Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow пері-петра arrow ПЕРУ
   

ПЕРУ

Республіка Перу — держава в зх. частині Пд. Америки. На Зх. омивається водами Тихого ок. В адм. відношенні поділяється на 24 департаменти.

Державний лад. П.— республіка. Діє конституція 1980. Глава держави і уряду — президент, обираний населенням на 5 років. Найвищий орган законодавчої влади — двопалатний парламент — Конгрес у складі сенату (60 членів) і палати депутатів (180 членів). Виконавчу владу здійснює уряд — Рада міністрів.

Природа. Вздовж узбережжя вузькою смугою простягається берегова рівнина (Коста) з пустельними ландшафтами. Зх. частину країни займають Перуанські Анди, розчленовані поздовжніми долинами на Західну, Центральну та Східну Кордільєри. Найвища вершина — г. Уаскаран, вис. 6768 м. На Пд.— напівпустельне плоскогір'я Пуна. Рельєф сх. частини країни (Сельви) переважно рівнинний (частина Амазонської низовини та рівнина Ла-Монтанья). Поклади нафти, мідних, поліметалевих, уранових руд, вугілля, природного газу.

Клімат більшої частини країни екваторіальний і тропічний, в горах — високогірний. Пересічні місячні температури протягом року на узбережжі від 4-15 до +25°, в горах — від +12 до +16° на Пн. і від 4-5 до 4-9° на Пд., на рівнині — від 4-24 до 4-27°. Опадів до 1000 мм в горах, у Сельві — до 3000 мм на рік. Річкова сітка густа, більшість річок належить до бас. Амазонки, верхів'я якої та гол. витік — р. Мараньйон— на території Перу. В горах поширені чагарники і кактуси на кам'янистих гірських грунтах, на внутр. плоскогір'ях — високогірні тропічні степи (халка) на гірсько-степових грунтах, на Пд. Сх.— напівпустелі (Пуна), у Сельві — вологі вічнозелені ліси. На тер. П.— нац. парк Памна-де-Галерас.

Населення. Бл. 50% нас. П.— іспаномовні перуанці (іспано-індіан. метиси); 46% — індіан. народи кечуа, аймара. Державні мови — іспанська і кечуа. Пересічна густота населення— 13 чол. на 1 км2 (1978). Міське населення становить 46%.

Найбільші міста: Ліма, Кальяо, Арекіпа, Трухільйо, Чіклайо, Куско.

Історія. В давні часи тер. сучас. П. входила до складу д-ви інків Тауантінсуйу, яку 1532—36 завоювали ісп. конкістадори. В 1543 П. проголошено віце-королівством Іспанії. Колоніальний періоди історії П. відзначений численними повстаннями індіан. племен (див., зокрема, Тупак Амару). В ході війни за незалежність іспанських колоній в Америці 1810—26 в липні 1821 проголошено незалежність П. В 1822 створено республіку П. і прийнято першу конституцію. В 1825 пд.-сх. частина П.— Верхнє П. утворило незалежну республіку Болівію. В кін. ЗО — на поч. 40-х рр. 19 ст. в країні точилася боротьба за владу між консерваторами (латифундисти) і лібералами (виражали інтереси буржуазії, що народжувалася). Внаслідок Тихоокеанської війни 1879—83 проти Чілі П. втратило частину своєї території.

Ослаблене війною і внутрішніми суперечностями П. стало ареною боротьби між іноз. монополіями. В результаті гострої конкуренції осн. позиції в економіці П. посів капітал США. На межі 19 і 20 ст. прискорився розвиток капіталізму, загострилася класова боротьба (страйки 1901, 1905—06, 1911). Під час 1-ї світової війни П. дотримувалося політики нейтралітету. Під впливом Великої Жовтн. соціалістич. революції посилилась антиімперіалістична боротьба. В 1928 було засновано Перуанську компартію (ПКП). У 1929—30 відбулися страйки робітників і службовців, революц. виступи в армії і флоті. В 1933 прийнято конституцію, яка запровадила президентсько-парламентське правління. Під час 2-ї світової війни уряд П. 1945 оголосив війну Німеччині і Японії.

