Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow мін-мян arrow МУСУЛЬМАНСЬКЕ ПРАВО
   

МУСУЛЬМАНСЬКЕ ПРАВО

- система права, що склалася у 7—12 ст. в Арабському халіфаті і діє у різних варіантах у сучас. країнах ісламу. Особливість М. п. — тісний зв'язок з реліг. догматикою і наднац. характер. Основою М. п. є Коран. М. п. є поєднанням реліг. догматики ісламу з його власне юриспрудентською складовою — фікхом (мусульм. правознавством). Джерелами М. п. є Суна (мусульм. священні перекази) і Тафсір (коментар до Корану), а також консультації визнаних теологів і законодавців, прийняті уммою (всією мусульм. спільнотою), іджма (згода, схвалення) і кияс (аналогія, тлумачення за аналогією). Настанови Корану, Суни, Тафсіру, іджми і киясу складають осн. звід М. п. (шаріат) та осн. базу фікху. Судді використовують також суд. прецедент — амал, сукупність звичаїв (урф, або ж адат), що не увійшли до шаріату, а також світські закони — канун. У ряді іслам, держав (Туреччина, Єгипет та ін.) М. п. набуло значною мірою світського характеру. В країнах іслам, фундаменталізму (Іран, Афганістан), навпаки, реанімуються середньовічні інститути. М. п. поділяє усіх людей на правовірних (мусульман) та іновірців, що значною мірою визначає правовий статус особи. Відповідно до М. п. усі мусульмани володіють рівними правами (у хари-джитів, що відомі як найдавніша реліг.-політ. партія, навіть раб міг бути обраний халіфом, якщо він — правовірний мусульманин). Однак уже в ранньому ісламі серед правовірних виділилися у привілейовані групи ветерани ісламу — мухаджири (ті, які пішли за Мухаммедом при його втечі з Мекки в Медину у 622) і ансари (ті, хто приєднався до Мухаммеда в Медині). Мусульмани звільнялися від найтяжчих податків: поземельного (хара-джу) і подушного (джизьї) і мали деякі привілеї у крим. праві. М. п. виділяє серед іновірців «людей писання» (християн та іудеїв) і «невірних» — гяурів. Лояльні іновірці (ті, що підкорялися арабам без опору) — зіммії — вважалися такими, що перебувають під покровительством мусульман. Тих, хто чинив опір, найчастіше обертали на рабів. У соціально-екон. і політ, сферах М. п. закріплювало різні варіанти традиційної, сформованої історично сх. деспотії з такими її рисами, як переважання держ. шіасності на землю та зрошувальні системи (держ. феодалізм), відсутність особистого лену і кріпаків у військ.-служилого стану, держ. закріпачення селян, деспотия, характер влади, поєднання духовної влади (імамат) з владою світською (султанат). Феод, рента бралася або всією феод, д-вою, або представниками служилого стану за спец, док-тами — бератами. Розповсюджені були ікта (джагір) — земельні пожалування феод, типу, які давали право іктадарам (джагірдарам) збирати данину із закріплених за ними наділів, які, однак, не ставали їхньою власністю. М. п. передбачало приватну власність на землю (мульк), а також власність мусульм. церкви — вакф (нерухоме і рухоме майно, від казане д-вою або окр. особами на реліг., благод. чи просвіти, цілі). Широко використовувались в Араб, халіфаті векселі. Шлюбно-сімейне М. п. ставило жінку в нерівне становище. Правовірний за М. п. міг мати 4 дружини і необмежену кількість наложниць. Шлюб за М. п. розривався легко. У шиїтів (радикальна меншина мусульман) допускалися тимчас. шлюби за домовленістю від кількох днів до року. Договір затверджувався суддею. Злочин у М. п. невіддільний від гріха. Чим тяжчий за нормами ісламу гріх, тим тяжчий злочин. Так. убивство, поранення, не пов'язані із грабунком чи крадіжками, ненавмисне вбивство тягнули за собою обмежену кровну помсту, грош. штраф, реліг. спокутувальну жертву або «загробне воздаяния». Система покарань по групі злочинів худут (віровідступництво, богохульство, крадіжка, грабунок, неправдиве звинувачення, пияцтво) передбачала бичування, відрубування кінцівок, побиття камінням тощо. Зазіхання на сусп. устрій тягло за собою тюремне ув'язнення, покарання батогами, конфіскацію майна, позбавлення права носити чалму. Право на покарання належить за шаріатом або Аллаху, або потерпілому. Суд накладає покарання начебто на прохання потерпілого; останній може відмовитися від свого права. Коран заохочує відмову від покарання, обіцяючи рай тим, хто пробачає своїм кривдникам. У сучас. період у країнах ісламу, де не переміг іслам, фундаментализм, відбувається розмежування канонічного і світського права, обмежується юрисдикція шаріатських судів, модернізується згідно з ринковими вимогами цив. право, видаються цив. і крим. кодекси.

Літ.: Массэ А. Ислам. М.. 1961; Маймескулов Л. Н. Гос-во и право Араб, халифата. В кн.: Рабовладельческое и феод, гос-во и право стран Азии и Африки. X., 1981; Мусульм. право. М., 1984; Скжияйнен Л. Р. Мусульм. право. М., 1986.

Л. М. Маймескулов.

 

Схожі за змістом слова та фрази