Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Л arrow ЛАТИНИ
   

ЛАТИНИ

(America Latina) -регіон, умовна назва сукупності держав і територій, розташованих у Зх. півкулі між США та Антарктидою. Заг. територія — 20,5 млн. км2. Нас. — 507,3 млн. чол. (1999, оц.). Назва відображає спільну лат. основу офіц. мов більшості держав цього регіону та вплив культури і звичаїв народів Іберійського п-ва Європи — іспанців та португальців, які завоювали цю частину Америки в 15—16 ст., колонізували її і залишилися домінуючим компонентом сформованих тут націй.

У Л. А. — 46 держав і територій: Мексика (Пн. Америка), країни, розташовані в Центр. Америці, всі о-ви Вест-Індії і материк Пд. Америка з прилеглими о-вами. Мексику, Центр. Америку і Вест-Індію історично об'єднують в єдиний регіон — Месоамерику (Середню Америку). В Пд. Америці виділяють андські країни (Болівія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Перу, Чилі) і лаплатські країни (Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай). Населення змішане і представлене монголоїдами (представниками корінних народів), європеоїдами (переселенцями з Європи та їх нащадками) і нащадками темношкірих невільників, вивезених з Африки. Правова система Л. А. сформувалася у процесі розвитку права та державності в регіоні. Тер. сучасної Л. А. була заселена 25—30 тис. років тому. У д-вах, утворених згодом автохтонними індіан. народами (майя — на тер. сучас. Мексики, Гватемали та Гондурасу в 1 — 15 ст.; ацтеками — на тер. сучас. Мексики в 14—16 ст.; інками — на тер. сучасних Еквадору, Перу в 15—16 ст.), існували порівняно розвинені правові системи.

В кін. 15 — на поч. 16 ст. тер. сучасної Л. А. стала об'єктом колонізації європейців. Під час експедицій X. Колумба (впродовж 1492—1504) було відкрито Антильські о-ви, узбережжя Центр. Америки і пн. частину Пд. Америки та засновано ісп. поселення на о-вах Еспаньола (Гаїті), Куба та ін. Наст, експедиції В. Нуньєса де Бальбоа (1513), Е. Кортеса (1519-21, 1524— 26), Ф. Пісарро (1531—33) та ін. конкістадорів сприяли встановленню ісп. володарювання на значній тер. регіону, в процесі чого було знищено бл. мільйона аборигенів — індіанців. У 1535 ісп. володіння в Пн. і Центр. Америці були об'єднані у віце-королівство Нова Іспанія. Колонії Іспанії в Пд. Америці, крім країн кариб, узбережжя, 1542 метрополія об'єднала у віце-королівство Перу, але окремі тер. Пд. Америки мали особливий статус генерал-капітанств, що прямо підпорядковувалися уряду Іспанії (Гватемала, Санто-Домінго). Система управління колоніями Іспанії у Л. А. була представлена віце-королями та генерал-капітанами, яким підпорядковувалися губернатори провінцій. Віце-королівства були підзвітними королівському уряду та раді у справах Індії (утв. 1511). У 18 ст. адм.-тер. устрій ісп. колоній зазнав реформування: Нова Гранада отримала статус віце-королівства (1718), Куба — генерал-капітанства (1764); 1776 було утв. нове віце-королівство — Ла-Плата; 1777 Венесуела стала генерал-капітанством тощо. В 1795 Іспанія передала Санто-Домінго (Гаїті) Франції. Під впливом Великої французької революції у Санто-Домінго розпочалася б-ба темношкірих рабів за своє звільнення. Вона закінчилася скасуванням рабства та наданням території автономії. 1.1 1804 було проголошено першу незалежну д-ву в регіоні — Гаїті. В 1-й чв. 19 ст. нац.-визв. б-ба охопила всі ісп. колонії. 10.VIII 1809 проголошено незалежність Еквадору. Невдовзі утворилися нові незалежні д-ви: Колумбія, Мексика, Чилі, Парагвай, Венесуела, Болівія, Бразилія, Аргентина та ін. Тер. розмежування не завжди відбувалися мирно. В 1864—70 Парагвай відстоював свою територію перед Бразилією, Уругваєм і Аргентиною, внаслідок чого загинуло більш як половина населення Парагваю. Після здобуття незалежності в д-вах Л. А. посилився вплив військових та їх лідерів — каудильйо. Каудилістські режими підтримувалися великими землевласниками. 1-а пол. 20 ст. ознаменувалася численними переворотами і революціями в Л. А., найвідомішою з яких стала мексиканська (1910—17). В період Другої світ, війни 1939—45 більшість держав Л. А. приєдналися до антигітлерівської коаліції й оголосили війну Німеччині та Японії, але безпосеред. участі, крім Мексики та Бразилії, у бойових діях не брали. У повоєн. період у ряді країн регіону поширюється рев.-визв. рух. У січні 1959 перемогла революція на Кубі. Згодом від колоніальної залежності звільнилися Ямайка (1962), Тринідад і Тобаго (1962), Барбадос (1966), Гайана (1966). Період 60—90-х pp. характеризується військ, переворотами (1964 — Болівія і Бразилія, 1973 — Чилі та Уругвай, 1976 — Аргентина) та революціями (1968 — Перу, 1979 — Нікарагуа). У 90-х pp. влада в більшості країн Л. А. перейшла до цив. урядів. У країнах відбулися дем. перетворення, що позитивно вплинули на їх соціально-екон. розвиток. Правова система Л. А. (латиноамер. правова система) сформувалася під впливом правових традицій, привнесених ісп., португ., франц. та голл. колонізаторами, і звичаєвого права корінних народів. Спочатку романо-герм. право в колоніях застосовувалося у спрощеному вигляді. В міру розвитку регіону право, що використовувалося на практиці, почало зближатися з т. з. університетським, доктринальним правом, чому сприяла поява місц. ун-тів (Ліма, 1551; Мехіко, 1553), професійних юристів, а також політика метрополій, спрямована на інкорпорацію місц. кодексів на взірець європейських. Традиції романо-герм. правової системи були розвинені в нац. зак-ві новоутв. незалежних держав, що проявилося у кодифікації права, особливо приватного, на взірець франц. цив. кодексу. На публічне право значний вплив справляють принципи амер. права, а на приватне — континентального. На поч. 20 ст. цивільне право окр. країн регіону сприйняло низку положень дюгізму (див. Л. Дюгї), зокрема «право як соціальна функція», «власність зобов'язує» та ін. (знайшло відображення, напр., у Цив. кодексі Мексики 1932). Водночас у ряді держав поряд з романо-герм. правовою системою продовжують існувати елементи общинного звичаєвого права. Значний вплив на правову ідеологію як складову латиноамер. правової системи мають катол. церква (незважаючи на те, що в більшості країн регіону вона відокремлена від д-ви), а також традиції мілітаризму та каудилізму. Низка англомовних кариб. держав, які є членами Співдружності, очолюваної Великобританією (Антігуа і Барбуда, Багамські Острови, Барбадос, Беліз, Сент-Вінсент і Гренадіни, Ямайка), використовують англо-сакс. правову систему. У правових системах цих країн поєднуються елементи конт., англо-сакс. та місц. звичаєвого права.

