Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow слове-сніг arrow СЛОВ'ЯНИ
   

СЛОВ'ЯНИ

— група споріднених за походженням і мовою народів Сх., Центр. і Пд. Європи. Заг. чисельність слов'янських народів на 1980 — понад 282 млн. чол., з них росіян — 140 млн., українців — 44,5 млн., білорусів — бл. 9,75 млн., поляків — понад 40 млн., чехів — 10,5 млн., словаків— бл. 5,35 млн., болгар—понад 8,45 млн., лужичан—0,1 млн., сербів — понад 9,7 млн., хорватів — 5,55 млн., словенців— 2,15 млн., чорногорців — бл. 0,6 млн., македонців — 1,6 млн. чол. Найраніші писемні згадки про С. є в античних авторів 1—2 ст. н. е. Плінія Старшого, Таціта і Птолемея. Ширше висвітлено ранню історію С. у творах візант. авторів 6—7 ст.— Йордана, Прокопія Кесарійського, Псевдо-Маврикія, Феофілакта Сімокатти, в ранньосередньовічних європ. і араб. хроніках. Питання про найдавнішу територію С. ще остаточно не розв'язане. Дослідники прабатьківщину С. локалізують або між верх. і серед. Дніпром і верх. Віслою (Л. Нідерле, М. Фасмер, Ф. П. Філін, Г. Улашин та ін.), або між Дніпром та Одрою (Б. О. Рибаков, П. М. Третьяков, О. Д. Удальцов), або між Одрою і Віслою (Ю. Костшевський, Т. Лер-Сплавінський, М. Рудницький). В наш час дедалі більшого значення для розв'язання проблеми етногенезу С. набувають археол.. лінгвістичні та антропол. дані. Археологи генетично пов'язують з прасловянами тшинецьку культуру, комарівську культуру бронзового віку, чорноліську культуру, висоцьку культуру і підгірцівську (див. Підгірці), а також частково лужицьку культуру і поморсько-підкльошову 1-го тис. до н. е. в басейнах Дніпра, Дністра і верх. Вісли. На Пн. Зх. сусідами С. були германці, на Пн. Сх. — балти, на Сх. і Пд. Сх.— скіфи і сармати, на Пд.— фракійці, на Пд. Зх. та Зх.— іллірійці та кельти. В цьому оточенні на поч. 1-го тис. н. е. С. під назвою венедів згадують Пліній і Таціт. Вперше в істор. джерелах С. під своїм іменем згадуються в 6 ст. У кш. 70-х рр. 20 ст. від Верх. Придніпров'я і верхів'їв Сейму на Пн. Сх. до Дністра і верхів'їв Пруту на Пд. Зх. і до верхів'їв Вісли на Зх. відкрито характерні слов'ян. пам'ятки кін. 4—6 ст. н. е., які дають початок ранньосередньовічній культурі С. і визначають територію її формування. Вона виникла на основі інтеграції елементів раніших культур: зарубинецькоі культури, київської, частини черняхівської культури і пшеворської культури, що займали цю саму територію протягом усієї 1-ї пол. 1-го тис. н. е. Найпоширенішими назвами слов'ян. племінних утворень у 6—7 ст., що наводяться у творах Йордана, Прокопія Кесарійського, Псевдо-Маврикія та ін., були склавіни й анти. Анти, за даними Йордана і Прокопія,— це пд.-сх. група О, які жили в межиріччі Дніпра і Дністра, склавіни — зх. С-, які заселяли межиріччя Дністра і Дунаю до верхів'їв Вісли. В серед. 1-го тис. н. е. відбувався інтенсивний процес розселення С. на Пд. і на Зх. Залишки слов'ян. поселень, городищ і місця поховань 6—7 ст. виявлено на великій території Сх., Центр. і Пд. Європи від Придніпров'я до межиріччя Лаби і Заале і від Зх. Двіни і Польс. Помор'я до Балканського п-ова. На нові території С. приносили свою характерну матеріальну культуру (чотирикутні напівземлянкові житла стовпової або зрубної конструкції з печами-кам'янками, поховання з обрядом трупоспалення, своєрідні форми ліпного посуду). Осн. заняттям С. у 1-му тис. н. е. були землеробство і скотарство. Археол. знахідки свідчать про значний розвиток у С. залізо обробної справи і ювелірного ремесла. З 4 ст. н. е. С. для обробки дерева і мергелю використовували примітивні токарні верстати. Панівною формою суспільної організації у С. була територіальна община, яка заступила родову ще в 1-й пол. 1-го тис. н. е. В 6—7 ст. у С. виникли укріплені поселення, які стали екон. і політ. центрами певних племінних об'єднань. У серед. 