Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Л arrow ЛОТОЦЬКИЙ
   

ЛОТОЦЬКИЙ

Олександр Гнатович [псевд. та крипт. — О. Білоусенко, О. Любенький, Липовецький, Чижик, Б. Чорноморець, Спориш, Spectator, О. І. Л., О. Л-ий, А. Б., Л-ій А., О. Л. та ін.; 9(21).ІІІ 1870, с. Бронниця, тепер Могилів-Подільського р-ну Вінн. обл. - 22.Х 1939, Варшава] — укр. правознавець, громад.-культур. і держ. діяч, публіцист, письменник, член-засновник НТШ з 1896, д. чл. НТШ з 1900. Закін. 1895 Київ, духовну академію. В 1897-1900 працював у Київ, контрольній палаті Держ. контролю. 1894 став співзасновником київ, видавництва «Вік». Упродовж 1900—17 жив у Петербурзі, працював у Держ. контролі. Очолював укр. громаду, був організатором видавничої справи, товаришем голови Благод. т-ва видання загальнокорисних і дешевих книг, секретарем Т-ва імені Т. Шевченка. Член Т-ва укр. поступовців та Укр. радикал.-дем. партії. Один із засновників (1906) і голова укр. клубу «Громада» (1910—12), нелег. гуртка «Наша школа» (1914—17). Співзасновник Укр. парламентського клубу (1906) та Укр. думської громади (1907), тижневика «Украинский вестник» (1906). Працював у редакціях період, і неперіод. видань: зб. «Украинский вопрос» (1914-17), «Летопись» (1916-17), «Промінь» (1916—17), «Луч» (1917), «Новая жизнь» (1917). Був організатором видання енциклопедії «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (1914—16) та ін. У березні 1917 обраний заст. голови Союзу укр. автономістів-федера-лістів (з 1917 — Укр. партія соціалістів-федералістів), у березні—травні — головою викон. к-ту Укр. Нац. Ради в Петрограді. У травні 1917 рос. Тимчас. уряд призначив Л. губ. комісаром Буковини і Покуття.

Лотоцький О.Г. - leksika.com.ua

Протягом вересня — лист. 1917 К. був ген. писарем в уряді УНР. У березні — квітні 1917 — Держ. контролер УНР, у жовтні — листопаді 1918 — міністр віросповідань в уряді гетьмана П. П. Скоропадського. Восени 1917 очолив т-во «Просвіта» (Київ). Тимчас. комісар М-ва віросповідань УНР (груд. 1918), ініціював підготовку «Закону про Верховну Владу в Українській Автокефальній Православній Миротворчій Церкві», прийнятого Директорією УНР 1.1 1919. У січні 1919 - березні 1920 був послом УНР в Туреччині (Константинополь), добивався каноніч. визнання автокефалії Укр. православної церкви (УПЦ) з боку Вселенської патріархії.

З 1920 — в еміграції: від 1923 — доцент, згодом професор церк. права Укр. вільного ун-ту (Прага). З 1928 — професор Варшав. ун-ту. Засновник і директор Укр. наук, ін-ту у Варшаві (1930—39). Був заст. голови і міністром внутр. справ уряду УНР в екзилі. Автор наук, досліджень про роботу держ. інституцій у Рос. імперії, з правових питань у сферах банк, справи, агр. політики та реформування дух. освіти. Видав конспект лекцій «Церковне право», посібник «Наука віри (короткий катехизм)» (обидва — 1924). Опубл. статті з історії укр. церк. права: «Свиток Ярославль», «Церковний Устав князя Володимира Великого» (обидві — 1925) та ін.; цикл статей, присвячених питанням устрою та єдності церков, відносин д-ви і церкви. Ініціював видання богослужебних книг («Псалтир», «Малий требник», «Служебник» та ін.), написав ряд досліджень з церковно-правових основ автокефалії та церковної соборності. Головна праця Л. — «Українські джерела церковного права» (1931), у якій він по-новому висвітлив устрій укр. церкви і спростував тезу про нерозмежованість історії церкви в Росії та Україні, про відсутність у них специф. особливостей, виділив джерела внутрішнього (які визначала сама церква) і зовн. (які подавала світська влада) права церкви. У фундам. праці «Автокефалія» (т. 1 — «Засади автокефалії», 1935; т. 2 —«Нарис історії Автокефальних Церков», 1938) Л. розкрив осн. догми устрою Вселенської церкви, єдності та соборності її церков, дослідив історію виникнення і практику розвитку автокефалії правосл. церков. Л. працював і над 3-м томом («Історія Української Церкви»), присвяченим історії, правовим засадам та автокеф. змаганням Укр. правосл. церкви. Рукопис не був завершений і, як вважають дослідники, загинув під час Другої світ, війни. Залишив спогади: «Сторінки минулого» (т. 1-3, 1932-34), «У Царгороді» (1939).

Літ.: Лицар праці і обов'язку. Збірник, присв. пам'яті проф. О. Лотоцького-Білоусенка. Торонто-Н.-Й., 1983: Ульяновська С, Ульяновський В. Олександр Лотоцький. В кн.: Укр. культура. Лекції за ред. Д. Антоновича. К., 1993; Швидкий В. О. Г. Лотоцький і проблеми нац.-реліг. розвитку на поч. XX ст. «Старожитності», 1994, № 7—8; Його ж. Петерб. доба О. Г. Лотоцького (1900—1917 рр.): заходи на послаблення цензур, заборон. В кн.: Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика. 36. статей, в. 3. К., 1999.ББ

В. П. Швидкий.

 

Схожі за змістом слова та фрази