В післявоєнний період уряд П. проводив проімперіалістичну політику. Диктаторський режим 1948—56 скасував у країні громадян. свободи. Було укладено двосторонній воєнний пакт з США. Невдоволення трудящих політикою уряду вилилось у широкий антиурядовий рух (збройне повстання в м. Арекіпа 1950, страйки 1954—55 та ін.). Уряд, що був при владі 1956—62, відновив демократичні свободи: ПКП вийшла з підпілля, почали легально діяти профспілки, в країні розгорнувся рух солідарності з революц. Кубою. Уряд, що прийшов до влади 1963, проголосив програму реформ, але в дійсності пішов на змову з іноз. монополіями і взяв реакційний курс, який продовжували й наступні уряди. Антинар. політика правлячих кіл П. призвела до військ. перевороту 1968, в результаті якого до влади прийшла група військових. Утворений ними Революц. уряд збройних сил проголосив політ. програму, осн. пунктом якої стала боротьба за екон. і політ. незалежність П. В зовніш-ньополіт. відносинах уряд П. почав проводити незалежний курс: 1969 встановлено дипломатичні і торг. відносини з СРСР, 1972 відновлено дипломатичні відносини з Кубою. Однак процес соціально-екон. перетворень проходив у обстановці активізації в країні сил реакції. Військ. хунта, що прийшла до влади 1975, оголосила про початок "другого етапу" перетворень у країні. Проте її політика звелася до часткового згортання держ. сектора і розпуску прогресивних демократичних організацій.

Проведені заходи загострили становище в країні, і уряд змушений був піти на поступки: провести в травні 1980 заг. вибори і передати владу цивільному урядові. Президентом країни став кандидат від партії Народна дія Ф. Белаунде Террі. В країні було відновлено конституційну форму правління. В галузі зовн. політики уряд П. проводить курс невтручання у внутр. справи ін. д-в, виступає проти колоніалізму і неоколоніалізму, проти політики апартеїду, за рівноправні і взаємовигідні зв'язки з усіма країнами. З 1945 П.— член ООН. П.— член Організації американських держав, Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі, Латиноамериканської економічної системи, Андського пакту.

Є. Г. Лапшев.

Політичні партії, профспілки. Народна дія, засн. 1956. Об'єднує частину буржуазії, інтелігенції. Народна партія, засн. 1924. Нац.-реформістська. Народно-християнська партія, засн. 1966. Крайньо права. Християнсько-демократична партія, засн. 1956. Об'єднує нац. буржуазію, дрібних поміщиків. Революційна соціалістична партія, засн. 1976. Перуанська комуністична партія, засн. 1928. Загальна конфедерація трудящих Перу, засн. 1928 (відновлено 1968). Входить до ВФП. Конфедерація трудящих Перу, засн. 1944. Входить до МКВП і ОРІТ. Національна конфедерація трудящих, засн. 1971. Господарство. П.— агр. країна з відносно розвинутою гірничодобувною та рибною пром-стю. В її економіці значні позиції утримує іноз. капітал, зокрема США. У 70-х рр. урядом країни було здійснено деякі прогресивні соці-ально-екон. перетворення, в результаті яких під контроль д-ви перейшли освоєння і експлуатація мінеральних ресурсів (зокрема, націоналізовано амер. нафтові компанії) та експорт продукції гірничодобувної пром-сті, рибна і цементна пром-сть, залізничний та частина авіац. транспорту, постачання й розподіл електроенергії, посилилася роль д-ви в банківській справі та зовн. торгівлі тощо. З 1969 в країні проводиться агр. реформа — ліквідовують латифундії (з виплатою грош. компенсації), створюють кооперативи та держ. маєтки. Значну допомогу П. у розвитку гідроенергетики, нафтодобувної, рибної, металург. пром-сті, іригації, підготовці нац. кадрів подає СРСР. Заг. криза капіталістичного г-ва призвела в 70-х рр. до погіршення екон. становища країни. Зростають вартість життя, інфляція, зовн. борг; рівень безробіття 1979 становив 6,5%.