1-го тис. н. е. у С. існували племінні орг-ції на чолі з племінними вождями (Бож, Ардагаст, Мусокій та ін.), навколо яких групувалася племінна знать. Писемні, археол. та етногр. джерела розкривають певні риси ре-ліг. вірувань давніх С. Вони найбільше шанували бога блискавки і грому, в якому вгадується давньорус. Перун. С. поклонялися лісовикам, рікам, русалкам, озерам, горам, вогню, сонцю і зі ркам. Обожнювання сил природи становило найважливішу рису давньослов'ян. реліг. вірувань. С. вірили в різних духів. Однією з найраніших форм релігії сх. С. був культ предків, культ роду. З землеробськими культами пов'язані Дажбог і Сварог, які уособлювали сонце і вогонь. Бог Велес був охоронцем худоби. У сх. С. були святилища, або капища, де вони відправляли реліг. обряди і де стояли зображення богів. Останні були виготовлені здебільшого з дерева, тому не збереглися. На Придністров'ї знайдено три кам'яні статуї давніх слов'ян. богів під час розкопок Іванковецького поселення. Великий інтерес становить т. з. Збруцький ідол, знайдений у р. Збручі. Його вважають зображенням слов'ян. бога Святовита. З прийняттям християнства багато поганських культів перейшли в християнські. Розселення С. у серед. 1-го тис. н. е. на великих просторах Сх., Центр. Європи і на Балканах приводило до спілкування з новими етнічними групами; їхня мовна, а також екон. і етнокультурна єдність були порушені. За цих умов ослаблювалися кровні зв'язки, на перший план висувалася проблема госп. освоєння нових земель. Це привело до формування нових племінних груп, що визначило поділ С. на східних, південних і західних, який зберігається і досі. Сильніші в екон. і політ. відношеннях племена очолювали міжплемінні об'єднання — союзи племен. Такими племінними союзами у сх. С. були літописні дуліби, древляни, поляни, сіверяни, уличі, тиверці, волиняни, дреговичі, радимичі, кривичі, в'ятичі та ін. У складі слов'ян. населення на Балканському п-ові відомі сагу дати, севери та ін., далеко на Зх., в пониззі Лаби, жили полабські С, ободрити, вагри. З остаточним розкладом первіснообщинного ладу і формуванням класів створилися умови для виникнення у С. держави. Найранішим держ. утворенням у пд. С. було 1-е Болгарське царство (7 ст. н. е.), в яке, крім слов'ян. племен, ввійшло й було асимільоване ними тюркомовне плем'я болгар. У зх. С. існувала ранньофеод. д-ва Само (в неї входили морави, словаки, чехи, словенці і лужицькі серби), а пізніше Великоморавська держава. Між Одрою і Віслою в 10 ст. виникла Польща. Сх.-слов'ян. племена в 9—1-й пол. 10 ст. утворили ранньофеод. д-ву — Київську Русь з центром у Києві. Виникнення держ. утворень у С. сприяло формуванню слов'ян. народностей — болгар, чехів, словаків, поляків, сербів, хорватів, у сх. С.— давньорус. народності. В 9—10 ст. у слов'ян. народностей утверджується християнство як осн. релігія, що мало значний вплив на формування їхніх культур. У 10—13 ст. під натиском угорців у Подунав'ї, греків — на Балканському п-ові, німців — на Зх. територія С. значно зменшилася. В 2-й пол. 14—19 ст. велика частина пд. С. була поневолена турками. Протягом століть. С. вели невпинну боротьбу за відновлення незалежності і збереження своєї нац. культури. Починаючи з раннього середньовіччя зх. С. зазнавали агресії нім. феодалів, проти яких вони вели тривалу боротьбу. Держ. розвиток сх. С. в 13 ст. був затриманий навалою орд Батия. Боротьба проти Золотої орди, яка тривала до 15 ст., завершилася розпадом орди, а пізніше поразкою ін. тат. ханств. За тих часів відбувався процес формування сх.-слов'ян. народностей — росіян, українців, білорусів. Значна частина пд. і зх. С. потрапила в залежність від Австрійської імперії (з 1867 — Австро-Угорщина). Тяжке екон. і політ. становище слов'ян. народів у 19 — на поч. 20 ст. зумовило міграцію окремих груп С. в ін. країни: Канаду, США, Францію, Пд. Америку та ін. В кін. 18—19 ст. в боротьбі проти іноз. поневолення виникла ідея об'єднання всіх слов'ян. народів і створення єдиної слов'ян. д-ви. Проте ця ідея різними соціальними групами сприймалася по-різному (див. Панславізм). Поразка Туреччини у війні з Росією 1877—78 і нац. рухи пд. С. привели до відновлення їхньої державності, а в результаті поразки Австро-Угорщини в першій світовій війні 1914—18 міжнар. договорами було стверджено нові кордони Болгарії. Утворилися нові слов'ян. д-ви — Чехословаччина і Югославія. Внаслідок перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції створилися умови для відродження нац. незалежності Польщі.

