Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow фіні-фонда arrow ФІНЛЯНДІЯ
   

ФІНЛЯНДІЯ

Фінляндська Республіка — д-ва у Пн. Європі. На Зх. і Пд. омивається водами Ботнічної та Фінської заток Балтійського м. В адм. відношенні поділяється на 12 ляні (губерній). Карту див. на окремому аркуші, т. 12.

Державний лад. Ф.— республіка. Діє конституція (Акт про форму правління), прийнята 1919 (з наступними змінами й доповненнями). Глава д-ви — президент, який обирається на 6 років шляхом двоступеневих виборів; він має широкі повноваження, зокрема право скликання і розпуску парламенту, призначення уряду; є одночасно верховним головнокомандуючим. Законодавчий орган— однопалатний парламент (200 депутатів), обираний населенням на 4 роки; виконавчий — уряд, очолюваний прем'єр-міністром.

Природа. Берегова лінія розчленована численними бухтами та шхерами. Рельєф переважно рівнинний, на Пн. Сх. підвищений. Поширені льодовикові форми рельєфу (ози, друмліни, ками, баранячі лоби, озерні улоговини тощо). На крайньому північному заході — частина Скандінавського нагір'я висотою до 1328 м. Поклади хромітів, залізної, мідно-колчеданових, мідно-нікелевих, поліметалевих, ільменіт-магнетитових руд, апатитів, графіту, магнезиту, азбесту, тальку, мармуру та ін. корисних копалин. Клімат помірний, перехідний від мор. до континентального. Пересічна т-ра лютого від —3 до —14°, липня від

+ 14 до +17°. Опадів 600—700 мм на рік. Річкова сітка густа. Річки короткі, повноводні, порожисті. Найбільші з них — Кемійокі, Кюмійокі, Кокемяенйокі. Багато озер, боліт. Понад 70 % території вкрито лісами, переважно хвойними, на Пд.— подекуди мішаними на підзолистих, глейово-підзолистих і торфово-болотних грунтах. У країні створено 5 нац. парків, 18 заповідників (1980).

Населення. Понад 93 % населення (тут і нижче 1978, оцінка) становлять фінни. В пд. і зх. прибалтійських районах живуть шведи (6,5 % ), на Пн. країни — саами. Держ. мови — фінська і шведська. Пересічна густота населення —14 чол. на 1 км2 (1982, оцінка). Міське населення становить 59 % (1976). Найбільші міста: Хельсiнкі, Тампере, Турку.

Історія. В давнину тер. сучас. Ф. заселяли кочові племена, які займалися мисливством і рибальством (3—2-е тис. до и. е.). В 1-му тис. до н. е. сюди переселилися прибалтійсько-фін. племена, злиття яких привело до складання фінської народності. У 8—9 ст. тут почалося формування ранньокласового суспільства. В 12—13 ст. шведські феодали почали завоювання території Ф., внаслідок чого вона до поч. 19 ст. перебувала під владою Швеції. Швед. завоювання супроводилося насильницьким прискоренням феодалізації. Однак селяни, хоч і потрапили у феод. залежність, зберегли особисту свободу. Класова боротьба фін. селянства проти феод. гніту поєднувалася з нац.-визвольною боротьбою проти шведів. У 16—19 ст. тер. Ф. була ареною боротьби між Росією і Швецією. В 1809, після поразки Швеції в ході рос.-швед. війни (див. Російсько-шведські війни 17—19 століть), Ф. ввійшла до складу Росії як Велике князівство Фінляндське. Главою Ф. (вел. кн. фінляндським) був рос. імператор, представлений генерал-губернатором. Тоді ж у Ф. було запроваджено чотирьохстановий сейм; адм. автономія доповнювалась економічною (автономність доходів князівства, митна торгівля з Росією і зх.-європ. країнами, власна грош. система з 1860). У 2 й пол. 19 ст. у Ф. утвердилися капіталістичні відносини. Відбувався процес формування фінської нації. В серед. 80-х рр. 19 ст. посилився наступ царизму на авт. права Ф. В боротьбі за свої нац. і соціальні інтереси фін. трудящі спиралися на заг.-рос. революц. рух. У ході революції 1905—07 в Росії спільні виступи рос. і фін. пролетаріату змусили царизм піти на поступки. В 1906 у Ф. було засновано однопалатний сейм, що обирався на основі заг. виборчого права, яке поширювалося і на жінок (уперше в Європі). Після Лютневої революції 1917 бурж. Тимчасовий уряд Росії відмовився задовольнити вимоги трудящих про демократичні перетворення і в змові з фін. буржуазією намагався перешкодити нац. самовизначенню Ф. 6 (19).ХІІ 1917, після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії, фінл. сейм прийняв декларацію, що проголосила Ф. незалежною двою. 18 (31). XII Рад. уряд відповідно до ленінських принципів самовизначення народів першим у світі визнав держ. суверенітет Ф.

