Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
Free hight education textbooks
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow право оп-прим arrow ПРЕЗИДІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
   

ПРЕЗИДІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

- пост, діючий колег, орган Верховної Ради України, підзвітний їй у своїй діяльності, який забезпечував організацію її роботи та здійснював ін. повноваження, визначені Конституцією і законами України. До 1991 П. ВР У. називалася Президією ВР УРСР. Утворення такого органу було передбачено Конституцією УРСР 1937. Перший склад Президії ВР обрано на першій сесії ВР УРСР 27.УІ1 1938 (голова, два заступники голови, секретар і 15 членів). Очолив Президію Л. Р. Корнієць. Конституція не встановлювала прав, статус Президії ВР УРСР, фіксуючи лише, що цей орган тлумачить закони та видає укази. Фактично ж він мав широкі повноваження, зокрема: скликати сесії ВР УРСР; проводити всенар. опитування (референдуми); скасовувати постанови і розпорядження РНК УРСР, РНК Молд. АРСР, а також постанови і розпорядження обл. рад депутатів трудящих у разі їх невідповідності закону; в період між сесіями ВР УРСР за поданням голови РНК УРСР звільняти з посади і призначати окр. наркомів УРСР з наст, затвердженням їх ВР УРСР; надавати права громадянства УРСР; пристоювати почесні звання УРСР і удостоювати нагород; здійснювати право помилування гр-н, засуджених суд. органами УРСР (ст. ЗО Конституції УРСР 1937). Прийняті ВР УРСР закони публікувалися за підписами голови і секретаря Президії ВР УРСР. Президія наділялася правом законод. ініціативи. В період між сесіями законод. органу вона вирішувала питання про надання згоди на притягнення до суд. відповідальності чи арешт депутатів ВР УРСР. По закінченні повноважень ВР скликала першу сесію новообр. ВР, зберігаючи свої повноваження до утворення нової Президії.

Конституція УРСР 1978 певним чином новелізувала прав, статус Президії ВР УРСР. Цей орган наділявся функціями постійно діючого органу ВР та найвищого органу держ. влади в УРСР у період між сесіями Ради. По суті, Президія ВР УРСР стала колег, главою д-ви. Було змінено порядок формування Президії. Вона обиралася з числа депутатів ВР у складі голови П. ВР УРСР, 3 заступників голови, секретаря Президії і 20 членів Президії (ст. 107 Конституції УРСР 1978).

Осн. повноваженнями Президії були: призначення виборів до ВР УРСР і місц. рад нар. депутатів, виборів до районних (міських) нар. судів республіки; скликання сесій ВР УРСР; координація діяльності постійних комісій ВР УРСР; керівництво діяльністю місц. рад нар. депутатів республіки. Вона здійснювала контроль за додержанням Конституції УРСР; давала тлумачення респ. законів; скасовувала постанови і розпорядження РМ УРСР, рішення обл., міських (міст респ. підпорядкування) рад нар. депутатів у разі їхньої невідповідності законові. В галузі адм.-тер. устрою Президія визначала порядок вирішення пов'язаних з ним питань; встановлювала та змінювала межі та районний поділ областей, вирішувала питання про утворення районів і районів у містах, перетворення селищ на міста, встановлювала підпорядкованість міст, проводила перейменування районів, міст та ін. нас. п. До компетенції Президії входило також встановлення і присвоєння почес. звань республіки, нагородження Почесною Грамотою і Грамотою Президії ВР УРСР; прийняття до громадянства УРСР; вирішення питань про надання притулку, видання актів про амністію і здійснення помилування гр-н, засуджених судами УРСР. У галузі міжнар. відносин Президія була наділена повноваженнями ратифікувати й денонсувати міжнар. договори УРСР; призначати і відкликати дип. представників УРСР в іноз. д-вах та при міжнар. організаціях. У період між сесіями ВР, з наст, поданням на її затвердження на черговій сесії, мала право: вносити в разі необхідності зміни до чинних законод. актів УРСР; утворювати області; за пропозицією РМ УРСР утворювати та ліквідовувати м-ва і держ. к-ти республіки; за поданням голови РМ УРСР звільняти з посади і призначати окр. осіб, які входили до складу уряду. Президії належало право законод. ініціативи у ВР УРСР. Осн. орг.-правовою формою роботи Президії були засідання, які скликав і вів її голова. Рішення Президії приймалися більшістю від її заг. складу. Актами, які вона могла видавати, були укази і постанови. З 1991 повноваження П. ВР У. дещо звузилися. Так, до її компетенції входили: підготовка і скликання сесій ВР України та забезпечення своєчас. аналізу декретів КМ України і внесення їх на розгляд ВР за власною ініціативою або за пропозицією комісії ВР України, координація діяльності пост, комісій, сприяння нар. депутатам України у здійсненні своїх повноважень і забезпечення їх необхід. інформацією, організація підготовки і проведення всенар. голосувань (референдумів), а також нар. обговорень проектів Законів України та ін. найважливіших питань держ. життя, внесення певних змін до адм.-тер. устрою України, публікація Законів України та ін. актів ВР, її Президії. П. ВР У. надавалося право здійснювати контроль за додержанням Конституції України. Питання тлумачення законів України взяла на себе ВР України. Низка ін. повноважень Президії перейшла до компетенції Президента України. За П. ВР У. залишалося право законод. ініціативи. Очолював Президію голова П. ВР У., який одночасно був і головою ВР України (до 1991 існували посади голови ВР УРСР та голови Президії ВР УРСР, які очолювали окр. особи). Головами Президії (в різні роки) були: Л. Р. Корнієць (1938-39), М. С. Гречуха (1939-54), Д. С. Коротченко (1954-69), О. П. Ляшко (1969-72), І. С. Грушецький (1972—76), О. Ф. Ватченко (1976-84), В. С. Шевченко (1985-90), В. А. Івашко (1990), Л. М. Кравчук (1990-91), 1. С. Плющ (1991-94), О. О. Мороз (1994-96). П. ВР У. припинила існування після набуття чинності Конституції України 1996.

Літ.: Беспалый И. Т. Президиум Верх. Совета союз, республики. М., 1959; Кривенко Л. Т. Конституция СССР и развитие законод. деятельности Верх. Советов союз, республик. Сравн.-прав. исследование. К., 1982; Бандурка О. М., Древаль Ю. Д. Парламентаризм в Україні: становлення і розвиток. x.. 1999; Укр. парламентаризм: минуле і сучасне. К.. 1999; Кислий П., Вайз Ч. Становлення парламентаризму в Україні: на тлі світ, досвіду. К., 2000.

Ю. С. Шемшученко, О. В. Батанов.

 

Схожі за змістом слова та фрази