Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow мін-мян arrow МОНАРХІЯ ПАРЛАМЕНТАРНА
   

МОНАРХІЯ ПАРЛАМЕНТАРНА

(парламентська) — один з різновидів монархіч. форми держ. правління, коли главою держави є монарх. Вона характеризує держ. лад ряду розвинених країн. В Європі це Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція; в Азії це, насамперед, Японія. М. п. є також д-ви, які зберегли певні конст. зв'язки з кол. метрополією — Великобританією — і до яких іноді вживається істор. назва домініонів (зокрема Австралія, Канада і Нова Зеландія). Форм, глава д-ви у цих країнах — брит, король (королева), представником якого є генерал-губернатор. Останнього брит, монарх призначає за поданням уряду «домініону». Збереження монархіч. форми правління у розвинених країнах, як правило, зумовлене тим, що їх держ.-політ. розвиток тривалий час відбувався еволюц. шляхом.

Юрид. ознакою будь-якої монархії є наслідування влади самого монарха. Порядок престолонаслідування, звичайно, визначається конституцією. У розвинених д-вах прийнято три системи престолонаслідування: салічна [за «Салічною правдою» (5 ст.) — норма звичаєвого права племені салічних франків, де жінки були позбавлені права успадковувати землю; пізніше це слугувало підставою для позбавлення жінок права наслідувати престол — у Бельгії, Норвегії]; кастильська (від Кастилії — феод, д-ви в центр, частині Піренейського п-ва в 11—15 ст. — у Великобританії, Данії, Іспанії) та австрійська (у Нідерландах). За салічною системою наслідування престолу здійснюється тільки чоловіками. Кастильська система віддає перевагу чоловікам, хоч визнає право наслідування престолу і за жінками. Австрійська ж система зумовлює наявність такого права в жінок лише в тому випадку, якщо немає закон, претендентів чол. статі. Від вирішення питань престолонаслідування може залежати доля самої монархії. Історія знає випадки виникнення кризових і навіть конфліктних ситуацій у сусп-ві у зв'язку з вакантністю престолу монарха. В розвинених країнах прийняті такі титули монархів, як імператор (Японія), король (найпоширеніший), великий герцог (Люксембург) і князь (Ліхтенштейн і Монако). Монарх майже завжди владарює формально за власним правом. Однак у М. п. його правомочності визначено в конституції. Іноді ці правомочності номінально визначені як максимально широкі, однак на практиці більшість з них реалізує уряд. У деяких країнах з парламентарно-монархічною формою держ. правління монархи навіть юридично не наділені будь-якими реальними владними повноваженнями (Швеція і Японія). В конституціях монархіч. держав містяться положення про те, що монарх не несе юрид. і політ, відповідальність за свої дії як глава держави або як номінальний глава виконавчої влади. Вважається, що він діє за порадою міністрів, які й несуть відповідальність. Механізм таких взаємин глави д-ви та уряду забезпечується вимогою контрасигнування актів монарха главою та/або ін. членами уряду.

В. М. Шаповал.

 

Схожі за змістом слова та фрази