Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow син-спад arrow СОЛОВЙОВ
   

СОЛОВЙОВ

Володимир Сергійович [16(28).І 1853, Москва - 31.VII (13.VIII) 1900, там же] -рос. філософ, літератор, доктор філософії з 1880. Син С. М. Соловйова і українки з козац. роду, двоюрід. онуки Г. С. Сковороди. Закінчив 1873 істор.-філол. ф-т Моск. ун-ту, навч. у Моск. дух. академії. 1874, захистивши магіст. дис. з філософії, почав працювати на філос. ф-ті Моск. унту. З 1877 — член вченого к-ту м-ва нар. освіти, водночас (з 1880) — приват-доцент Петерб. ун-ту. 1881 виступив проти смерт. кари і страти учасників убивства Олександра II, у зв'язку з чим був звільнений з роботи в м-ві, а через рік позбавлений права викладати на університ. кафедрах. Відтоді й до кін. життя займався лише наук, і літ. діяльністю. З 1891 — редактор філос. розділу енциклопед. словника Брокгауза і Єфрона. Вчення про державу і право виклав у працях: «Історія і майбутнє теократії» (1887), «Російська ідея» (1888), «Національне питання у Росії» (1891), «Значення держави» (1895), «Візантизм і Росія» (1896), «Право і моральність. Нариси з прикладної етики» (1896) та ін. Праворозуміння і вчення С. про д-ву побудовані на концептуальній платформі екзистенціалізму і реліг. філософії, що грунтувалася на поєднанні різних дух. течій. Важливого значення С. надавав вирішенню питання: бути чи не бути правді, справедливості на землі, розглядаючи їх крізь призму реалізації христ. ідеалу. Сутність д-ви, на думку С, визначається «морально-нормальним характером» сусп-ва, який залежить від дух. союзу церкви та індивідів. Поділ влади на законод., виконавчу і судову, на думку С, є особливою формою прояву «єдиної верховної божественної влади». Охорону прав людини («морального самодержця») він тлумачив як «консервативне завдання держави».

Соловйов Володимир Сергійович - leksika.com.ua

Природне право С. розумів як «свободу, зумовлену рівністю», як начало найвищої справедливості, джерело для права позитивного. С. ставив моральність вище права, оскільки право — це вимога реалізації лише «мінімального добра», викорінення зла, а моральність є приписом «добра максимального». Природне і позитивне право не можуть існувати у відриві одне від одного. Якщо закон суперечить праву, він перестає бути прав, явищем, втрачає прав, силу і підлягає скасуванню. Значне місце у вченні С. займає нац. питання. Він сформулював принцип: «християнство зберігає національність, але скасовує націоналізм». С. закликав до подолання нац. виключності, зарозумілості. Разом з тим розвиток нац. свідомості він розглядав як вел. успіх в історії людства, виступав за право кожного народу на незалежне від ін. націй існування, за вільний розвиток нац. своєрідності, проти «примусового і прямолінійного обрусіння» околиць імперії.

Тв.: Собр. соч., т. 1-10. СПб., 1911-13; Письма, т. 1-3. СПб., 1908 - II; т. 4. Пг., 1923.

Літ.: О Владимире Соловьеве, сб. 1. М., 1911; Ященко А. С. Философия права Соловьева. СПб., 1912; Трубецкой Е. Миросозерцание Вл. Соловьева, т. 1—2. М., 1913; Радлов Э. Л. В. Соловьев. Жизнь и учение. СПб., 1913; Мироненко О. М. Права і свободи людини у рос. політ, доктринах. К., 1995.

О. М. Мироненко.

 

Схожі за змістом слова та фрази