Перемога Великого Жовтня привела до утворення нац. державності українців і білорусів. Проте до другої світової війни 1939—45 зх. землі Білорусії та України були в складі бурж.-поміщицької Польщі та ін. д-в. Утворення Рад. Союзу створило соціально-економіч. умови для сформування росіян, українців і білорусів у соціалістичні нації. Єдність слов'ян. народів проявилася в роки 2-ї світової війни в спільній боротьбі проти фашизму. В 1939— 45 було возз'єднано всі землі України (див. Возз'єднання українського народу в єдиній Українській Радянській державі) і Білорусії, а також повернено зх. нац. території Польщі і Чехословаччині. В процесі соціально-екон. і політ. розвитку у Сх., Пд.-Сх. і Серед. Європі виникли слов'ян. соціалістичні д-ви, що зумовило формування слов'ян. соціалістичних націй: болгарської, польської, чеської, словацької, сербської, хорватської та ін. Історію, економіку, культуру С. вивчає слов'янознавство.

Див. також статті про слов'янські країни і народи.

Літ.: Йордан. О происхождении и дсяниях гетов. М., 1960; Прикопній Кесарийский. Война с готами. Пер с греч. М., 1950: Феофилакт Симокатта. История. Пер. с греч. М., 1957; Нариси стародавньої історії Української РСР. К., 1959; Сла-вяне накануне образования Киевской Руси. М., 1963; Славяне и Русь. М., 1968; Археологія Української РСР, т. 3. К., 1975; Шахматов А. А. Древнейшие судьбы русского племени. Пг., 1919; Мишулин А. В. Древние славяне в отрывках греко-римских и византийских писателей по VII в. н. э. "Вестник древней истории", 1941, № 1; Рыбаков Б, А. Ремесло древней Руси. М., 1948;. Нидерле Л. Славянские древности. Пер. с чешек. М., 1956; Довженок В. Й. Землеробство древньої Русі. К., 1961; Филин Ф. П. Образование языка восточных славян. М.— Л., 1962; Горнунг Б. В. Из предистории образования общеславянского языкового единства. М., 1963; Алексеева Т. И. Этногенез восточных славян по данным антропологии. М., 1963; Третьяков П. Н. Финно-угры, балты и славяне на Днепре и Волге. М.—Л., 1966; Ляпушкин И. И. Славяне Восточной Европы накануне образования Древнерусского государства (VIII — первая половина IX в.). Л., 1968; Третьяков П. Н. У истоков древнерусской народности. Л., 1970; Баран В. Д. Ранні слов'яни між Дністром і Прип'яттю. К., 1972; Петров В. П. Етногенез слов'ян. К., 1972; Приходнюк О. М. Слов'яни на Поділлі (VІ-VІІ ст. н. е.). К., 1975; Сміленко А. Т. Слов'яни та їх сусіди в Степовому Подніпров'ї (II —XIII ст.). К.. 1975;Тимощук Б. О. Слов'яни Північної Буковини V—IX ст. К., 1976; Русанова И. П. Славянские древности VI—VII вв. ... М., 1976; Седов В. В. Происхождение и ранняя история славян. М. 1979; Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. М., 1981; Баран В. Д. Черняхівська культура. К., 1981; Брук С И. Население мира М., 1981

В. Д. Баран.

 

Схожі за змістом слова та фрази