Сільське господарство. У с. г. зайнято 2,2 млн. чол. і створюється (включаючи рибальство й лісове г-во) 13,9% валового внутр. продукту (1979). Переважає землеробство. В обробітку — бл. 3% території. Гол. експортні культури (збір, тис. т, 1979): цукр. тростина — 7034, бавовник — 243 (бавовна-сирець), кава — 104, а також цитрусові, боби какао, чай, тютюн, листя коки. Для власного споживання вирощують рис, кукурудзу, пшеницю, ячмінь, маніок, сорго, квасолю тощо. Розвинуте тваринництво м'ясо-вовнового напряму. Розводять (поголів'я, млн., 1979): велику рогату худобу — 4,2, свиней—2,2,овець—14,5. коней, а також лам, альпак і уарісо. В П. зосереджено бл. 80% світового виробн. вовни лам. Розвинуте рибальство (осн. район лову — Перуанська течія), 1979 виловлено 3575 тис. т риби. Більша частина улову переробляється на борошно (780 тис. т) і риб'ячий жир. У лісах — заготівлі деревини: 7,1 млн. м3 (виробн., 1978). Промисловість. У пром-сті велике значення має видобування багатьох видів корисних копалин, зокрема металевих (табл.). На світовому ринку П. посідає значне місце як поставщик вісмуту, сурми, молібдену, вольфраму, ртуті, селену й телуру. Основна частина цих металів виплавляється на найбільшому в Лат. Америці поліметалевому комбінаті в м. Ороя, а також на металург. комбінаті в м. Чімбо-те. Заг. потужність нафтопереробних з-дів (у Таларі, Ла-Пампільї та в районі Ліми) — бл. 8,5 млн. т нафти на рік (1979). З ін. галузей обробної пром-сті розвинуті харчосмакова й текстильна. Підприємства машинобудування (у т. ч. суднобудування та автоскладання), хім., гумової, целюлозно-паперової, шкіряної, взуттєвої, швейної пром-сті. В 1980 вироблено бл. 10 млрд. кВт ∙ год електроенергії. Гол. пром. центри — в районі Ліми і Кальяо.

Транспорт. Довж. (тис. км, 1979): з-ць — 2,6, автошляхів — 56,6 (у т. ч. 6,0 асфальтованих). Тоннаж мор. торг, флоту — 589,6 тис. т дедвейт (1979). Гол. мор. порти — Сан-Ніколас, Кальяо, Талара, Чімботе. Зовнішня торгівля. З П. вивозять мідь, срібло, свинець, цинк, залізну руду, нафту і нафтопродукти, каву, цукор, бавов-ну-волокно, вовну та ін.; довозять машини і устаткування, напівфабрикати, буд. матеріали, товари широкого вжитку. Гол. торг, партнери — США, Японія, ФРН, країни Лат. Америки. Розвиваються торг, відносини з СРСР та ін. соціалістичними країнами. Грош. одиниця — соль. 298,5 соля-1 дол. США (серпень 1980).

В. О. Малєєв

Медичне обслуговування. За даними ВООЗ, 1977 в країні було 29,9 тис. лікарняних ліжок (18,1 ліжка на 10 тис. ж.); мед. допомогу 1977 подавали 10,5 тис. лікарів (6,36 лікаря на 10 тис. ж.), 2,5 тис. зубних лікарів та 2,4 тис. фармацевтів (1972). Функціонують 7 мед. і 3 зуболікарські школи.

