Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow конс-корон arrow КОНСТИТУЦІЙНІ ПРОЕКТИ С. С. ДНІСТРЯНСЬКОГО
   

КОНСТИТУЦІЙНІ ПРОЕКТИ С. С. ДНІСТРЯНСЬКОГО

— пам'ятки укр. політ.-правової думки поч. 20 ст. Складені С. С. Дністрянським з метою уконституювання західноукр. земель, які входили до Австро-Угорської імперії. Перший з проектів написано після обрання у жовтні 1918 Української Національної Ради як політ, представництва укр. народу в Австро-Угорщині. Рада проголосила Галичину, Пн. Буковину й Закарпаття складовими цілісної укр. д-ви і постановила розробити її конституцію. С. С. Дністрянським було підготовлено проект «Устрій Галицької Держави. Перший проект тимчасових основних законів, виготовлений у віденському парламенті проф. С. Дністрянським 1918 р. для покликання у життя Галицької Держави». Містить два розділи: І. Основні закони (з підрозділами «Галицька Держава», «Самоозначення народів», «Свобода», «Рівність», «Народна влада»); II. Народний устрій (з підрозділами «А. Народна Рада», «Б. Старшина Народної Ради». «В. Народна Управа»). Цей акт мав визначити заг. засади новопосталої д-ви, її устрою. Вказувалося, що «Галицька Держава обіймає усі злучені землі, поселені споконвіку українським народом у межах дотеперішньої Австро-Угорської монархії». В основу державності закладалося право укр. народу на самовизначення. Польс., євр. та німецькому населенню гарантувалася «народна самоуправа». Держ. мовами пропонувалося визнати українську, польську та німецьку, а українську водночас визнати «внутрішньою урядовою мовою». В проекті передбачалося широке коло конст. прав і свобод, першим з яких було названо «право плекати свою народність і мову». Декларувалися свобода віри, науки, думки, преси, свобода зібрань і організації товариств, безпечних для д-ви, свобода зміни місця проживання, право внесення прохань або скарг, а також поштова і телегр. таємниця. На чолі д-ви мала стояти Народна Рада, тобто обрана у жовтні 1918 Укр. Нац. Рада під трохи зміненою назвою. Передбачалося, що юна розширить свій склад за рахунок представників Угорської (Закарпатської) України та делегатів від нац. меншин Галицької Д-ви. Нар. Рада мала обрати провідника, двох його заступників та держ. секретаря, а також старшину (президію) з 9 осіб і викон. орган з урядовими функціями — Народну Управу. Зазначалося, що провідник Ради є водночас провідником Галицької Д-ви. На Нар. Раду покладалося здійснення законод. влади, а її старшина розглядалась як орган для «верховних постанов та верховного нагляду». Нар. Управа як «начальний виконуючий орган держави» мала складатися з окр. управ: внутрішньої, «заграничної», військової, культурної, «оборотової», судової на чолі з начальниками, які призначалися Нар. Радою. Громадам н адавалася повна автономія у вирішенні місц. справ. Водночас скасовувалася «різниця між самостійним та відпорученим кругом ділання громади». Вибори громад, рад повинні були проводитися на основі загального, рівного, прямого і таємного голосування. У конст. проекті передбачалося видання окр. законів про відповідальність посад, осіб, про скасування обмежень у праві на полювання та риболовлю, про тимчасове збереження чинності австр. законів та ін. Ідея мирного конст. переходу Галичини, Пн. Буковини та Закарпаття від Австро-Угорщини до Галицької Д-ви, отримання «законної свободи» виявилася нездійсненною. Тому 1.ХІ 1918 владу Укр. Нац. Ради було встановлено збройним шляхом, а 9.XI 1918 новоутв. д-ва отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Роль «малої конституції» у ній виконував «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії» від 13.ХІ 1918.

Наприкінці 1920 на замовлення уряду ЗУНР в еміграції С. С. Дністрянський підготував другий проект Конституції ЗУНР. На відміну від попереднього в ньому передбачалося об'єднання ЗУНР з Великою Україною на основі права народів на самовизначення. Проект складався з 3 частин: 1. Держава та право (зі вступом і розділами «Людські та громадянські права» та «Народні права»); 2. Державна влада (з розділами «Основи державної влади», «Організація народної волі» і «Виконування народної волі»); 3. Самовизначення народів. Майбутню західноукр. д-ву вчений уявляв як самостійну і правову унітарну напівпрезидент-ську дем. республіку. Гр-нам гарантувалася «натуральна, особиста, політична та економічна свобода». Всі свободи визнавалися необмеженими, за винятком економічної, «яка не може перешкодити державній власті у переведенні справедливого розділу дібр». Д-ва мала опікуватись «економічно слабшими», обмежуючи з цією метою у разі необхідності індивід, ділову свободу. Заг. екон. порядок д-ви повинен грунтуватися на приват, власності, яка водночас мала «підчинятися суспільним обмеженням з огляду на добро загалу, бо в'яжуться з кожною власністю суспільні обов'язки». Вчений вважав за можливе збереження родових, станових, шляхетських привілеїв за умови, що їх не братимуть до уваги при поділі держ. посад. Усі гр-ни визнавалися рівними щодо права суду. Проголошувалося рівне право кожної людини на держ. охорону. На першому етапі держ. будівництва передбачалося скликання Установчих зборів, які мали узаконити остаточний текст конституції (затвердити конституційну грамоту), здійснити адм.-тер. поділ (на громади, повіти, округи), прийняти виб. закони та ін. акти, зокрема про податки і агр. реформу. Вибори до Установчих зборів повинні були проходити на основі загального, прямого, рівного і таємного голосування по трьох нац. куріях — українській, польській та представників ін. національностей. Після завершення роботи Установчих зборів найвищим законод. органом влади ЗУНР мала стати Народна палата, обрана на 4 роки шляхом загального, прямого, рівного і таємного голосування. Обрані до неї посли (депутати) поділялися на 3 нац. курії: укр., польс. та ін. національностей. Кожна з курій наділялася правом вето щодо винесеного на ухвалення Нар. палати закону, якщо він порушував нац. права народності. Такий закон мав передаватися на розгляд держ. судового трибуналу або на «народний збор» (референдум). До компетенції палати належало прийняття рішень з найважливіших питань д-ви (війни та миру, верховного нагляду за адміністрацією, судочинства). Проект передбачав утворення у складі палати кількох спец, комісій, у т. ч. «легіслативної комісії» для підготовки законопроектів. Палата мала також право висувати політ, звинувачення проти президента республіки, вищих держ. функціонерів.