Новий етап в історії країни ознаменувався різким загостренням класової боротьби. В січні 1918 повстанням фін. робітн. класу почалася революція у Ф., внаслідок чого виникла Фінл. робітн. республіка, революц. уряд якої здійснив ряд перетворень соціалістичного характеру. Однак Фінл. республіка проіснувала лише три місяці. Місц. буржуазія з допомогою нім. імперіалізму потопила революцію в крові; в країні почався період жорстокого поліцейського терору. Уряд Ф. відкрито став на шлях антирад. політики, активно включившись в інтервенціоністські авантюри імперіалістичних д-в проти Країни Рад. У той же час трудящі Ф. продовжували боротьбу за свої права. В 1918 було створено Комуністичну партію Ф. (до 1944 діяла в підпіллі). В 1920 Ф. уклала з Радянською Росією мирний договір і встановила дипломатичні відносини. Внаслідок наступу шовіністичних елементів, а також під впливом світової економічної кризи 1929—33 у Ф. 1929 виник фашистський, т. з. лапуаський, рух (за назвою району), було розпущено парламент, заборонено профспілки, прийнято надзвичайні антикомуністичні закони. Імперіалістичні д-ви перетворили Ф. на антирад. форпост, що призвело 1939 до війни між Ф. і СРСР (див. Радянсько-фінляндська війна 1939—40), яка закінчилася поразкою Ф. В 1941 правлячі кола Ф. вступили у війну проти СРСР на боці гітлерівської Німеччини. Але поразка фашист. агресорів і зростання антивоєн. руху в самій Ф. змусили фінл. уряд почати переговори з СРСР про вихід з війни. 19.IX 1944 у Москві було підписано угоду про перемир'я, що заклало основи нового політ. курсу Ф. В 1944 в країні було легалізовано компартію, заборонено фашист. і профашист. орг-ції, за ініціативою комуністів і лівих соціал-демократів створено Демократичний союз народу Ф. (ДСНФ) та ін. демократичні орг-ції. Сформований 1945 трипарт. уряд демократичного співробітництва за участю комуністів сприяв демократизації громадського життя країни. В 1945 було відновлено дипломатичні відносини між Ф. і СРСР. У 1947 підписано з Ф. мирний договір (див. Паризькі мирні договори 1947). В квітні 1948 між Ф. і СРСР укладено Договір про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу, який продовжено 1955, 1970 (до 1990), 1983 — достроково на новий 20-річний період (див. Радянсько-фінляндські документи).

Післявоєнний зовн.-політ. курс Ф., що характеризується активною миролюбною політикою, ввійшов в історію як члінія Паасіківі — Кекконена" (за ім'ям двох президентів Ф.; див. статті про них). Миролюбна рад. зовн. політика, очевидність вигоди розвитку екон. зв'язків з СРСР сприяли дальшому зміцненшо рад.-фінл. відносин: зокрема, 1974 між Ф. і СРСР підписано Перспективну програму в галузі науки і техніки, 1977 — Довгострокову програму розвитку і поглиблення торг.-екон., пром. і наук.-тех. співробітництва до 1990, 1979 — торг. угоду на 1981—85. Ф. розвиває свої традиційні відносини з сканд. країнами, їй належить ряд важливих ініціатив: по створенню без'ядерної зони на Пн. Європи; про готовність виступити організатором Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі, перший етап якої (липень 1973) і третій (липень — серпень 1975) проходили в Хельсінкі. З 1955 Ф.— член ООН і Північної Ради, з 1961 — Європейської асоціації вільної торгівлі (на правах асоційованого члена), з 1968 — Організації економічного співробітництва і розвитку. В 1973 підписала угоду про вільну торгівлю з Європейським економічним товариством. У 1973 Ф. підписала угоду про співробітництво з Радою Економічної Взаємодопомоги.

Л. А. Інгульська.

Політичні партії, профспілки. До урядової коаліції (1984) входять 4 партії: Соцiал-демократична партія Фінляндії, заснована 1899, входить до Соціалістичного Інтернаціоналу; Партія центру (ПЦ), засн. 1906; Сільська партія Фінляндії, засн. 1959; Шведська народна пар-т і я, засн. 1906. Національна коаліційна партія, засн. 1918. Ліберальна народна партія, засн. 1965 (1982 організаційно об'єдналася з ПЦ). Християнський союз. Виступає як політ. партія з 1970. Конституціоналістська права партія Фінляндії, засн. 1973. Комуністична партія Фінляндії, засн. 1918. Демократичний союз народу Фінляндії, засн. 1944. Центральна організація профспілок Фінляндії. Входить до МКВП.