Освіта, наукові та культурно-освітні заклади. В 1976 26% самодіяльного населення країни становили неписьменні, в сільс. місцевості — 76%. З 1973 проводиться кампанія по ліквідації неписьменності. З 1972 здійснюється реформа освіти, запроваджується нова структура системи освіти: дошкільні заклади для дітей до 6 років, обов'язкова єдина і безплатна 9-річна загальноосв. школа. Поряд з державними є приватні, в т. ч. церковні школи. 9-річна школа, крім заг. освіти, дає трудову підготовку. Уряд П. вжив заходи, спрямовані на організацію навчання індіанців-кечуа рідною мовою. В 1975/76 навч. р. налічувалося понад 20 тис. поч. шкіл (понад 3 млн. учнів), 2160 серед. навч. закладів — комерційних, профес.-тех., пед. та ін. (понад 1 млн. учнів), 33 ун-ти (понад 180 тис. студентів). Найбільші ун-ти: Нац. ун-т "Сан-Маркос" (засн. 1551), Нац. інженерний ун-т (засн. 1955) — у Лімі; Нац. ун-т "Сан-Агустін" (засн. 1828) в Арекіпі та ш. Наук. установи: Нац. мед. академія (засн. 1884), Перуанська академія мови (засн. 1887), Геогр. т-во Ліми (засн. 1888), Перуанський ін-т атомної енергії (засн. 1945), експериментальний ін-т поч. освіти (засн. 1940), Ін-т моря П. (засн. 1964), Геофіз. ін-т (засн. 1919 США, 1947 передано П.) та ін. У Лімі містяться б-ки: Національна (засн. 1821), ун-ту "Сан-Маркос", Нац. інженерного ун-ту та ін.; там же — Нац. музей історії (засн. 1921), Нац. музей перуанської культури (засн. 1946), Музей антропології і археології (засн. 1938), музей "Хав'єр Прадо" та ін.

М. І. Павлов.

Преса, радіомовлення, телебачення. В 1981 в П. виходило 40 щоденних газет і понад 500 ін. періодич. видань. Найпоширеніші газети: "Комерсіо" ("Торгівля", з 1939), "Коррео" ("Пошта", з 1963), "Кроніка" ("Хроніка", з 1912), "Перуано" ("Перуанець", з 1826), "Пренса" ("Преса", з 1903), "Ультіма ора" ("Остання година", з 1950), "Експресо" ("Експрес", з 1961), "Екстра" (з 1964). Орган ЦК Перуанської компартії — "Унідад" ("Єдність", з 1956). Урядова інформ. служба "Емпреса де сервісіос інформатівос — ЕСІ" засн. 1975. Радіомовлення і телебачення контролюються урядовою службою Гол. управління зв'язку. Урядова радіостанція "Радіо насіональ де Перу" засн. 1937. Телебачення — з 1958. Література розвивається ісп. і кечуа мовами. З давнього (доколоніального) періоду найвідомішою є нар. драма "Ольянтай" в обробці 18 ст. (опубліковано 1853). Л-ру ісп. мовою в колоніальний період започаткували істор. хроніки. Найвідомішою з них є "Королівські коментарі інків" (1609, 2-е вид. 1617) Інки Гарсіласо де ла Веги. В той період під значним впливом ісп. ренесансної л-ри розвивалася поезія (Д. Давалос-і-Фігероа, X. дель Вальє-і-Кав'єдес та ін.). У 18 ст. виникла просвітительська л-ра, що відображала ідеї нац.-визвольного руху. її засновник — учений, драматург і поет П. де Перальта-і-Барнуево. Видатним поетом перуанської л-ри періоду війни за незалежність проти Іспанії був М. Мельгар. Після проголошення незалежності пожвавився розвиток л-ри, зокрема драматургії (М. Асенсіо Сегура). Після 40-х рр. почав складатися романтичний напрям, виник костумб-ризм (поет X. де Арона, прозаїк Р. Пальма-і-Ромай та ін.). Поразка П. в Тихоокеанській війні з Чілі (1879—83) загострила інтерес до соціальних проблем (романи письменниць М. Кабельйо де Карбонера, К. Матто де Турнер та ін.). Одним із засновників реалізму в л-рі П. на поч. 20 ст. став революц. демократ М. Гонсалес Прада. Його творчість поклала початок літ.-ідеологічному рухові індихенізму, що в центрі уваги ставив проблеми життя індіанців. Тоді ж формувався й модернізм, який поєднував соціальні мотиви й прагнення до самобутньої нац. культури з декадентськими тенденціями європ. походження. Посилення робітн. та сел. руху в П. після 1-ї світової війни та Великого Жовтня вплинуло на розвиток соціальної прози В. Гарсіа Кальде-рона, Е. Лопеса Альбухара та ін. Значну роль у консолідації прогресивної л-ри П. відіграла літ.-критична й організаторська діяльність засновника Перуанської компартії X. К. Маріатегі. Світової слави набула творчість видатного поета-комуніста С. Вальехо. Під час 2-ї світової війни та після неї з гострими соціально-критичними романами виступили С. Алегрія, X. М. Аргедас, з оповіданнями здебільшого з життя бідних околиць міста