Безпосередня демократія реалізовувалася через загальні або локальні народні збори (референдуми) Дорадчим органом мали бути народні комори — виб. організації, які могли вимагати від держ. влади врахування їхніх рішень. Функції надзв. органу покладалися на Загальну народну раду, яка мала скликатися у виключних випадках для прийняття найважливіших держ. рішень (внесення змін до конституції, встановлення обмежень конст. прав на період війни тощо). Половину складу цього органу делегувала Нар. рада, а решту — окружні заступництва, нар. комори і заг. нар. збір (референдум). Викон. владу представляли держ. органи на чолі з президентом республіки, обраним безпосередню населенням на 4 роки. Перші вибори президента мали відбутися одночасно з виборами до Установчих зборів, наступні — одночасно з виборами до Нар. палати. Президентом міг бути кожний гр-нин, українець за походженням, не молодший 35 років і не позбавлений цив. та політ, прав, без обмежень щодо віросповідання. Президент республіки одночасно проголошувався верх, головнокомандувачем, мав право призначати і звільняти членів Ради д-ви, вищих урядовців, а також право впродовж 10 днів після ухвалення закону Нар. палатою публічно опротестувати цей закон і направити його на розгляд заг. нар. зборів.

У виконанні покладених на президента функцій (насамперед, у питаннях нац., зовнішньо-політ. та військових) йому мала допомагати Прибічна рада з 6 членів: 4 українців, 1 поляка та 1 представника ін. народностей. Трьох її членів повинні були делегувати нац. курії, інших добирав президент. У структурі держ. викон. влади передбачався такий орган, як Державна канцелярія, очолювана канцлером. Пропонувалося утворення Ради держави як вищого викон. органу з функціями уряду. В її складі мали бути 6 осіб, призначуваних президентом: 4 українці, 1 поляк і 1 представник ін. народностей. Рада формувала 6 департаментів (або міністерств) для ведення справ д-ви. При кожному з них передбачалося утворити «радні колегії» з 6 осіб — по 3 від уряду та Нар. палати.

С. С. Дністрянський наполягав на відокремленні юстиції від адміністрації. Держ. юстицію мав очолювати голова, якого призначав та звільняв президент. Самост. структурою був Держ. судовий трибунал. Важливе місце у проекті конституції приділялося організації органів місц. влади в округах, повітах і фомадах. У них передбачалися свої виб. представн. органи (заступництва) та «локальна самоуправа». Компетенція окружного заступництва мала охоплювати всі справи, які пофебували однакового й спільного впорядкування у межах округу та не були охоплені законами д-ви. Заступництва повітів і фомад наділялися власною «питомою легіслативою». Окр. складову проекту становили норми про самовизначення народів у д-ві. Встановлення принципу «національного ключа», тобто співвідношення 4:1:1 (4 українці, 1 поляк та 1 представник ін. народностей), на думку вченого, повинно було сприяти утвердженню права укр. народу як природного власника нац. території на повне самовизначення на своїй землі і водночас забезпеченню прав ін. народностей. Крім утворення 3 нац. курій, встановлювалася культурна автономія нац. меншин, що виявилося, зокрема, у поділі шкільної ради на нац. секції, вживанні рідної мови в урядових установах, судах, громад, житті.

Конст. проекти С. С. Дністрянського були втіленням передової політ.-правової укр. думки періоду боротьби за нац. державність. Вони справили значний вплив на практ. діяльність органів держ. влади ЗУНР, сприяли розвитку укр. конституціоналізму.

Тв.: Загальна наука права і політики, т. І. Прага, 1923; Нові проекти української конституції. «Воля» (Відень), 1920, т. 6, ч. 5-8.

Літ.: Устрій Галицької Держави. В кн.: Правова держава, в. 7. К., 1996.

І. Б. Усенко, В. І. Возьний.

 

Схожі за змістом слова та фрази