Господарство. Ф.— розвинута індустр.-агр. капіталістична країна з високим рівнем централізації та концентрації виробн. і капіталу. Економіка значною мірою зорієнтована на експорт. У міжнар. капіталістичному поділі праці Ф. спеціалізується на виробн. продукції лісової, металург., машинобудівної (устаткування для деревообр. і целюлозно-паперової пром-сті, суден та ін.) галузей. У післявоєнний період розвиткові г-ва сприяло розширення торг. відносин з СРСР та ін. соціалістичними країнами, що послабило залежність г-ва від капіталістич. ринків збуту, стимулювало створення багатогалузевої економіки тощо. В гірничодобувній, металург., електроенерг., маш.-буд., нафтопереробній, хім. та ін. галузях пром-сті велику роль відіграє держ. сектор, на підприємствах якого випускають бл. 20 % пром. продукції. Д-ві належить також понад 30 % земельної площі країни і бл. 25 % лісів. У г-ві Ф. певні позиції займає також іноз. капітал (гол. чин. шведський). Заг. криза світового капіталістичного г-ва негативно впливає на екон. розвиток країни. Зростають вартість життя (на 9.3 % за 1982), безробіття (6,5 % працездатного населення).

Промисловість. У промисловості та буд-ві зайнято 36 % економічно активного населення і створюється понад 30 % валового нац. продукту. Власними паливно-енерг. ресурсами країна забезпечена недостатньо. Більшу частину твердого та рідкого палива довозять з Рад. Союзу. Бл.

70 % електроенергії виробляють на TF.C. Працює АЕС, збудована з допомогою СРСР. Видобувають заліз., мідну, свинцево-цинкову, нікелеву, хромову (4-е місце в капіталістичному світі) руди, кобальт, ванадій, графіт, пірит тощо. Значна металургійна промисловість. Чавун і сталь виплавляють гол. чин. на держ. металург. заводах у містах Pare (збудований з допомогою СРСР, найбільший у Пн. Європі) та Гяменлінна, мідь і нікель — у Гар'явалта й Порі, цинк — у м. Коккола. Хромову руду переробляють на концентрат на з-ді у Торніо. Розвинуте машинобудування, зокрема виробн. устаткування для целюлозно-паперової пром-сті (Тампере, Раума, Лагті, Васа, Каргула), машин для лісової пром-сті, дорожніх і буд. робіт, енергосилового і підйомно-трансп. устаткування, електронної й телефонної апаратури (Хельсінкі, Турку, Порво, Сало), суднобудування, виробн. платформ для мор. видобування нафти (Турку, Хельсінкі, Раума), тракторо- та автомобілебудування (гол. чин. з довізних деталей: Хельсінкі, Гяменлінна, Тампере, Ювяскю-ля). Найбільше експортне значення має лісова, особливо деревообр. та целюлозно-паперова, пром-сть. За виробн. і вивозом пиломатеріа лів, фанери, паперової маси, кар тону Ф. посідає провідне місце в світі. Гол. центри лісової пром-сті — Котка, Кемі й Порі. На довізній (гол. чин. з СРСР) нафті розвивається нафтопереробна пром-сть (Нанталі, Порво). Хім. та нафтохім. пром-сть представлена виробн. пластмас, мінеральних добрив, синтетичних матеріалів, фарб, хлору, сірчаної кислоти та ін. (Хельсінкі, Турку, Тампере, Оулу). Розвинута також буд. матеріалів, скляна, фарфорова, шкіряно-взут., текстильна, швейна пром-сть. У харч. пром-сті переважає виробн. молочних продуктів, частина яких (масло, сир) експортується.

Сільське господарство. У с. г. (включаючи лісове г-во й рибальство) зайнято бл. 14 % економічно активного населення і створюється бл. 8 % валового нац. продукту. Переважає дрібне та середнє землеволодіння фермерського типу. Велике значення для селян мають прибутки від продажу лісу з власних ділянок. С.-г. угіддя займають понад 8 % тер. країни. Провідна галузь с. г.— тваринництво молочного напряму. Поголів'я (тис, 1982): великої рогатої худоби — 1637 (у т. ч. молочних корів — 680), свиней — 1467, овець — 63. Вирощують (збір, тис. т, 1982): пшеницю — 435, жито — 35, ячмінь — 1598, овес — 1320 (переважно на корм); з тех. культур — цукр. буряки, а гакож картоплю, сіяні трави. У 1982 було вироблено (тис. т): молока — 3067, масла — 70, сиру — 73, м'яса — 317. Розвинуті звірівництво (норки, срібляста лисиця, песець) і оленярство, на узбережжі — рибальство (щорічний вилов риби — бл. 100 тис. т).

