Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow фещ-фінд arrow ФІЗИЧНА ГЕОГРАФІЯ
   

ФІЗИЧНА ГЕОГРАФІЯ

— природнича наука в системі геогр. наук, що вивчає будову, склад, властивості, розвиток і територіальну диференціацію географічної оболонки. В процесі свого розвитку ф. г. перетворилась на комплексну науку, що включає заг. фіз. географію (землезнавство), ландшафтознавство, палеогеографію та регіональну фіз. географію. Всі складові частини ф. г. тісно пов'язані між собою. До ф. г. в широкому її розумінні входять і галузеві фіз.-геогр. дисципліни, які досліджують окремі компоненти геогр. оболонки, — геоморфологія, кліматологія, гідрологія, океанологія, гляціологія, геокріологія, географія грунтів, ботанічна географія і зоогеографія. ф. г. розвивається у взаємозв'язку з картографією, економічною географією, а також геологією, біологією, геохімією, геофізикою та ін. природничими науками. На межі з тех., с.-г., медичними та ін. науками формуються прикладні напрями Ф. г., що охоплюють різні сторони оцінки природно-територіальних комплексів, розробляють шляхи їх охорони та раціонального використання, напр., меліоративна географія (див. т. 12, Додаток), рекреаційна географія, медична географія. Перші фізико-геогр. поняття (напр., про форму і розміри Землі, поділ на материки та океани, про окремі природні явища) почали складатися за найдавніших часів (Геродот, Арістотель, Ератосфен, Страбон, Птолемей). Э розвитком науки про Землю змінювалися погляди на предмет і завдання Ф. г. У період великих геогр. відкриттів (15—17 ст.) було встановлено осн. особливості поверхні Землі (єдність Світового ок., приблизне співвідношення суходолу та моря тощо). Розвиток землезнавства в Росії пов'язаний гол. чин. з працями

М. В. Ломоносова. У 2-й пол. 18 гт. з'явилися монографічні дослідження природи окремих територій, зокрема роботи С. П. Крашенинникова. Значним внеском у розвиток Ф. г. були також праці І. К. Кирилова й

В. М. Татищева. Як сучасна наука Ф. г. оформилася в 2-й пол. 19 ст., основи її були закладені у працях В. В. Докучаєва. Велику роль у створенні й розвитку Ф. г. відіграли видатні вчені, як вітчизняні —

П. П. Семенов-Тян-Шанський, Д. М. Анучин, О. І. Воєйков,

Г. І. Танфільєв, П. І. Броунов, А. М. Краснов та ін., так і зарубіжні —

А. Гумбольдт, К. Ріттер, Ф. Ріхтгофен та ін. Широкого розвитку набули дослідження в галузі Ф. г. в СРСР, зокрема вчення про географічну оболонку (А. О. Григор'єв), про ландшафти (Л. С. Берг, С. В. Калесник), основи загальної біогеографії (В. М. Сукачов), палеогеографії

(К. К. Марков), вчення про геосистеми (В. Б. Сочава), конструктивний напрям у географії (І. П. Герасимов), а також її галузеві дисципліни. Важливе значення для розвитку заг. теорії Ф. г. мали ідеї

В. І. Вернадського. На Україні ґрунтовні дослідження з різних галузей ф. г. проводили В. В. Докучаєв, Б. І. Срезневський, Г. І. Танфільєв,

Г. М. Висоцький. П. А. Тутковський і Б. Л. Личков на поч. 20-х років опублікували праці по природному районуванню республіки. Укр. рад. географи, зокрема, розробляють питання ландшафтознавства, геофізики й геохімії ландшафтів, комплексного картографування, теплового і водного режимів України, комплексного фіз.-геогр. районування, раціонального природокористування та охорони природи. Значний внесок у розвиток Ф. г. на Україні зробили В. Г. Бондарчук,

К. І. Геренчук, М. І. Дмитрієв, П. К. Заморій, І. Г. Підоплічко,

П. С. Погребняк, І. К. Половко, П. М. Цись та ін. На перших етапах розвитку Ф. г. широко застосовувався описовий метод. Систематизація фактичного матеріалу привела до розробки порівняльного методу, який полягає в зіставленні подібних і відмінних рис окремих тер. одиниць, а також природних явищ і процесів. Традиційними для геогр. наук є застосування картографічного та істор. методів. Ф. г. поступово стає наукою експериментально-перетворюючого напряму. Поряд з експедиційними дослідженнями дедалі більшого значення набувають стаціонарні, лабораторні, дистанційні та експериментальні дослідження. Вони дають змогу одержувати кількісні показники, що характеризують сучас. природні процеси, розвивати конструктивно-геогр. напрям (див. Конструктивна географія). Перспективним є використання матем. методів, моделювання географічного та системного підходу. Гол. завдання Ф. г. на сучас. етапі полягає у всебічному наук аналізі діяльності суспільства щодо ефективного використання природних ресурсів і раціонального перетворення природного середовища. Вирішенню цього завдання сприяє організація моніторингу (спостереження, контролю та управління) за навколишнім середовищем, розроблення прогнозу географічного. Важливе значення має також дослідження осн. комплексних фіз.-геогр. проблем: історія розвитку і формування геогр. оболонки, фізико-географічне районування, сучасні фіз.-геогр. процеси, класифікація природно-тер. комплексів, якісна оцінка земель. Все більшого розвитку набуває вивчення антропогенних ландшафтів. Фіз.-геогр. дослідження мають важливе практичне значення, зокрема при гідротехнічному будівництві і меліорації, при проведенні заходів по раціональному природокористуванню.

Осн. центрами наук. досліджень з Ф. г. в СРСР є Ін-т географії АН СРСР у Москві, Ін-т географії Сибірського відділення АН СРСР в Іркутську і Тихоокеанський ін-т географії у Владивостоку, геогр. ф-ти Моск. і Ленінгр. ун-тів. Дослідження з Ф. г. на Україні провадять, зокрема, Відділення географії Інституту геофізики АН УРСР (див. т. 12, Додаток), геогр. ф-ти вузів та відомчі н.-д. і проектні установи. Видається міжвідомчий наук. збірник "Фізична географія і геоморфологія".

Літ.: Геренчук К. І. Основні проблеми фізичної географії. К., 1969; Калесник С. В. Общие географические закономерности Земли. М., 1970; Исаченко А. Г. Развитие географических идей. М., 1971; Герасимов И. П. Советская конструктивная география. М., 1976; Мильков Ф. Н. Физическая география: современное состояние, закономерности, проблемы. Воронеж, 1981.

О. М. Маринич.

 

Схожі за змістом слова та фрази