Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow корот-кюч arrow КРІПОСНЕ ПРАВО
   

КРІПОСНЕ ПРАВО

- фео д, право, що регламентувало вид особистої залежності селян у феод, сусп-ві від господарів землі, на якій вони працювали і проживали. За цим правом селяни не могли переходити від одного пана до ін., були позбавлені особистих прав, сплачували господареві землі данину (натуральну ренту і грош. чинш) та відробляли панщину за право користування землею. Феодали мали право власності на результати праці та майно кріпака і право на продаж його як із землею, так і без неї (юрид. відповідальність поміщика передбачалася лише за вбивство кріпака). В європ. країнах К. п. формувалося впродовж 11—18 ст. В Росії остаточно встановлене Соборним уложенням 1649, яке затвердило безстроковий розшук селян, що втекли від свого пана. Першим обмеженням прав селян у Росії вважається встановлення Судебником 1497 «Юріївого дня» — фіксованого періоду (в листопаді за тиждень до свята св. Юрія і протягом тижня після нього), виключно упродовж якого селяни могли переходити від одного пана до ін. З 1581 запроваджено «заповідні літа», впродовж яких селянам взагалі заборонялося здійснювати такі переходи. У 2-й пол. 16 ст. почали складати книги, до яких заносили дані про селян, прикріплених до поміщиків. Тоді ж було встановлено строк розшуку селян, що втекли від поміщика (від 5 до 15 років). На укр. землях у складі Рос. імперії К. п. було введено набагато пізніше, ніж у Росії. Гетьманські статті (1669) обмежували перехід селян у козаки, а з 1699 такий перехід було заборонено.

Указом імп. Катерини II від 3.V 1783 про заборону переходу селян до ін. пана на Лівобереж. Україні та імп. указами 1800, 1804, 1808 та 1828, що закріпили за поміщ. і держ. землями Лівобережжя та Пд. України селян — втікачів та переселенців, було закладено основу юрид. закріпачення укр. селян. 1785 укр. старшина за Жалуваною грамотою дворянству Катерини II була зрівняна у правах з рос. дворянством. 1798 видано указ про заборону продажу укр. селян без землі. Осн. формою феод, експлуатації держ. та поміщ. селян на укр. землях у складі Рос. імперії була панщина. Держ. селяни сплачували державні податки та відробляли повинності на користь д-ви. Поміщ. селяни, що становили переважну більшість кріпосних селян, цілковито залежали від поміщиків. Виконуючи ті самі повинності, що й держ. селяни, вони, крім того, сплачували феод, ренту на користь поміщика, форма та норми якої встановлювалися поміщиками. Проміжне становище за правовим статусом посідали удільні селяни, що належали членам імп. сім'ї. Кріпосницька залежність селян у Зх. Європі була знищена у період «весни народів» — нац.-визв. руху в 1-й пол. 19 ст., що призвів до послаблення абсолютизму, активізації бурж. реформ та надання волі селянам у більшості європ. держав. 1848 скасовано К. п. у Галичині та Буковині, які входили до складу Австр. імперії (в Пн. Буковині особиста залежність селян від поміщиків скасована ще 1785). Селяни, що отримали особисту незалежність, мали сплачувати поміщикам викуп за втрачену ренту. 18.IІІ 1848 угор. сейм видав закон про скасування К. п. на закарп. землях.

У Рос. імперії на поч. 19 ст. ідею звільнення кріпосних селян висунули декабристи, що дало поштовх процесу скасування К. п. За часів правління імп. Миколи І становище кріпаків погіршилось. 1842 видано імп. указ про «зобов'язаних селян», за яким селянин, що отримував особисту волю від поміщика, землю одержував не у власність, а лише в користування, за що був зобов'язаний працювати на поміщика. За імп. указом від 8.XI 1847 поміщ. селяни, яких продавали за борги поміщика, мали право викупитися. Проте навіть у разі викупу вони не ставали вільними, а лише переводилися у розряд держ. селян з єдиною перевагою — вони звільнялися від сплати оброку. На Правобереж. Україні становище поміщ. кріпаків було дещо кращим. Тут запроваджено Інвентарні правила 1847—48, згідно з якими уряд фіксував поміщ. та сел. наділи і регламентував обсяг сел. повинностей, заборонивши при цьому перевищувати його. Такі заходи були спрямовані насамперед на послаблення польс. шляхти, яка становила осн. масу поміщиків.

На укр. землях відбулися найбільші в імперії антикріпосницькі сел. повстання, зокрема Коліївщина. Турбаївське повстання. Процес скасування К. п. розпочався за імп. Олександра II. 1857 було відкрито Секр. комітет у сел. справі (з лютого 1858 — Головний комітет у сел. справі); 1859 організовано ред. комісії для вироблення положень про селян. 19.ІІ 1861 Олександр II затвердив Маніфест та ряд зако-нод. актів щодо конкр. кроків реалізації зем. реформи. Внаслідок її запровадження селяни отримали особисту волю, а земля переходила в їхнє користування після укладення викупної угоди з поміщиком (землею наділялися лише чоловіки). До укладення такої угоди селяни були тільки користувачами землею і вважалися «тимчасовозобов'язаними» (1883 всі селяни, що не відмовилися від зем. наділу після 9-річного строку обов'язкового користування ним, переводилися в розряд власників). У 1863 та 1866 положення реформи були поширені на удільних та держ. селян.

Літ.; Дядиченко В. А. Нариси сусп.-політ, устрою Лівобе-реж. України: кін. XVII - поч. XVIII ст. К... 1959; Отмена крепост. права на Украине: Сб. док-тов и мат-лов. К., 1961; Литвак Б. Г. Переворот 1861 года в России: почему не реализоватась реформаторская альтернатива. М.. 1991: Исаев И. А. История гос-ва и правії России. М., 1994; Когут 3. Рос. централізм і укр. автономія. Ліквідація Гетьманщини. 1760-1830. К.. 1996.

І. К. Омельченко.

 

Схожі за змістом слова та фрази