Транспорт. Довж. (тис. км, 1980): з-ць — 6 (у т. ч. електрифікованих — 0,4), шосейних шляхів —понад 40. Тоннаж мор. торг. флоту — 2209 тис. брутто реєстрових т (1982). Гол. мор. порти — Хельсінкі, Котка. Турку. Зовнішня торгівля. В 1982 38 % експорту Ф. припадало на продукцію деревообр. та целюлозно-паперової пром-сті; вивозять також машини і устаткування, судна, метали, текст. і швейні виробн. продукти харчу- вання тощо. Довозять сировину і напівфабрикати, паливо і мастила, товари широкого вжитку та ін. Гол. торг. партнери — СРСР, розвинуті капіталістичні країни та європ. соціалістичні країни. Екон. зв'язки з СРСР розвиваються на основі довгострокових угод; товарооборот 1982 досяг 5,2 млрд. крб. Грошова одиниця — марка. За курсом Держбанку СРСР 100 марок = 13.53 крб. (березень 1984).

Медичне обслуговування. За даними ВООЗ, 1977 в країні було 72,5 тис. лікарняних ліжок (153,1 ліжка на 10 тис. ж.), з них бл. 90 % — у державних лікарнях; мед. допомогу подавали 7,6 тис. лікарів (15,8 лікаря на 10 тис. ж.). У 1975 працювало 3,2 тис. зубних лікарів і 4.9 тис. фармацевтів. Підготовка лікарів 1975 здійснювалась на 3 мед. ф-тах ун-тів (Хельсінкі, Турку, Оулу).

А. М. Сточик.

Освіта, наукові та культурно-освітні заклади. Відповідно до закону 1968 було намічено перехід до єдиної системи заг. освіти, який завершено до 1980. Обов'язкове навчання — 9-річне, здійснюється в об'єднаній (основній) школі (6+3). На базі обов'язкової школи будується 3-річна старша середня школа. В 1977/78 навч. р. налічувалося 4299 різних шкіл поч. ступеня (422 638 учнів) і 1051 школа або відділення середнього ступеня (343 759 учнів). Нижчу профес.-технічну освіту здобувають у державних, муніципальних і приватних профес. уч-щах і школах, серед. спец. освіту дають ін-ти — тех., пед., комерційні. В 1980 було бл. 570 професійних і спец. навч. закладів із 142 тис. студентів. Вищу освіту в Ф. дають 22 вузи, в т. ч. 11 ун-тів: Хельсінкський університет (засн. 1640), ун-т в Тампере, Шведський ун-т (Або Академія) в Турку, в Ювяскюля та ін., З тех. ун-ти — в містах Тампере, Хельсінкі й Лаппенранта, вищі комерційні школи та ін. Крім того, існує ряд спец. навч. закладів: Академія музики ім. Я. Сібеліуса, 4 ін-ти іноз. мов та ін. В 1979/80 навч. р. у вищих навч. закладах налічувалося 82 тис. студентів. Працює Фінська академія наук (засн. 1908, реорганізована 1970, Хельсінкі). Всього в ф. понад 400 н.-д. установ і т-в, зокрема, 40 н.-д. ін-тів є державними: Центр тех. досліджень (засн. 1942). С.-г. н.-д. центр (засн.1898), Центр. лабораторія целюлозно-паперової пром-сті, н.-д. ін-ти— генетики лісу (засн. 1968), охорони лісу (засн. 1972). При вузах функціонують понад 50 н.-д. ін-тів і лабораторій. Є дві приватні академії: Фін. академія тех. наук (засн. 1957) та Швед. академія тех. наук у Ф. (засн. 1921). Найбільші б-ки: Б-ка Хельсінкського ун-ту (засн. 1640; бл. 2 млн. тт.), Міська Хельсінкська (засн. 1860; 873,8 тис. тт.), Парламентська {засн. 1872, 400 тис. тт.) — у Хельсінкі. Там же — Нац. музей, Міський. Зоол. музей Хельсінкського ун-ту, Бот. сад.; в Турку — Істор. музей, Музей образотворчих мистецтв і Музей Я. Сібеліуса; в Маріангаміні — Музей судноплавства; в Тампере—Музей В. І. Леніна та ін.

В. П. Лапчинська.

Преса, радіомовлення, телебачення. В 1981 у Ф. видавалося 99 щоденних газет заг. тиражем 2,6 млн. прим. і 1040 ін. періодичних видань. Найпоширеніші газети: "Хельсінгін саномат" ("Хельсінкські новини", з 1889), "Аамулегті" ("Ранкова газета", з 1881), "Уу-сі Суомі" ("Нова Фінляндія", з 1847), "Суоменмаа" ("Фінська земля", з 1909), "Суомен сосіаліде-мокраатті" ("Фінський соціал-демократ", з 1918), "Хювюдстадсбладет" ("Столична газета", з 1864). Центр. орган Компартії Ф. та Демократичного союзу народу Ф.— "Кансан уутісет" (з 1957). Громад.-політ. щотижневик "Суомен кувалегті" ("Ілюстрований журнал Фінляндії", з 1919). Інформаційне агентство—Фін. телеграфне бюро— акціонерне т-во, засн. 1887. Радіомовлення — з 1926 (передачі ведуться фінською, шведською і англійською мовами). Телебачення

— з 1956.

