Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow мир-міл arrow МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО
   

МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО

- система юрид. норм і принципів, що застосовуються як у міжнародних, так і у внутр. збройних конфліктах, встановлюють взаємні права та обов'язки суб'єктів міжнародного права щодо заборони або обмеження застосування певних засобів і методів ведення збройної б-би. забезпечують захист жертв конфлікту під час цієї б-би і встановлюють відповідальність за порушення даних норм і принципів.

Поняття «міжнародне гуманітарне право» з'явилося порівняно недавно. В правовій л-рі, в міжнар. документах ООН широко використовуються терміни «право збройних конфліктів», «право війни». Вперше термін «міжнародне гуманітарне право» був запропонований у 50-х рр. відомим швейц. юристом Ж. Пікте і набув широкого вжитку в юрид. л-рі, а згодом увійшов до назви Женевської дип. конференції 1974—77 з питань підтвердження і розвитку М. г. п., що застосовується у період збройних конфліктів.

Характерною особливістю М. г. п. є те, що воно поєднує в собі дві різні концепції, одна з яких має юрид. характер, а друга — етичний. Прагнучи до досягнення компромісу між міркуваннями воєн, необхідності і вимогами гуманності, гуманітарне право містить у собі відповідний етич. елемент, оскільки йдеться про те, щоб пом'якшити вияви насильства шляхом правового обмеження засобів і методів ведення воєн, дій і покладення на воюючі сторони обов'язку щадити осіб, які не беруть або перестали брати участь у воєн. діях. М. г. п. віддзеркалює моральні засади існування людства, які формувалися упродовж усього його істор. розвитку. Виходячи з принципів гуманності, людське сусп-во не може миритися з незмірними стражданнями і тяжкими людськими та матеріальними втратами, які порушують ці принципи. Норми М. г. п., що закріплюють принципи гуманності, мають заг. характер, тобто вони є обов'язковими для всіх учасників міжнар. співтовариства — держав, індивідів, міжнар. організацій. Ці норми є вираженням певної рівноваги, досягнутої між принципом гуманності, тобто імперативом, що спонукає людину діяти на благо ближнього, і принципом необхідності, тобто обов'язком органів влади зберігати д-ву, захищати цілісність її території і підтримувати порядок. Предметом регулювання М. г. п. є полегшення участі жертв збройних конфліктів, хоча Женевські конвенції про захист жертв війни 1949 і Додаткові протоколи до них 1977 суттєво розширили сферу його дії. Порівняно з деякими ін. галузями міжнар. права норми М. г. п. чітко закріплюють обов'язки кожного, хто бере участь у збройному конфлікті, що він повинен і чого не повинен робити. Керуючись виключно принципами гуманності, які були закладені ще у Санкт-Петербурзькій декларації про скасування застосування вибухових та запалювальних куль 1868, згідно з якою «погреби війни мають зупинитися перед вимогами людяності», М. г. п. перебуває, отже, поза політикою, і воюючі сторони мають його дотримуватись, незалежно від політ, міркувань. Принцип гуманності належить до осн. принципів М. г. п. і діє як вираз самої його суті, а всі ін. принципи і норми є похідними від нього. Це базовий принцип поведінки сторін, що беруть участь у збройному конфлікті, і на ньому грунтуються конкр. норми М. г. п. Основою формування сучасного М. г. п. є взаємодія двох його джерел — гаазького та женевського права, які все більше переплітаються між собою у процесі їх розвитку. Гаазьке право встановлює обмеження стосовно способів ведення війни, особливо щодо деяких видів зброї та методів ведення воєн. дій. Воно було започатковане під час міжнар. конференцій миру в Гаазі в 1899 і 1907 (див. Закони та звичаї війни). Наст, конвенціями, які справили вплив на дальший розвиток цього напряму М. г. п., були: Гаазька конвенція про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту 1954; Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1976; Конвенція про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних пошкоджень або мають невибіркову дію, 1980; Конвенція про заборону розробки, виробництва, нагромадження і застосування хімічної зброї та про її знищення 1993; Конвенція про заборону застосування, нагромадження, виробництва і розповсюдження протипіхотних мін та їх знищення 1997. Женев. право спрямоване на захист осіб, які не беруть безпосеред. участі або припинили брати участь у воєн. діях. Правовою основою женев. права є чотири Женев. конвенції про захист жертв війни 1949 і два Дод. протоколи до них 1977, шо становлять систему норм, спрямованих на захист людини під час збройного конфлікту, які порівняно з гаазьким правом не надають д-вам ніяких прав на шкоду особі. Цим самим \ М. г. п., що регулює правові відносини під час збройних конфліктів, закладено принципи пріоритету людської особистості та гуманізму. В результаті прийняття Дод. протоколів І та II до Женев. конвенцій 1949 відбулося поєднання гаазького і женев. права в сучас. руслі розвитку М. г. п., і їх тепер уже не можна розглядати осібно, хоч відмінності між ними зберігаються. Переважна більшість норм М. г. п. мають імперативний характер. На них не поширюється «принцип взаємності», тобто воююча сторона не може відмовитись від їх дотримання навіть у тих випадках, коли друга сторона їх порушує. Ці норми не підлягаюгь денонсації під час збройних конфліктів.

Літ.: Курс междунар. права, т. 6. М., 1992; Тиунов О. И. Междунар. гуманитар, право. М., 1999; Калугин В . Ю.. Павлова Л. В.. Фесенко И. В. Междунар. гуманитар, право. Минск. 1999; Дмитрієв А. 1. Міжнар. гуманітарне право: основи концепції. К., 1999.

В. М. Репецький, А. I. Дмитрієв.

 

Схожі за змістом слова та фрази