Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow право оп-прим arrow ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА
   

ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА

Правобережжя, Правобічна Україна — територія на правому березі Дніпра, що дістала цю назву з 2-ї пол. 17 ст., коли за Андрусівським перемир'ям 1667 «узаконювалося» розмежування України на Правобережну (за винятком Києва та його околиць) у складі Речі Посполитої та Лівобережну, залежну від Моск. д-ви. П. У. охоплювала тер. сучасних Київської, Кіровоградської, Житомирської, Вінницької, Хмельницької, Рівненської, Волинської, частково Черкаської, Тернопільської областей.

У результаті поразок у війні з Туреччиною (1672—76) уряд Речі Посполитої 18(28).Х 1672 змушений був підписати Бучацький мирний договір 1672. За цим договором П. У. було поділено на три частини. Польща віддала Туреччині Поділля; Брацлавщина й Пд. Київщина переходили під владу гетьмана П. Дорошенка. Решта території П. У. залишилася у складі Речі Посполитої. Польс. сейм у квітні 1673 відмовився ратифікувати цей договір. Польс.-тур. війна тривала до укладення Журавненського мирного договору 1676, за яким значна частина П. У. перейшла до Туреччини. Польс. сенат не затвердив і цей договір, що призвело до загострення відносин між Польщею і Туреччиною. Річ Посполита уклала союз з Австрією і 1683 почала війну з Туреччиною, яка закінчилася Карловицькими мирними договорами 1699. Польща знову відновила своє панування над П. У.

1674 було організовано похід рос. війська та укр. лівобережних козаків на П. У., внаслідок якого 10 правобереж. полків (Черкаський, Канівський, Корсунський, Уманський, Білоцерківський, Брацлавський, Могилівський, Кальницький, Торговицький і Паволоцький) об'єднано з лівобереж. полками.

Тур.-татар. військо вчинило два походи («чигиринські») 1677 і 1678, плануючи захопити політ, і стратегічний центр П. У. Чигирин, а потім розпочати наступ на Київ і Лівобережну Україну. Цей наступ було відбито. Бахчисарайський мирний договір 1681 завершив війни 70-х рр. 17 ст. за П. У. між Моск. д-вою і Туреччиною та Кримським ханством. За його умовами кордон між Росією і Туреччиною встановлювався по Дніпру, а землі між Дніпром і Бугом мали залишатися незаселеними. Влада Туреччини поширювалася на Пд. Київщину, Брацлавщину і Поділля. «Вічний мир» 1686 між. Росією і Польщею підтвердив умови Андрусів. перемир'я 1667. Територія П. У., за винятком Києва з округою і Поділля, визнавалася підвладною Польщі. Після Карловиц. договору 1699 Поділля теж перейшло до Польщі. У б-бі проти панування Польщі на П. У. значну роль відіграли правобережні козац. полки, створені на території, що прилягала до Дніпра й охоплювала пд. частину Київщини і Брацлавщину. Очолювали ці полки С. Палій, С. Самусь, 3. Іскра, А Абазин. У 1702—04 відбулося нац.-визв. повстання під кер. С. Палія. Після Прутського мирного договору 1711 на П. У. повернулися польс. магнати і шляхта. Б-бу проти них продовжували гайдамаки (див. Гайдамаччина). Цей рух не припинявся майже до кін. 18 ст. Перебуваючи в складі різних держав, П. У. зберігала особливості в соціально-екон. і культур.

розвитку. У складі Речі Посполитої вона поділялася на чотири воєводства: Київське (без Києва; Київський, Житомирський, Овруцький повіти), Волинське (Луцький, Володимирський і Кременецький повіти), Подільське (Кам'янецький, Летичівський і Червоногородський повіти) та Брацлавське (Вінницький і Брацлавський повіти). У воєводствах найвищими за рангом урядовцями були воєводи, хоча на цей час вони втратили частину своїх адм. функцій, за винятком головування на сеймиках і командування посполитим рушенням. Важливі питання вирішували повітові сеймики. Продовжували існувати староства — королів, (державні) землі. Відповідно до адм. поділу існувала станова суд. система (гродські, земські і підкоморські суди). Суд. справи в окр. випадках передавалися на розгляд сейму. В містах з магдебурзьким правом діяли міські суди. Після 2-го поділу Речі Посполитої (1793) П. У. увійшла до складу Рос. імперії; на її території було утв. Ізяславську та Брацлавську губернії, а також Кам'янецьку область. У 1795 (після 3-го поділу Речі Посполитої) утв. Брацлавське, Волинське і Подільське намісництва. Після ліквідації останніх (1797) П. У. поділялася на три гу бернії — Київську, Подільську і Волинську. В 19 ст. П. У. під назвою Південно-Західний край становила генерал-губернаторство у складі Київської, Подільської і Волинської губерній. За умовами Ризького мирного договору 1921 частину П. У. (територія сучас. Волинської, Рівненської областей та пн. районів Тернопільської обл.) було анексовано Польщею. Після вересня 1939 ці землі возз'єдналися з УРСР.

Терміни «Правобережна Україна», «Правобережжя» вживаються дотепер.

Літ.: Ефименко А. Южная Русь, т. 1. СПб., 1905; История Польши, т. 1. ?., 1954; Історія Укр. РСР, т. 2. ?., 1979.

І. Л. Бутич.

 

Схожі за змістом слова та фрази