Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow поп-право об arrow ПОСОЛЬСЬКИЙ ПРИКАЗ
   

ПОСОЛЬСЬКИЙ ПРИКАЗ

- один з центр, органів держ. управління у Рос. д-ві серед. 16 — поч. 18 ст. Утв. 1549. Відав зносинами з іноз. д-вами. В кін. 16 ст. у П. п. під керівництвом думного дяка та його товариша працювало 15—17 піддячих та кілька перекладачів. Кількість працівників П. п. значно збільшилася в 17 ст. у зв'язку із зростанням міжнар. значення Рос. д-ви. Крім дяків як керівників П. п. (з 2-ї пол. 17 ст. приказ очолювали бояри або окольничі), до складу П. п. входили піддячі, золотописці (розписували дип. грамоти), перекладачі, товмачі, пристави. Структурно приказ поділявся за тер.-держ. ознакою на повиття на чолі зі старшими піддячими, в яких велося діловодство у зносинах з ін. д-вами. До компетенції П. п. належало: заг. керівництво зовн. політикою д-ви і вся поточна дип. робота, зокрема організація і відправлення посольств за кордон, листування з ними; прийом і відправлення іноз. послів; призначення і контролювання дій рос. постійних дип. представників за кордоном. П. п. займався також різними прикорд. конфліктами. Відав справами іноземців (крім військових), які перебували на тер. Рос. д-ви і здебільшого займалися торгівлею. Приказ вирішував питання, пов'язані з викупом і обміном військовополонених, а також відав справами деяких категорій служилих людей (донських козаків, татар, котрі перейшли на рос. службу після завоювання Казані, Астрахані та Сибіру). До відання П. п. належало: керівництво придворними церемоніями і святами; управління монастирями, розміщеними неподалік Москви. У приказі зберігалися держ. печатки і держ. архів, в якому містилися найважливіші зовнішньополіт. і внутріполіт. док-ти. В 17 ст., крім зовнішньополітичної діяльності, П. п. здійснював кер. Малоросійським приказом (з 1663; до того після укр.-рос. угоди 1654 у складі П. п. існувала канцелярія у малорос, справах), а також приказами Великої Росії (відав справами Охтирського, Сумського, Харківського, Ізюмського та Острогозького слобідських полків), Вел. князівства Литовського та ін. На початку 18 ст., у період реформ Петра І, керівництво зовнішніми зносинами перейшло від П. п. до Посольської канцелярії. 1720 П. п. остаточно ліквідовано і замінено Колегією іноз. справ.

Літ.: Очерки истории м-ва иностр. дел. 1802—1902. СПб., 1902; Белокуров С. А. О Посол, приказе. М., 1906; Богоявленский С. К. Приказные судьи XVII в. М.—Ленинград, 1946; Леонтьев А. К. Образование приказ, системы управления в Рус. гос-ве. М., 1961; Ерошкин Н. П. История гос. учреждений дорев. России. М., 1983; История отечеств, гос-ва и права; ч. 1. М., 1996.

В. Д. Гончаренко.

 

Схожі за змістом слова та фрази