Література. Найдавніший жанр фольклору, що мав багато спільного з карельським,— руни. В серед. віки виникли балади; нар. проза представлена казками, легендами, переказами. Перша пам'ятка фін. писемності — "Азбука" (1542) М. Агріколи, але до поч. 19 ст. фін. мовою друкували переважно церк. книги. Ріст нац. самосвідомості фіннів сприяв у 18 ст. пробудженню інтересу до нац. історії, міфології, фольклору. Визначним культурним діячем 1-ї пол. 18 ст. був Т. Юсленіус, який у своїх творах (лат. мовою) прославляв фін. народ. Л-ра 19 ст. розвивалася гол. чин. під знаком просвітительських традицій. Найвідоміші письменники цього періоду: Я. Ютейні, К. А. Готлунд. Досягнення романтизму значною мірою пов'язані з літ.-громад. діяльністю А. І. Арвідсона. Велике значення для розвитку л-ри мало видання Е. Ленротом нар. епосу "Калевала", що став джерелом сюжетів і образів для багатьох письменників і поетів. Видатну роль в історії культури відіграли поет Й. Л. Рунеберг, філософ, публіцист і критик Й. В. Снельман. Основоположник нової фін. л-ри, зачинатель нац. драматургії й роману А. Ківі збагатив л-ру реалістичними традиціями. З істор. романами виступив Ц. Топеліус, з віршами і п'єсами — Ю. Векселль, з поезією соціального спрямування — К. Р. Крамсу. Письменники-реалісти Мінна Кант, Ю. Ахо, А. Ярнефельт, К. А. Лейно та ін. змальовували життя міської бідноти, боротьбу робітників за свої права, тяжке становище жінки, земельний голод тощо. На поч. 20 ст. сформувалися різні літ. напрями. Видатний лірик А. Е. Лейно, Л. Онерва, В. Кілпі представляли неоромантизм. Основоположником пролет. поезії був К. Каатра. Учасником революції 1918 став М. Лассіла — автор гумористичних повістей і комедій. Після перемоги контрреволюц. сил у творах реалістів І. Кіанто, Марії Йотуні, Й. Легтонена з'явилися песимістичні настрої, у творчості Ф. Е. Сілланпяя соціальну концепцію людини витіснив біологізм. У 20-х рр. виникла група т. з. полум'яносців. або факельників, представники лівого крила якої поетеса К. Вала і прозаїк П. Хаанпяя звернулися до сусп. проблем. У 30-х рр. прогресивні культур. сили об'єдналися в антифашист. групу "Кійла" (А. Туртіайнен,

Е. А. Сінерво). В 1-й третині 20 ст. світове визнання здобула т. з. фін. (або історико-геогр.) школа у фольклористиці, її засновники— Ю. Л. Крун та К. Л. Крун. Після 2-ї світової війни основними в л-рі залишаються соціальні проблеми, що відображено в романах A. Ейкія, М. Ларні, В. Лінни, П. Рінтала, Хельві Хямяляйнен, B. Мері, Еви Йоенпелто. Значне явище л-ри Ф.— реалістична драматургія Гелли Вуолійокі.

Наприкінці 19 ст. деякі вірші фін. поетів переклав П. Грабовський. У 1901 укр. мовою в інтерпретації Є. Тимченка з'явився епос "Калевала" (1928 перевидано). Рос. та укр. мовами в рад. час перекладено твори

К. Вала, Г. Вуолійокі, М. Ларні, М. Лассіли, А. Е. Лейно, Е. А. Сінерво,

П. Хаанпяя, В. Лінни та ін. У Ф. перекладено твори рос. (М. Гоголя,

О. Фадєєва, М. Булгакова, В. Шукшина) і укр. (Т. Шевченка, П. Тичини, О. Гончара) письменників.

Архітектура. На тер. Ф. з 8-го тис. до н. е. збереглися залишки жител, овальних у плані. В 12—13 ст. споруджували кам. замки (замок Олавінлінна у м. Савонлінна та в Турку) і храми (собор у Турку, 13—15 ст.). Для 14 ст. типові невеликі кам. церкви — прямокутні в плані, з високим двосхилим дахом, стіни з необтесаного каменю, склепіння з цегли (церкви в Лог'ї, 14—16 ст.; Гаттулі, 14 ст.). Дерев'яна архітектура пов'язана з традиціями нар. буд-ва (церкви в Торніо, 17 ст.; Кеуру, 18 ст.). В кін. 18 — на поч. 19 ст. фін. архітектура розвивалася під впливом рос. та швед, класицизму (забудова Сенатської площі в Хельсінкі, 20—30-і рр. 19 ст., арх. К. Енгель), з серед. 19 ст. паралельно з еклектизмом утверджується течія "національного романтизму" (вокзал у Хельсінкі, 1904—14, арх. Е. Саарінен та ін.).

