Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow плюш-подол arrow ПОВЕДІНКА
   

ПОВЕДІНКА

— система взаємопов'язаних реакцій і дій живого організму у взаємодії з навколишнім середовищем. Розрізняють і відповідно вивчають П. на біологічному, психологічному або соціологічному рівнях. Наук. дослідження П. почалися в кін. 19 ст. Механізм взаємодії біол. індивіда з навкол. середовищем пояснювали на основі класичної рефлекторної теорії, яка трактує П. як сукупність рефлексів, а кожний окремий акт П. розглядає як реакцію організму на зовн. стимул (рефлекторна дуга). Виявлено фізіол. основи П. і принципи її нервово-мозкової регуляції (див. Вища нервова діяльність). Розвиток етології, зоопсихології й генетики поведінки дав змогу встановити заг. схему поведінки тварин. Вона складається з жорсткої програми, яка передається генетично, спадковим шляхом, і функціональних схем П., які формуються на основі досвіду й навчення. У психології П. розглядається як зовн. вияв діяльності, система дій біологічного індивіда, спрямована на підтримання свого існування. Розрізняють три основних, різних за психологічною природою типи П.: інстинктивну поведінку, навички й розумну П. У людини П.— це система дій особистості, в якій виявляється насамперед взаємовідношення з соціальним середовищем. Поведінка тварин є предметом біології, в той час як П. людини становить важливу галузь психологічних, пед. і соціальних досліджень. У людини розрізняють зовнішню П. (рухи, вчинки, висловлювання) і внутрішню П. (.почуття, мислення).

Тварини у своїй П. лише пристосовуються до умов середовища, тоді як людина оволодіває дійсністю, свідомо й цілеспрямовано її змінює. Т. з. психологія поведінки — біхевіоризм, який вважає П. головним предметом дослідження, ігнорує відмінності між П. людини й П. тварин і зокрема регулятивну роль психіки. Поняття "поведінка" менш жорстко зв'язане з інтелектом, але більш безпосередньо залежить від емоційно-вольової й ціннісної сфер свідомості; тому акти П. в системі діяльності займають місце окремих ланок, моментів, форм. На відміну від категорії діяльності, поняття "поведінка" здебільшого застосовують для характеристики не завжди усвідомлюваних форм і стереотипів самовиразу індивіда в соціальному оточенні, які засвоюються ним у процесі соціалізації, виховання. Рад. психологія підкреслює суспільно-істор. природу П. людини. В людини як суспільної істоти соціальні мотиви П., відображаючи вимоги середовища, домінують над спонуканнями біол. порядку. В П. виявляється особистість людини, особливості її інтелекту, характеру, темпераменту, її потреби, погляди, інтереси. Важливу роль у регулюванні П. відіграють емоції й почуття. Визначальними у П. людини є мотиви й цілі, що зумовлюються соціально-істор. практикою. Соціальна психологія вивчає форми групової П., психологічні закономірності колективної П., вплив міжособових стосунків на П. людей. В етиці П. розглядають як сукупність дій і вчинків людини, які мають моральне значення і підлягають моральній оцінці незалежно від того, з яких причин їх зроблено — свідомо чи несвідомо, з власної волі чи з примусу. В марксистській психології й етиці П. як єдність мотивів і дій людини є єдиним об'єктивним критерієм оцінки моральності й формування особистості. Термін "поведінка" використовується і щодо складних автоматичних систем сучас. техніки. В широкому розумінні говорять про П. різноманітних об'єктів (електронів у магнітному полі та ін.).

С. Д. Максименко.

 

Схожі за змістом слова та фрази