Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow тог-тяж arrow ТРОЦЬКИЙ
   

ТРОЦЬКИЙ

(справж. прізв. — Бронштейн; парт, клички — Львов, Антід Отто та ін.) Лев (Лейба) Давидович [26.Х(7.ХІ) 1879, містечко Янівка, тепер смт Одес. обл. — 21.VIII 1940, вілла Койоакан, побл. м. Мехіко, Мексика] — рад. держ. і політ, діяч. Навч. (з 1888) в Одеському, а потім — Микол, реальному уч-щі. З 1896 брав участь в утворенні й діяльності с.-д. орг-ції «Південно-російського робітничого союзу» (м. Миколаїв). У лют. 1898 був заарештований, понад два роки утримувався у в'язницях, потім відбував заслання у с. Усть-Кут Іркутської губ., де став прихильником марксизму. 1902 втік із Сибіру до Самари під прізвиськом Троцький. Виконував завдання с.-д. газ. «Искра». Восени 1902 опинився у Лондоні, зустрічався з В. І. Леніним, співробітничав з Л. Мартовим (Ю. О. Цедербаумом), В. І. Засулич, П. Б. Аксельродом та ін. З початком першої рос. революції 1905— 07 приїхав до Києва, а згодом — до Петербурга, де став одним з керівників Ради роб. депутатів. У грудні 1905 потрапив під арешт і був засланий до Тобольської губ., але по дорозі до місця відбування покарання втік. 1907 емігрував до Відня. З 1908 видавав газ. «Правда» укр. с.-д. «Спілки», що перебралася зі Львова до Відня. У лист. 1914 Т. переїхав до Франції як військ, кореспондент газ. «Киевская мысль». 1916 перебрався до Іспанії, тут був заарештований за антивоєнну діяльність і витравлений до Нью-Йорка. У травні 1917 повернувся до Петрограда. З 25.ІХ(8.Х) 1917 — голова Петрогр. ради, а з жовтня — один з керівників Військ, рев. к-ту з підготовки збройного повстання. Після Жовт. революції 1917 займав кер. пости: нарком іноз. справ, нарком шляхів сполучення, нарком з військ, і мор. справ, голова Реввійськради СРСР, член політбюро ЦК РКП(б), оргбюро ЦК РКП(б), виконкому Комінтерну. Був керівником т. з. троцькістської опозиції. 14.ХІ 1927 виключений з ВКП(б), у січні 1928 висланий до м. Алма-Ати, а в лют. 1929 видворений за межі СРСР. У 1932 позбавлений рад. громадянства. За кордоном (спочатку у Туреччині, Франції, Норвегії, а з 1937 — у Мексиці) Т. продовжив активні виступи проти Й. В. Сталіна, його внутр. і зовн. політики, організував у 1938 IV Інтернаціонал як противагу Комінтерну, утворював фракції своїх прихильників у різних ком. партіях тощо. В серпні 1936 був заочно засуджений до смертної кари під час першого м оск. процесу над учасниками «лівої опозиції». Вбитий рад. агентом. Погляди Т. на шляхи розвитку д-ви і сусп-ва викладені у його численних виступах на парт, з'їздах і конференціях, газетних і журн. статтях, а також у працях, що виходили окр. виданнями: «Підсумки та перспективи» (1906), «Перманентна революція» (1907), «Війна та Інтернаціонал» (1914), «Роки великого перелому: Люди старої і нової епох», «Наша політика у справі утворення армії» (обидві — 1919), «Війна і революція: Повалення Другого Інтернаціоналу і підготовка Третього» (1922), «Новий курс» (1923), «1917» (з програмною передмовою «Уроки Жовтня»), «Питання громадянської війни», «Про Леніна. Матеріали для біографа» (всі три — 1924), «Заява 13-й» (1926), «Заява 83-х», «Платформа 13-й» (обидві — 1927), «Моє життя» (1930), «Зраджена революція» (1936), «Йосип Сталін. Спроба характеристики» (1939), «Сталінська школа фальсифікацій. Поправки і доповнення до літератури епігонів» (1939—40) та ін. Концепцію соц. держ. будівництва Т. виводив з украй лівих позицій. Д-ва диктатури пролетаріату («соціалістичної диктатури»), на його погляд, може бути побудувана лише за умов, коли роб. клас становитиме більшість нації, «вичистить авгієві конюшні» бурж. парламентаризму, відкриє нову «епоху революційного законодавства», відмовиться від союзу з «політично примітивним» селянством за принципом «без царя, а уряд робітничий». При цьому пролетаріат не зможе забезпечити дем. характер своєї диктатури, «не переступаючи межі власної демократичної програми». Соц. д-ва не в змозі постати в одній, окр. країні без перемоги світової революції, без підтримки європ. пролетаріату. В ході Першої світової війни 1914—18 Т. висунув гасло «ні перемог, ні поразок», а при підписанні Брестського миру 1918 — лозунг «війни не вести, миру не підписувати, армію розпустити».

Важливим засобом зміцнення могутності пролет, держ. механізму, на думку Т., є, зокрема, повне одержавлення профспілок, перетворення їх на додаток до держ. апарату, а найкращий спосіб керівництва масами — метод військ, режиму. СРСР — це країна не диктатури пролетаріату, а держ. капіталізму, який є «набагато ближче до відсталого капіталізму, ніж до комунізму». Конституцію СРСР 1936 Т. оцінював як «юридичне закріплення абсолютизму позакласової бюрократії», зафіксовану в ній рівність прав робітників і селян вважав «рівністю їх безсилля перед радянською бюрократією». Право на особисту власність, писав Т., «охороняє виключно автомобіль бюрократа, а не візок селянина», загальне, рівне і пряме голосування «юридично ліквідує диктатуру пролетаріату». Неприпустимим для нього було й таємне голосування, оскільки «населенню соціалістичної країни нема чого боятися». Проголошені в Конституції особисті політ, права гр-н, на погляд Т., «наскрізь пройняті духом узурпації і цинізму». Т. рішуче виступав проти самостійності України. Гол. підставою зневажання усього українського було для Т. «контрреволюційне українське селянство».

Разом з В. І. Леніним був співавтором Маніфесту до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради 1917 (Т. належить ультимативна частина). Як нар. комісар закорд. справ Рад. Росії намагався усунути делегацію УНР від ведення мир. переговорів у Бресті (див. Брест-Литовські угоди 1918); як нар. комісар військ, і мор. сил та організатор Черв, армії особисто керував її діями проти Укр. д-ви. Перебуваючи у вигнанні та намагаючись послабити сталій, владу, суттєво змінив свою позицію. У низці статей («Про українське питання», «Незалежність України та сектантська плутанина», «Демократичні кріпосники та незалежність України»; всі — 1939) висунув і обстоював гасло «єдиної вільної та незалежної робітничо-селянської України».

Тв.: К истории русс, революции. М., 1990; Сталин, т. 1— 2. М., 1990; Моя жизнь. Опыт автобиографии, т. 1-2. М., 1990; Ком. Интернационал после Ленина. М., 1993.

Літ.: Сталин И. В. Троцкизм или ленинизм. В кн.: Сталин И. В. Соч., т. 6. М., 1952; Б-ба партии большевиков против троцкизма. М., 1968; Дойчер И. Троцкий в изгнании. М., 1991; Никулин Н. М. Троцкий Л. Д. Отступление в историю. М., 1993.

О. М. Мироненко.