Для міжнар.-правової системи Л. А. характерні інтегративні процеси, що виявляються в утворенні регіон, міжнар. організацій і об'єднань (Ла-тиноамер. асоціація інтеграції. Організація цен-тральноамер. держав, Центральноамер. спільний ринок, Екон. комісія ООН для Л. А. і Карибського бас, Латиноамер. екон. система та ін.). Особливістю латиноамер. правової системи є специф. характер конст. права держав регіону. На конституції цих країн вплинули традиції романо-герм. правової системи, Конституція США 1787 та програмні положення правлячих політ, партій. Конституції держав Л. А. характеризуються нестабільністю, мають перманентний характер і часто оновлюються (від 1810 у країнах регіону змінилося 125 конституцій). Тексти конституцій мають розлогий характер. У них закріплені конс т. принципи: нар. суверенітету, верховенства права, рівності гр-н перед судом і законом, виборності, період, змінності і відповідальності вищих посад, осіб та принцип поділу влад у його класич. розумінні. Конституції також містять перелік прав і свобод особи та гр-нина.

Д-ви регіону здебільшого мають респ. форму правління. Лише окр. країни Карибського бас. визнають главою своїх держав монарха Великобританії. Більшість держав Л. А. — презид. республіки, однак система стримань і противаг між гілками влади порушується на користь презид. влади: президенти є главами держав, урядів і верх, головнокомандувачами ЗС. Такий різновид презид. республік дістав назву «суперпрезидентських». Законод. органи в регіоні є порівняно слабкою ланкою держ. механізму через нетривалість нац. традицій парламентаризму та обмеженість компетенції парламентів. Як правило, в унітарних д-вах діють однопалатні парламенти — національні або законодавчі асамблеї (Гаїті, Гватемала, Гондурас, Коста-Рика, Панама, Парагвай, Сальвадор), а у федеративних — двопалатні парламенти, верхня палата яких представляє інтереси суб'єктів федерації (Аргентина, Бразилія Венесуела, Мексика).

Літ.: Жидков О. А. История гос-ва и права стран Лат. Америки. М., 1967; Лат. Америка, т. 1-2. М., 1979-82; Полит, система общества в Лат. Америке. М., 1982; Лат. Америка. М., 1990; Nunez Jimenez A. Nuestra America. La Ha-bana, 1990; Давид P., Жоффре-Спинози К. Осн. правовые системы современности. М.. 1999.

В. Л. Федоренко.

 

Схожі за змістом слова та фрази

  • ЛАТИНИ
    ...
    (Українська Радянська Енциклопедія)