Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow комер-коно arrow КОНВЕНЦІЯ ПРО НЕЗАСТОСУВАННЯ СТРОКУ ДАВНОСТІ ДО ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ І ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЛЮДСТВА 1968
   

КОНВЕНЦІЯ ПРО НЕЗАСТОСУВАННЯ СТРОКУ ДАВНОСТІ ДО ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ І ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЛЮДСТВА 1968

— міжнар.-правовий документ, прийнятий ГА ООН 26.хі 1968. Набула чинності 11.XI 1970. Україна ратифікувала її 25.III 1969. Конвенція закріплює принцип сучасного міжнародного права, згідно з яким жодні строки давності не застосовуються до осіб, що здійснили найтяжчі міжнародні злочини — злочини проти людства і воєнні злочини незалежно від часу їх скоєння. Складається з преамбули та 11 статей. У преамбулі зазначається, що згідно з міжнар. правом воєнні злочини та злочини проти людства належать до найтяжчих злочинів і ефективне покарання за їх скоєння є «важливим чинником у справі запобігання таким злочинам, захисту прав людини та основних свобод, зміцнення довіри, заохочення співробітництва між народами і забезпечення міжнародного миру та безпеки».

Відповідно до ст. І Конвенції, строки давності не застосовуються до таких найтяжчих міжнар. злочинів, незалежно від часу їх скоєння: воєнні злочини, як вони визначені у Статуті Міжнародного Нюрнберзького воєнного трибуналу (1945), а також серйозні порушення, перелічені в Женевських конвенціях про захист жертв війни 1949; злочини проти людства незалежно від того, чи були вони скоєні під час війни або в мирний час, як вони визначені у Статуті Міжнародного Нюрнберзького воєнного трибуналу та в резолюціях ГА ООН від 13.ІІ 1946 і 11.ХІІ 1946; вигнання у результаті збройного нападу або окупації та нелюдські дії, що є наслідком політики апартеїду, а також злочин геноциду, визначений у Конвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього 1948, навіть якщо такі дії не становлять порушення внутр. зак-ва країни, в якій були скоєні (ст. І).

Положення Конвенції 1968 застосовуються не лише до представників держ. влади і приват, осіб, які є виконавцями чи співучасниками таких злочинів або безпосередньо підбурюють ін. осіб до їх скоєння, або беруть участь у змові для вчинення цих злочинів незалежно від ступеня їх завершеності, а й до представників держ. влади, що допускають їх скоєння (ст. ii). Згідно зі ст. III Конвенції, держави-учасниці мають вжити всіх необхідних заходів законодавчого та ін. характеру для видачі осіб, зазначених у ст. II. Вони також зобов'язані здійснити заходи, необхідні для забезпечення того, щоб строк давності або ін. обмеження не застосовувалися до суд. переслідування та покарання за злочини, зазначені в ст. І, II Конвенції, а там, де такі обмеження є, — скасувати їх (ст. IV).

Літ.: Відомості Верх. Ради УРСР. 1969, № 14; Права человека: Сб. междунар. договоров, т. 1 (ч. 2). Универсальные договоры. Н.-И.-Женева, 1994; Устав Междунар. Военного Трибунала для суда и наказания главных воен. преступников европ. стран оси. В кн.: Действующее междунар. право, т. 3. М., 1997.

Ю. I. Нипорко.

 

Схожі за змістом слова та фрази