Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow П-пен arrow ПАРЛАМЕНТ
   

ПАРЛАМЕНТ

(англ. parliament, франц. parlement, первісно — розмова, від франц. parler — говорити) — загальнонац. представницький орган держ. влади, що діє постійно і гол. призначенням якого є здійснення законотворчості. До осн. функцій традиційно належать також прийняття держ. бюджету і контроль за органами викон. влади, насамперед уряду. Представн. характер П. полягає у тому, що він повністю або частково формується шляхом прямих виборів. На відміну від іншого загальнонац. представн. органу — конституанти (установ, зборів), П. діє на пост, основі. Функц. призначення цих органів також різне. Конституанта, як правило, діє до прийняття осн. закону. На відміну від місц. представн. органів — муніципалітетів, П. є загальнонац. органом, акти якого чинні на всій тер. д-ви. Якщо муніципалітети є органами місцевого самоврядування, то П. — орган державної влади. П. — представн. орган не тільки тому, що виборний, а й тому, що діє на принципах колегіальності. Політ, представництво через П. ще в кін. 18 ст. набуло назви «народного представництва», оскільки способом його забезпечення були прямі й формально заг. вибори представників, а також — через загальнонац. (або вільний) мандат цих представників. У деяких країнах термін «народне представництво» набув офіц. значення. Так, у Великобританії закони про парлам. вибори названі «законами про народне представництво». Нерідко П. у політ, і наук, колах називають «органом народного представництва». Виборне політ, представництво через П. пов'язане насамперед не з функціонуванням цього органу, а з діяльністю депутатів. Тому представн. характер П. є опосередкованим, у його основу покладено мандати депутатів. Визначаючи П. як представн. орган держ. влади, необхідно застерегти щодо вживання терміну «представницька влада». Цей термін є хибним з огляду на прийнятий ще у 18 ст. конст. принцип поділу влади. Він не відображає функц. призначення того чи ін. органу, а лише засвідчує спосіб формування відповід. органів — виборність та їх колегіальний характер. У разі його прийняття концептуально невиправдано будуть поєднані в одне ціле орган держ. влади (П.) і органи місц. самоврядування (муніципалітети — ради). Феномен П. завдячує своїм народженням новому періоду історії людства, що розпочався європ. революціями 17—18 ст. Він існує у системі держ. влади, яка грунтується на засадах поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Однак сам термін «парламент» має давніше походження: його генеза пов'язана з феод, часами. У 13 ст. у Франції ним позначали одну з палат королів, курії, яка відала суд. справами; згодом (аж до Вел. франц. революції) — вищі суд. органи. В кін. 13 ст. термін став використовуватися в Англії: «парламентом» називали велику раду королівства, до складу якої входили монарх і наймогутніші феодали. В період станово-представн. монархії термін не набув заг. (родового) значення для іменування відповід. установ. Тільки в Англії станово-представн. установа іменувалася П., тобто зберегла стару назву. Цей термін став поширеним у європ. країнах як політ, категорія аж у 19 ст. Нині він, означаючи родову назву органу за-конод. влади, є загальноприйнятим, хоча як єдина і офіц. назва цього органу зафіксований у конституціях лише деяких держав, передусім тих, що прийняли брит, конст. модель. Водночас існує багато ін. офіц. власних назв П.: «національні збори» (найпоширеніша), «народні збори» (Албанія, Болгарія), «державні збори» (Естонія, Угорщина), «сейм» (Латвія, Литва, Польща), «конгрес» або «національний конгрес» (США та більшість країн Латинської Америки), «меджліс» (деякі країни Азії) тощо. Спільним для всіх цих назв є те, що вони прямо вказують на одну з характерних ознак будь-якого П. — колегіальність.

У деяких країнах, де орган законод. влади має конкр. власну назву, термін «парламент» використовується разом з цією назвою або є складовою відповідної конст. дефініції. За приклад може слугувати зміст ст. 75 Конституції України: «Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України».

У вітчизн. політ.-правовій думці термін «парламент» для позначення потенцій нац. державотворення з'являється на початку 20 ст. Першими його почали застосовувати автори програм, док-тів тогочасних укр. політ, партій. Однак на рівні правотворчості часів нац.-визв. змагань 1917—20 він практично не використовувався. Це було зумовлено особливостями держ.-політ, стану тогочас. України, зокрема невиб. характером більшості владних інституцій. За рад. часу термін об'єктивно не міг бути узгоджений з тодішньою теорією і практикою держ. владарювання.

Ідеї парламентаризму в Україні вперше набули оформлення на офіц. рівні з прийняттям Закону «Про назву, структуру і кількісний склад нового парламенту України» (1993). В цьому акті законодавчо визнано термін «парламент» і позначено ним ВР України. Зі статусу П. як єдиного органу законод. влади не випливає, що він здійснює цю владу самостійно, без участі ін. органів. Учасниками законод. процесу об'єктивно є і визначені в конституціях суб'єкти права законод. ініціативи. В Україні це, зокрема, Президент держави і КМ (ст. 93 Конституції України). Стадією законотворчості є, напр., застосування главою д-ви права вето на прийняті П. закони (ст. 94 Конституції України). Без подолання вето неможливі промульгація закону, а, отже, — набуття ним чинності. Визначення П. як єдиного органу законод. влади випливає зі змісту принципу розподілу влади. Поняття «законодавча влада» загалом синонімічне поняттю «парламент». З позицій функц. підходу воно вказує на сутність відповід. повноважень різних елементів конст. механізму здійснення держ. влади, насамперед П. З ін. боку, це поняття не пов'язане тільки з особливостями змісту компетенції тих чи ін. держ. органів. Воно позначає і волевиявлення народу на законод. референдумі. Поняття «законодавча влада» також відображає одну з основних функцій П. — законотворчість. Це власне парлам. функція, яку не реалізує жоден ін. держ. орган. Можна говорити про участь, напр., глави д-ви у відповідний спосіб у законод. процесі або про наявність у нього законод. повноважень. Однак неприйнятним буде стверджувати, що він наділений законотворчою функцією. Нарешті, поняття «законодавча влада» іноді використовується і для позначення самого П. Зокрема, в ряді країн П. має назву «законодавчі збори». Водночас теоретики конст. права нерідко називають законод. владу та відповідний її орган легіслатурою. Крім того, цим терміном іноді позначають скликання П. та його період. Термін «легіслатура» для позначення П. як органу влади почали використовувати в Англії у 17 ст. У наш час легіслатурами, зокрема, офіційно названо в США законод. органи суб'єктів федерації.

Літ.: Парламенты. М, 1967; Шаповал В. Зарубіж. парламентаризм. К., 1993; Укр. парламентаризм: минуле і сучасне. К., 1999.

В. М. Шаповал.

 

Схожі за змістом слова та фрази