Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow плат-пон arrow ПОЛІТИЧНА ВЛАДА
   

ПОЛІТИЧНА ВЛАДА

— сукупність механізмів та засобів визначального впливу політ, суб'єктів, насамперед держави, на поведінку соціальних спільнот, організацій з метою управління, координації, узгодження, підпорядкування інтересів усіх членів сусп-ва (чи їх більшості) єдиній політ, волі шляхом переконання чи примусу. П. в. є ядром політ, системи сусп-ва, її орг. та регулят.-контрольним началом. Вона визначає решту інститутів та відносин у самій політ, системі. Характерні ознаки П. в.: 1) верховенство, тобто обов'язковість її рішень для всього суспільства, ін. видів влади; 2) загальність, тобто публічність, що означає дію П. в. на основі права від імені всього сусп.-ва; 3) легальність у використанні сили та ін. засобів владарювання у межах країни; 4) моноцентричність — існування загальнодерж. центру (чи системи влад, органів) прийняття рішень; 5) найширший спектр використовуваних засобів для здобуття, утримання та реалізації влади. Структуру П. в. утворюють: суб'єкт, об'єкт і ресурси влади (економічні, соціальні, силові, інформаційні та ін.).

Функції П. в.: 1) управління суспільством у цілому та кожною його сферою; 2) оптимізація політ, системи, пристосування її інститутів (д-ва, парт, система, виб. система та ін.) до цілей, завдань і самої суті тих сил, які прийшли до влади; 3) забезпечення стабільності в країні.

Залежно від співвідношення та ролі переконання і примусу існують осн. форми функціонування П. в.: тоталітарна; авторитарна; демократична, що базуються на відносинах залежності, незалежності чи взаємозалежності політ, суб'єктів.

П. в. структурується за різними критеріями, що зумовлює поділ її на види. По-перше, влада політико-державна чи політико-недержавна (влада політ, партій, сусп.-політичних організацій та рухів, органів місцевого самоврядування). По-друге, кожен з інститутів влади поділяється на складові (держ. влада, напр., — на законодавчу, виконавчу, судову). По-третє, П. в. має різні рівні: загальнодержавний, федеральний, регіональний, місцевий. Залежно від формотв. елементів та лог.-істор. засад П. в. включає кілька десятків видів: автократія, аристократія, бюрократія, геронтократія, демократія, націократія та ін. Джерелами П. в. можуть бути: сила, багатство, сусп. статус, володіння інформацією, знання, досвід, особливі навички, харизма, організація. Організація виступає середовищем для становлення відносин, що сприяють не тільки мобілізації ресурсів людей, а й втіленню у життя прийнятих рішень. За функціями органів влади П. в. розрізняють законодавчу, виконавчу, судову; за ступенем інституціоналізації — урядову, федеральну, обласну, міську, сільську, муніципальну; за кількісною ознакою — одноособову, олігархічну, поліархічну; за правовою ознакою — законну й незаконну, легальну й нелегальну; за ступенем визнання сусп-вом — легітимну та нелегітимну; за сферами сусп. життя — економічну, політичну, соціальну та духовно-інформаційну.

П. в. можна розглядати як політ, панування і як систему держ. органів. Легальність П. в. є поняттям юридичним, оскільки за процедурою вона встановлюється нац.-прав, системою і гарантується д-вою. При цьому легальність держ. влади означає не просто її юрид. обгрунтування, а й законне право на застосування примусу чи насильства. На відміну від легітимності легальність П. в. завжди раціональна. Легітимність П. в. — це визнання народом і політичними силами правомірності, законності П. в., її інструментів, механізмів діяльності, способів її обрання. Якщо легальність П. в. полягає в її юридичному обгрунтуванні, то легітимність — у тривалій та одностайній згоді народу (чи більшості) прийняти дану П. в. Легітимність не нав'язується, а виникає на грунті спільності інтересів у сусп-ві, політ, настанов, традицій. Тому вона є явищем не юридичним, а політичним, і не виконує юридичних функцій. Легітимна П. в. передбачає взаємну довіру: народ довіряє владі здійснення певних функцій, а влада зобов'язується їх виконувати за допомогою різних механізмів. Такий стан легітимності досягається лише у сусп-ві з розвиненою політ, культурою, дем. традиціями.

Нім. соціолог М. Вебер розрізняв три моделі легітимності П. в.: традиційну (засновану на звичаях, традиціях даного сусп-ва); харизматичну (грунтується на особистій відданості лідеру внаслідок особливих якостей останнього); раціональну (побудовану на принципі раціональності).

Легітимна П. в. має 3 рівні: 1) ідеологічний (заснований на відповідності П. в. певній ідеології); 2) структурний (характеризує сталість політ, системи сусп-ва, відпрацьованість механізмів її інститутів); 3) персоналістський (підтримка населенням конкр. владної особи). З функц. погляду завдання П. в. полягає у реалізації цілей управління. П. в. є своєрідною системою комунікації між різними її суб'єктами, суб'єктами і об'єктами. Система П. в. як певна цілісність включає низку підсистем: правову, адм.-управлінську, військову, осв.-виховну тощо. Конституції, кодекси, закони, адм. рішення є засобами реалізації П. в. Водночас П. в. підпорядковується праву, покликаному чітко визначити владні прерогативи та функції д-ви. У даному контексті особливістю д-ви є те, що вона забезпечує реалізацію наказової сили норм права. Форми вияву та функціонування П. в.: насильство і примус; покарання та заохочення; контроль і управління; суперництво та співробітництво. П. в. може мати як позитивний, так і негативний характер. У сучас. умовах у розвитку П. в. намітилися нові тенденції: посилення демократизації П. в. (піднесення ролі громад, рухів та неполіт. об'єднань, становлення громадян, сусп-ва); зростання чинника легітимності П. в. як обов'язкової ознаки цивіліз. влади; становлення системи поділу влади; наростання конфліктності між різними гілками влади; високі темпи бюрократизації апарату влад, структур.

Літ.: Власть: очерки совр. полит, философии Запада. М., 1989; Сиренко В. Ф. Интересы — власть — управление. К., 1991; Романюк О. І. Сусп-во, влада, політика. X., 1993; Бабкин В. Д., Селиванов В. Н. Народ и власть. К., 1996; Становлення владних структур в Україні (1991 — 1996). К., 1997; Вебер М. Политика как призвание и профессия. В кн.: Вебер М. Избр. соч. М., 1999; Гаджиев К. С. Полит, философия. М., 1999.

І. О. Креста.

 

Схожі за змістом слова та фрази