У 1-й пол. 20 ст. в фін. архітектурі на зміну стилю модерн (будинок готелю в Іматрі, 1903, арх. Г. Нюстрем) прийшов неокласицизм (будинок Нац. парламенту в Хельсінкі, 1927—31, арх. Й. Сірен), а згодом — функціоналізм (санаторій у Пайміо поблизу Турку, 1929—33, арх. А. Аалто). Після 2-ї світової війни 1939—45 осн. увагу приділяли житл. та громад, буд-ву. Для творчості багатьох фін. архітекторів (А. Аалто, Р. Пієтіля, А. Ерві та ін.) характерні простота і строгість архіт. форм, використання сучас. буд. конструкцій, поєднання мальовничих композицій з раціональною логікою (адм. центр с-ща Сяйнятсало, 1951—53; Будинок культури робітників, 1955—58; палац "Фінляндія", 1967—71; всі — арх. А. Аалто; готель "Президент" (1981, арх. Я. Контіо. К. Рейке), всі — у Хельсінкі.

Образотворче мистецтво. Найдавніші зразки образотворчого мистецтва Ф. належать до доби неоліту (3-є тис. до н. е.— кераміка, наскельні розписи, антропоморфні ідоли тощо). Для середньовічного монументального живопису 14—15 ст. характерні риси нар. орнаменту, яскравий, соковитий колорит (розписи церков у Гаттулі, Тайвассало). Відомим майстром монументального живопису 18 ст. був М. Топпеліус. У цей період у Ф. поширилися жанри світського живопису (портретист І. Ваклін, пейзажі та натюрморти Н. Шільмарка). В 19—20 ст. сформувалася школа фін. образотворчого мист.. було відроджено традиції нар. ремесел, дерев'яного різьблення і середньовічного монументального живопису. В 19 — на поч. 20 ст. працювали жанристи А. Лауреус, Ф. Путі і Р. Екман, портретист Г. Фінберг, пейзажисти В. Холмберг, Б. Ліндхолм, В. Вестерхолм, брати фон Врігт. Близька за своїм спрямуванням до критичного реалізму була творчість А. Галлен-Каллели, Ю. Ріссанена, П. Халонена, А. Едельфельта і Е. Ярнефельта. Скульптура Ф. кін. 19 — поч. 20 ст. представлена роботами швед. скульптора К. Шестранда, класицистичними портретами й алегоричними композиціями В. Рунеберга, статуетками Й. Таканена, пам'ятниками роботи Е. Вікстрема й Ф. Нюлунда, камерною пластикою В. Валгрена, дерев'яною скульптурою Е. Халонена та X. Аутере. Найвідомішим скульптором серед. 20 ст. був В. Анатонен. Сучас. живопис Ф. формується в процесі взаємодії нац. традицій та осн. інтернац. течій і напрямів. Міцні реалістичні позиції зберігають передові прогресивні митці, які продовжують і розвивають традиції нац. школи (живописці

М. Коллін, А. Канерва, В. Віонойя, С. Гренвалл, графіки В. Аскола,

І. Колліандер, Т. Тапіовара; скульптори А. Тукіайнен, Р. Утріайнен,

Л. Пуллінен та Е. Хілту-нен). Широку популярність здобули майстри плаката і дизайну (Т. Гапіовара, М. Кулсаа). В Києві експонувалася виставка творів художників з м. Тампере (1961), сучас. образотворчого мистецтва Ф. (1974). Виставки творів укр. рад. митців експонувалися у містах Ф. 1962, 1973, 1980.

В. Д. Дажина.