— X. Р. Рібейро, Е. Конграйнс Мартін та ін. З радикальної групи "Поети народу" (1943—48) вийшов письменник-комуніст Г. Валькарсель. У 50—60-х рр. все більше митців наближаються до л-ри і мистецтва, пов'язаних з сучас. проблемами життя країни (поет X. Сс-логурен, драматург С. Саласар Бонді, поетеса Бланка Варела та ін.). Революц. й демократичні традиції л-ри П. в 60—70-х рр. розвивали поети В. Дельгадо, А. Ро-муальдо, X. Г. Росе, драматурги X. Ріос, Е. Соларі, широко відомий прозаїк М. Варгас Льйоса. Після 1968 в л-ру прийшло нове покоління письменників, які виступають проти імперіалістичного засилля,— М. Гутьєррес, А. Брісе, Е. Гонсалес Віанья та ін. Осн. тема сучас. прогресивної л-ри П.— реалістичне зображення життя людини праці. Укр. мовою перекладено романи С. Алегрії, С. Вальєхо.

В. С. Харитонов.

Архітектура. Від архітектури давнього П. збереглися міста з прямокутними кварталами й вузькими вулицями, фортецями (Мачу-Пікчу, Саксауаман), некрополями, численними палацами, храмами, амфітеатрами для культових церемоній, ступінчастими пірамідами. В 2-й пол. 16 — 1-й пол. 17 ст. споруджували нові міста з прямокутною сіткою вулиць, церкви з склепіннями з цегли або дерев'яними стелями (артесонадо), з порталами в стилі платереско, собори за типом іспанських готичних у Куско та Лімі. В 2-й пол. 17— 18 ст. розвивалося перуанське барокко (церкви Ла Мерсед у Лімі, 1697—1704, арх. X. де Лара; Ла Компаньїя в Куско, 1651—68, арх. X. Б. Ехідіано та ін.). У 19 ст. в архітектурі П. панував франц. класицизм, а з 70-х рр. 19 ст.— італ. еклектизм. На поч. 20 ст. були спроби відродити нац. традиції, з'являється "неоколоніальний стиль" (арх. Р. Маркіна і К. Саут) з мотивами перуанського барокко в оздобленні будівель; у 20-х рр.—

"неоперуанський стиль" (арх. М. Шкерас Котолі, Е. Сеоане Рос, Л. Міро Кесада Гарланд). У кін. 70 — на поч. 80-х рр. частково реконструюються міста (Ліма, курорт Анкон та ін.).

Образотворче мистецтво. Культура П.— одна з найдавніших у Пд. Америці. З 12 ст. до н. е. тут відома кераміка, з 1-го тис. до н. е. розвиваються культури племен Тихоокеанського узбережжя (Паракас, Салінар та ін.) і гірських областей (з центром Чавін-де-Уантар та ін.). З поч. н. е. склалися культури ранньокласового суспільства (Наска, Мочіка з центром Моче, Чіму з центром Чан-Чан), на зміну яким з серед. 15 ст. приходить культура держави інків із столицею Куско. Зразки монументального мист. давнього П. майже не збереглися. Добре представлені кераміка, посудини з рельєфами або гравіровкою (культури Чавін та ін.), фігурні й розписні вази (культури Паракас та ін.), посудини культури Наска, невеликі фігурки, маски та прикраси з золота й срібла (культури Мочіка, Чіму, інків та ін.). В 16 ст., незважаючи на колоніальне поневолення, розвивалися різні художні школи. В живописі й скульптурі -поряд з наслідуванням зх.-європ. традицій (художники Б. Бітті, А. де Медоро, П. де Ногера) розвивалося й місц. мистецтво (живопис школи Куско; скульптор індіанець X. Т. Туйру-Тупак). В 19 ст. X. Хіль де Кастро створив парадні портрети, І. Меріно — історичні полотна, Ф. Ласо зображував життя індіанців, Д. Ернандес і Панчо Ф'єрро змальовували побут країни. В 20 ст. проти модерністського мист. виступали X. Сабогаль, К. Блас та ін. Розвиваються різні види декоративно-ужиткового мистецтва.

Музика давніх інків грунтувалася на пентатоніці, поділялася на культову, військову, придворну, народну і була чітко визначеною за жанрами: священні гімни (хайльї), істор. пісні-сказання (такі), елегічні (уанка) й ліричні (араві) пісні, танці (уайно, кашуа, каруйо). Муз. інструменти: ударні — барабани уанкар, тинья; духові — флейта Пана (сику, або антара), поздовжні флейти (кена, тарка), труби (ерке, айкорі) та ін. Ця муз. культура майже без змін успадкована індіанцями кечуа та аймара. На креольській нар. музиці позначився вплив ісп. муз. культури. Осн. пісенно-танц. форми — яраві, тристе, маринера, тон-деро та ін. Муз. інструменти — гітара та її різновид — чаранго, арфа. Серед композиторів 19— 20 ст.— X. Б. Альседо, X. М. Вальє Рієстра, О. Полар, М. Агірре, П. Чавеса Агілара, т. Валькарсель, К. Санчес Малага; серед сучасних — А. Гевара Очоа. В Лімі — Нац. консерваторія, Муніципальний театр, Нац. симф. оркестр.

Театр. Театр. мист. П. широкого розвитку набуло з утворенням держави інків. Було кілька видів театр. видовищ, що супроводжувалися музикою й хоровим співом. Відома драма мовою кечуа "Ольянтай", постановку якої було заборонено у 18 ст. В 1548 відбулася перша світська вистава. В 17 ст. відомими були трупи Дж. Леліо, Г. дель Ріо. В 1680 збудовано театр "Прінсіналь" у Лімі. В театрах "Колісео де комедія", "Комедія насьйональ" та ін. виступали відомі перуанські актори Т. Міранда, Е. Перес та ін. З 60-х pp. 20 ст. в різних містах П. проводяться театр. фестивалі. Більшість театральних труп — у Лімі, зокрема Театр М. А. Сегури, "Ла кабанья", трупа Асоціації акторів-аматорів, у яких широко ідуть вистави за п'єсами перуанських драматургів. Серед акторів — Л. Аррієта, Е. Саморано, Д. Паредес. Кадри для театрів готують у Нац. ін-ті драм, мистецтва в Лімі. Кіно. Нац. кіно зародилося в 30-х pp. 20 ст. (виникла перша кінофірма в Лімі), стало відомим завдяки творчості А. Роблеса Годоя, який поставив фільми: "В сельві немає зірок" (1967), "Зелена стіна" (1969), "Міраж" (1973), "Це сталося в Уайанаї" (1981). Серед ін. фільмів — "Сила землі" (1975, реж. Б. Аріас), "Смерть на світанні" (1977, реж. Ф. Хосе Ломбарді; поставлено спільно з митцями Венесуели). Документальне кіно П. порушує гострі соціальні проблеми життя індіанців.

Іл. див. на окремому аркуші, с. 480—481.

Літ.: Перу: 150 лет независимости. М., 1971; Валерианов Г. Б. Перу: выбор пути. М., 1972; Тарасов К. С. Перу. М., 1974; Кузнецов В. С. Перу. М., 1976; Мамонтов С. П. Испано-язычная литература стран Латинской Америки в XX в. М., 1972; Полевой В. М. Искусство стран Латинской Америки. М., 1967; Кириченко Е. И. Три века искусства Латинской Америки. М., 1972.

Перу - leksika.com.uaПеру - leksika.com.uaПеру - leksika.com.uaПеру - leksika.com.uaПеру - leksika.com.ua

Перу - leksika.com.uaПеру - leksika.com.uaПеру - leksika.com.ua

 

Схожі за змістом слова та фрази