Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow зат-зміш arrow ЗЕМЕЛЬНІ СЕРВІТУТИ
   

ЗЕМЕЛЬНІ СЕРВІТУТИ

[від лат.— підпорядкованість, повинність] — у Давньому Римі право користування чужою зем. ділянкою або її вигодами. Сервітутні відносини складалися між власниками сусідніх зем. ділянок (але це не обов'язково) в силу того, що одна з них (панівна) не мала тих вигід, які мала сусідня, напр, водоймище, луки, пасовисько, під'їзд тощо. Власник останньої надавав власникові панівної зем. ділянки право користування цими вигодами у певному обсязі, тобто обслуговував панівну. Отже, вирішальним чинником була певна потреба власника панівного зем. наділу в тому, чого він не мав, але що мав власник сусідньої зем. ділянки. Завдяки 3. с. панівний зем. наділ став економічно ефективнішим і загалом більш цінним. Навпаки, для обслуговуючого зем. наділу сервітут означав певні обмеження. Суб'єкт сервітутного права повинен був бережливо користуватися чужою землею. Власники обох зем. наділів могли бути різними особами, проте це не мало значення, оскільки однаково правосильною або обтяженою сервітутом могла виявитися будь-яка особа — власник тієї чи ін. ділянки. Серед сільських 3. с. виділялися сервітути щодо доріг, води, сінокосу, випасу худоби тощо. Міські сервітути стосувалися права водостоку, права обперти балку на стіну сусіда; прибудуватися до стіни сусіда, прорубати вікно у спільній або чужій стіні тощо. 3. с. виникали: на підставі заповіту; за рішенням суду; за законом; за договором між власниками зем. наділів.

Літ.: Покровский И. А. История рим. права. Пг., 1918; Бартошек М. Рим. право.: Понятия, термины, определения. М., 1989.

О. А. Підопригора.

 

Схожі за змістом слова та фрази