальних етнічних груп (напр., хауса, йоруба, ібо, сомалі та ін.). Багато народів А. ще мало вивчені. Існує кілька класифікацій мов і народів А. За останні роки особливо поширилася класифікація, в основі якої лежить об'єднання мов народів А. у 4 лінгвістич. надсім'ї: афро-азіатську, або семіто-хамітську, конго-кордофанську, ніло-сахарську і койсанську. Народи, які говорять мовами афро-азіатської сім'ї (145 млн. чол.), живуть у Пн. і Пн.-Сх. А. (див. Семіто-хамітські мови). До них належать араби, бербери та ін. Ця мовна сім'я об'єднує семітську, кушитську, берберську і чадську групи. Араб. мовами говорять понад 80 млн. чол. У ряді країн (АРЄ, Лівія, Туніс, Алжір, Марокко) сформувались араб. нації (єгиптяни, лівійці, тунісці, алжірці, марокканці). До складу семітської групи входить також численний народ амхара, який разом із спорідненими тиграї і тигре становлять ядро ефіопської нації, що формується. До кушитської групи належать гала, народи сидамо, які живуть на Пд. Ефіопії, а також сомалійці. Чадська група включає народи Пн. Нігерії, Нігеру і сусідніх країн - хауса, близьких до них баде та ін. Ареал поширення народів конго-кордофанської сім'ї (212 млн. чол.) охоплює велику частину території А. на Пд. від Сахари. Конго-кордофанська сім'я поділяється на 2 групи: нігер-конго і кордофанську. До групи нігер-конго належать народи бенуе-конго (126 млн. чол.), які населяють тропічну і Пд. А. До їхнього складу входять і народи банту, східнобан-тоїдні народи. В усіх країнах Сх. А. поширена одна з мов банту - суахілі. Мовою суахілі, як другою мовою, користується 40-50 млн. чол. Східнобантоїдні народи живуть у Нігерії і Камеруні. За-хідноатлантичні народи (фульбе, волоф та ін.) населяють країни Зх. А. Окремі групи найчисленні-шого з цих народів - фульбе - живуть у країнах півдня Зх. А. Народи манде населяють верхів'я річок Сенегалу й Нігеру, народи вольти (група гур) - басейн верх. і серед. Нігеру. Народи ква (або гвінейські) - акан, еве, йоруба, ібо та ін.- становлять дві третини населення Гани і Беніну й половину населення Нігерії, Того, Ліберії і Берега Слонової Кості. Народи ніло-сахарської с і м' ї (23 млн. чол.; див. Ніло-сахарські мови) заселяють райони річок Нігеру та Нілу й оз. Чад. У пд.-зх. частині А. (Намібія, Ботсвана, Ангола), крім народів групи бенуе-конго, живуть народи, які належать до койсанської мовної сім'ї (250 тис. чол., бушмени, готтентоти, гірські дама-ра). Острів Мадагаскар населяють малагасійці (8 млн. чол.), які за мовою (належить до австронезій-ської сім'ї) і культурою дуже відрізняються від ін. народів А. Населення європ. походження - англійці, африканери (бури), французи, іспанці, італійці, португальці та ін.- становлять менше як 3% населення А. В Південно-Африканській Республіці, Кенії, Танзанії, на о. Маврікій лсиве багато вихідців з Азії (таміли, гіндустанці, рад-жастханці та ін.). В А. бл. 42% віруючого населення сповідає іслам, 22% - християнство (католики, протестанти, монофісити та ін.), 36% додержується місц. традиційних релігій.

С. І. Брук.

Політичний поділ. Сучас. вигляду політ. карта А. набула внаслідок краху колоніальної системи імперіалізму, докорінних соціально-політ. змін, що сталися на афр. континенті після 2-ї світової війни під впливом всесвітньо-істор. перемоги СРСР у Великій Вітчизн. війні 1941-45, розгрому нім. фашизму та япон. мілітаризму, утворення світової системи соціалізму та успіхів нац.-визвольного руху. На поч. 1947 в А. існувало З формально незалежні д-ви (Єгипет, Ефіопія, Ліберія). Вся ін. територія (26,8 млн. км2) була поділена між імперіалістичними державами - Бельгією, Великобританією, Іспанією, Португалією, Францією та Італією. На серед. 1977 в А. було 49 незалежних д-в. У 1951 незалежність здобула Лівія, 1956 - Судан, Марокко і Туніс, 1957 - Гана, 1958 - Гвінея, 1960 - Берег Слонової Кості, Верхня Вольта, Габон, Дагомея (з 1975 - Бенін), Камерун, Конго (з 1971 - Республіка Заїр), Конго (з 1969 - Народна Республіка Конго), Маврітанія, Малагасійська Республіка (з 1975 - Демократична Республіка Мадагаскар), Малі, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сомалі, Того, Центральноафриканська Республіка (з 1976 - Центральноафриканська Імперія), Чад, 1961 - Сьєрра-Леоне, 1962- Алжір, Бурунді, Руанда, Уганда, 1963 - Кенія, 1964-Замбія, Малаві, Танзанія (утворилася в результаті об'єднання Республіки Танганьїки, що стала незалежною 1961, та Республіки Занзібару і Пемби,проголошеної 1964), 1965 - Гамбія, 1966 - Ботсвана, Лесото, 1968 - Маврікій, Свазіленд, Екваторіальна Гвінея. Повалення фашист. режиму в Португалії в квітні 1974 і крах португ. колоніальної імперії фактично ознаменували собою перемогу народів А. в боротьбі проти колоніалізму. В 1973 було проголошено незалежність Гвінеї-Бісау, 1975 - Анголи, Мозамбіку, Островів Зеленого Мису, Сан-Томе і Прінсіпі. В 1975 здобули незалежність Коморські Острови, 1976 - Сейшельські Острови. В 1977 стала незалежною Республіка Джібуті (колишня колонія - Французька Територія Афарів та Іса). В 1975 Іспанія деколонізувала територію Західної Сахари. Колоніальні володіння в А. залишилися на незначній території. В Південно-Африканській Республіці (ПАР, утворена 1961) проводиться політика апартеїду, корінне населення позбавлене всіх політ. прав. ПАР продовжує незаконну окупацію Намібії. В Південній Родезії расистський режим білої меншості 1965 в односторонньому порядку проголосив "незалежність" і проводить політику расової дискримінації корінного населення. В Намібії і Зімбабве (Південна Родезія) розгорнувся масовий нац.-визвольний рух проти колонізаторів-расистів. Країни А. відстоюють свій держ. суверенітет, добиваються справжньої екон. незалежності в боротьбі проти імперіалістичних монополій і неоколоніалізму. Ряд країн А. став на шлях демократичних соціально-екон. перетворень, активного співробітництва з СРСР та ін. соціалістичними державами.

М. Д. Несун.

Літ.: Белозоров С. Т. Природа Африки. К., 1972; Власова Т. В. Физическая география материков. Евразия. Африка. М., 1976; Африка. Энциклопедический справочник, т. 1-2. М., 1963; Андрианов Б. В. Население Африки. М., 1964; Косухін М. Д. Нові рубежі Африки. К., 1974; За освобождение юга Африки. К., 1976: Африка в новое и новейшее время. М., 1976; История национально-освободительной борьбы народов Африки в новое время. М., 1976; СССР и страны Африки. М., 1977.

АфрикаАфрикаАфрикаАфрикаАфрикаАфрикаАфрика

 

Схожі за змістом слова та фрази