Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Л arrow ЛАУТЕРПАХТ
   

ЛАУТЕРПАХТ

Херш (16.УІІІ 1897, м. Жовква, тепер Львів, обл. — 8.У 1960, Лондон) — англ. правознавець, доктор права з 1922, доктор політ, наук з 1923. Шкільну освіту одержав у Львові, навч. в ун-тах Берліна, Відня, Лондона. У 1927—38 викладав міжнар. право у Школі екон. та політ, наук Лонд. ун-ту; впродовж 1938—55 — професор міжнар. права Кембридж, ун-ту (Англія). Читав курси лекцій «Теорія непідсудності в міжнародному праві» (1930), «Загальні принципи права миру» (1938), «Міжнародний захист прав людини» (1947) та ін. в Академії міжнародного права (м. Гаага, Нідерланди). Л. був чл. Британської комісії у справах воєнних злочинців

ЛАУТЕРПАХТ Херш - leksika.com.ua

(1946—47), зробив значний внесок у розвиток зак-ва стосовно воєнних злочинів та у складання Статуту Нюрнберзького воєнного трибуналу для суду і покарання головних воєнних злочинців європейських країн гітлерів. коаліції. Був ред. «Британського щорічника міжнародного права» (1944—55), чл. Комісії міжнародного права ООН (1951—55), суддею Міжнародного суду ООН(1955—60), чл. Британської академії наук. 1956 за заслуги у розвитку міжнар. права Л. надано рицарський сан.

Один з відомих представників англ. доктрини міжнар. права 20 ст. Дотримуючись загалом позитивіст, поглядів, Л. відійшов від жорсткого бачення позитивізму Л. Опенгейма, вважаючи, що, крім міжнар. договорів і звичаїв, природне право також використовується як джерело міжнар. права. На його думку, за відсутності конкр. правових норм міжнар. право може доповнюватися принципами справедливості та заг. принципами права. Л. — один з перших, хто обгрунтував ідею визнання міжнар. правосуб'єктності індивіда і розглядав розвиток інституту захисту прав людини як новий напрямок розвитку міжнар. права, що згодом трансформувався у його галузь.

Л. відредагував і суттєво доповнив відомий багатотом. курс «Міжнародне право» Л. Опенгейма — 5-е (1935-37) та 6-е (1940- 47) видання, який наприкінці 40-х pp. був виданий рос. мовою в СРСР. З 1929 видав 23 томи «Доповідей з міжнародного права» (International Law Reports), які є одним з найавторитетніших у світі зібрань міжнар.-правової практики. Це видання продовжує регулярно виходити й після смерті його автора. Основні праці: «Спіноза та міжнародне право», «Джерела міжнародного приватного права та аналогії в міжнародному праві» (обидві — 1927), «Рішення внутрішніх судів як джерело міжнародного права» (1929), «Функції права в міжнародному співтоваристві» (1933), «Розвиток міжнародного права Міжнародною палатою міжнародного правосуддя», «Так звані англо-американська та континентальна школи думки у міжнародному праві» (обидві — 1934), «Міжнародний білль про права людини» (1945), «Гроціанська традиція в міжнародному праві» (1946), «Визнання в міжнародному праві» (1947), «Міжнародне право та права людини» (1950), «Розвиток міжнародного права Міжнародним судом ООН» (1958).

В. Н. Денисов, К. О. Савчук.