Музика. Найдавніші зразки нар. пісенної культури — руни — епічні пісні, ейку (з 12 ст.; побутують і тепер) — короткі імпровізації речитативного складу, пастушачі наспіви, заклинання тощо, т. з. едлі й плачі. Поширені трудові, обрядові, жартівливі, ліричні, танцювальні пісні. Нар. мелодії грунтуються на пентатоніці. Муз. інструменти; струнні — кантеле, смичковий — йоухіко, духовий — туохіторві (пастушачий ріжок з берести), з 19 ст. поширені кларнет і скрипка, з 20 ст.— гармонь. Профес. музика почала формуватися за середньовіччя. Автором першої фін. опери "Полювання короля Карла" (1852) та нац. гімну був Ф. Пасіус, першої симфонії (1847) — А. Г. Інгеліус. Вперше у фін. музиці використав нац. мотиви "Калевали" Ф. Шанц (симф. увертюра "Куллерво", 1860). Засновниками нац. композиторської школи (кін. 19 — поч. 20 ст.) були М. Вегеліус (заснував 1882 Муз. ін-т, з 1939 — Академія музики ім. Я. Сібеліуса в Хельсінкі), Р. Каянус (створив профес. симф. оркестр). У своїй творчості вони широко використовували фольклор. Найповнішого вияву і розвитку дістали нац. традиції фін. музики у творчості Я. Сібеліуса. На фольклорних джерелах грунтувалася музика О. Меріканто, А, Ярнефельта, Е. Мелартіна.

У 20-х рр. 20 ст. під впливом російського почав формуватися нац. балет Ф. Перший нац. балет — "Скарамуш" Я. Сібеліуса (1935). Серед сучасних композиторів Ф. — Е. Енглунд (симфонії, 4-а— 1976, пам'яті

Д. Д. Шостаковича; інструм. концерти з оркестром, балети та ін.),

Е. Бергман (вокально-інструм. і хорові твори), И. Кокконен (симфонії, опера), Е. Раутавара (інструм., вокально-інструм. твори), А. Саллінен (вокально-інструм., оркестрова музика), Г. Мартінен, А. Соннінен,

У. Меріляйнен. Серед виконавців — диригенти Г. Шнефойгт,

А. Ярнефельт, Л. Сегерстам; хорові диригенти X. Клеметті, Е. Погеля,

X. Андерсон; піаністи К. Екман, Е. Лінко; скрипачка А. Ігнатіус; віолончелісти О. Фустрем, Е. Валста; вокалісти І. Екман, А. Раутавара,

X. Ліндберг, М. Талвела; артисти балету Л. Ніфонтова, Л. Мартікайнен,

Д. Лайне, М. Л. Раяла. У Хельсінкі працюють: оперний театр (з 1911; з 1956 — Фін. Нац. опера), міські симф. і камерний оркестри, Симф. оркестр фін. радіо, камерні ансамблі, хори, Нар. консерваторія, Асоціація фін. композиторів (з 1945), Спілка музикантів Ф. (з 1917). З 1951 щороку проводиться муз. фестиваль "Тиждень Сібеліуса". Між Ф. і СРСР відбувається обмін муз. колективами, зокрема, в Ф. гастролювали укр. вокально-інструм. ансамблі "Кобза" і "Червона рута".

Театр. Джерелом для формування профес. театру Ф. була нар. творчість. В 1827 в Хельсінкі збудовано перше театр. приміщення (Театр. дім), у якому виступали рос., нім., швед. гастрольні драм. і оперні трупи. В 1860 там почав діяльність перший профес. театр, трупу якого становили актори-шведи. В 1872 було створено першу профес. трупу, що грала фін.

мовою,— фін. театр (драм. та оперна трупи). З 1902 драм. трупа відділилася від оперної, почала називатися Фін. Нац. театром. З 1872 по 1904 театром керував критик і драматург К. Бергбум. За цей час було показано глядачам вистави за творами нац. драматургів — "Заручини", "Куллерво" А. Ківі, "Дружина робітника", "Діти гіркої долі", "Сюльві"

М. Кант, "Айно" Ю. Еркко, "Адамове ребро", "Під каблучком у дружини" М. Йотуні, "Кам'яне гніздо", "Хліб Ніскавуорі", "Молода хазяйка Ніскавуорі" Г. Вуолійокі та ін., п'єси європ. драматургів, зокрема, рос.—А. Чехова ("Три сестри", "Чайка"), І. Тургенєва ("Місяць на селі"). Театр має експериментальну сцену. Провідні актори театру: І. Аалберг, К. Авеллан, А. Ліндфорс, К. Хальме, Р. Снельман, У. Сомерсалмі (кінець

19 — поч. 20 ст.), Т. Пало, Е. Еронен, Е. Воланен, А. Іконен, X. Салін,

Е. Юркка (50— 80-і рр.20 ст.). Режисери театру різних часів:

К. Бергбум, Я. Халь, Я. Лагденсуо, Е. Каліма, К. Ківіма, Д. Вітікка,

В. Ільмарі. Театр гастролював 1962 у Москві. В Хельсінкі працюють також: Народний робітничий театр (засн. І914, 1965 з виставами "Адамове ребро" М. Йотуні та "Блюз для містера Чарлі" Д. Болдуїна гастролював в СРСР); Фін. робітн. театр (основу репертуару його становить фін. і рос. класика та сучас. драматургія); Нац. швед. театр (ставить п'єси класиків і сучас. європ. драматургів). Діють також Інтимний театр і Зелений театр. У 1982 р Хельсінкі почав роботу циган. театр "Дром". Одним з провідних театрів Ф. є Робітн. театр у м. Тампере (засновано 1941 актрисою Г. Вуорі). В його репертуарі — "Три сестри" А. Чехова, "Ревізор" М. Гоголя, "Живий труп" Л. Толстого, "Злочин і кара" за Ф. Достоєвським та сучас. фін. драматургія. Працюють також театри в містечках Турку, Лагті, Курпіо та ін. З 1943 в Хельсінкі існує Вища театр. школа. В театрах України йдуть п'єси Г. Вуолійокі "Молода хазяйка Ніскавуорі" (Харків, Дніпропетровськ, Чернівці) та "Юстина" (Полтава, Луцьк, Дрогобич) і "Шахрай мимоволі" за М. Ларні (Вінниця, Київ).

І. Г. Посудовська.

Кіно. З 1904 у Ф. знімають хронікальні фільми. В 1906 створено кінофірму "Аполло". В 1907 випущено короткометражний худож. фільм "Таємні перегонщики" (реж. Т. Спарре і Т. Пуро, останній — один з найвідоміших діячів "німого" кіно Ф.). У 1919 створено нову кінофірму. В 20-х рр. виходили переважно екранізації нац. л-ри: "Анна Лійса" за комедією М. Кант (1922, реж. Т. Пуро і Ю. Снельман), "Старий барон з Раутакюла" за новелою Ц. Топеліуса (1923, реж. Фагер), "Чоботарі Нуммі" за комедією А. Ківі (1923, реж. Е. Кару). В 20-х рр. створено фірми "Комедія-фільм", "Фенніка-фільм" і "Акіла-Суомі-компанія". В 1933 Е. Кару заснував найбільшу у Ф. фірму "Суоменфільм-ітеолісус". Серед кращих фільмів — "Юха" (1937), "Шлях людини" (1940; обидва — реж. Н. Тапіо-вара), "Білий олень" (1953, реж. Е. Бломберг), "Молочниця Хілья" (1953, реж. Т. Сярккя), "Невідомий солдат" (1955, реж. Е. Лайне), "Червона лінія" (1959, реж. М. Кассіла). Соціально-критичною спрямованістю відзначаються фільми 60—70-х рр. "Щоденник робітника" (1967, реж. Р. Ярва), "Війна щурів" (1968, реж.

М. Курквара), "Вісім смертельних куль" (1972, реж. М. Нісканен), "Постріл на заводі" (1973, реж. Е. Ківікоскі). Виходять фільми-екранізації

Е. Лайне ("Тут, під північною зіркою...", 1968), Р. Ярви ("Рік зайця", 1977). В 1976 створено спільний рад.-фін. фільм "Довір'я". Серед фільмів 80-х рр.— "Знак дикого звіра" (1981, реж. Я. Паккасвірт) та "Ніч на березі моря" (1981, реж. Е. Ківікоскі, відзначений на 12-му Міжнародному кінофестивалі в Москві). 1л. див. на окремому аркуші, т. 12.

Літ.: Кекконен У. Финляндия: путь к миру и добрососедству. Статьи, речи, письма, 1943-1978 гг. М., 1979; Похлебкин В. В. СССР — Финляндия. 260 лет отношений. 1713—1973. М., 1975; Дашков Ю. Ф. У истоков добрососедства. Из истории... М., 1980; Питкянен М. Финляндия в фотографиях. М., 1980; Карвонен Т. Советский Союз и Финляндия: сотрудничество и добрососедство. Пер. с фин. М., 1977; Карху Э. Г. Финляндская литература и Россия. 1800— 1850. Таллин, 1962; Карху Э. Г. Финляндская литература и Россия. 1850— 1900. М.-Л., 1964; Карху Э. Г. Демократическая литература современной Финляндии. Петрозаводск, 1966; Карху Э. Г. Очерки финской литературы начала XX века. Л.. 1972; Карху Э. Г. История литературы Финляндии от истоков до конца XIX в. Л., 1979; Завгородній О. У фінських друзів. "Всесвіт". 1981, № 12; Васильков Б. Л., Платонов Г. Д. Градостроительная практика и жилищное строительство в скандинавских странах. Л., 1960; Иконников А. В. Новая архитектура Финляндии. М., 1972; Безрукова М. Художественная жизнь Финляндии. "Искусство", 1979, № 4. География Финляндии. Пер. с фин. М. 1982.

фінляндія - leksika.com.uaфінляндія - leksika.com.uaфінляндія - leksika.com.uaфінляндія - leksika.com.uaфінляндія - leksika.com.uaфінляндія - leksika.com.uaфінляндія - leksika.com.uaфінляндія - leksika.com.uaфінляндія - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази