Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow нев-нюр arrow НЕОПОЗИТИВІЗМ
   

НЕОПОЗИТИВІЗМ

( від грец.— молодий, новий та лат. — той, що на чомусь базується, позитивний) — сучасна форма позитивізму («третій» позитивізм). У вузькому значенні — це логічний позитивізм 30-х рр. 20 ст.; у ширшому — вся сукупність позитивіст, течій 20—60-х рр. 20 ст. Виник майже одночасно в Австрії, Німеччині, Англії і Польщі. Гносеол. джерело Н. — фетишизація форм, аспекту пізнання, пов'язаного з перебільшенням пізнавальних функцій форм, логіки (мат. логіки). Філос. аналіз з погляду Н. не поширюється на об'єктивну реальність, він обмежується лише «даним», тобто безпосеред. досвідом. На сучасному етапі Н. є одним з філос. методів пізнання права. На думку неопозитивістів, єдиного визначення права як реального явища бути не може (У. Скарпеллі, Італія та ін.). Але можливе конвенціональне визначення права, коли з певною метою використовують одне з можливих визначень права. Вибір одного конвенціонального визначення не виключає можливості виникнення й іншого. Принцип конвенціоналізму, або «принцип терпимості», сформульований нім.-амер. філософом Р. Карнапом, є одним з основних у філософії Н.

Неопозитивісти (як і позитивісти) тлумачать право як наказ суверена. Якщо класич. юрид. позитивізм розглядає право таким, яким воно є, то Н. — таким, яким воно йому уявляється. Об'єктивні риси права або зникають зовсім, або змішуються з менш істотними рисами лише тому, що тій чи іншій особі вони здаються істотними. Модифікаціями сучасного юридичного позитивізму є аналітична юриспруденція, прагматичний позитивізм, нормативізм.

Літ.: Нерсесянц В. С. Философия права. М., 1997.

В. І. Тимошенко.

 

Схожі за змістом слова та фрази