Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Українська Радянська Енциклопедія arrow хром-хю arrow ХРОМОСОМНА ТЕОРІЯ СПАДКОВОСТІ
   

ХРОМОСОМНА ТЕОРІЯ СПАДКОВОСТІ

— теорія, за якою матеріальними носіями спадковості є хромосоми. Це як припущення було висловлено ще в 80—90-х рр. 19 ст. після вивчення процесів мітозу й мейозу і розкриття механізмів збереження кількісної та якісної специфіки хромосомних наборів у наступних поколіннях. Але виникнення X. т. с. відносять до поч. 20 ст., коли відбулося об'єднання досягнень цитології й вчення Г. Менделя про дискретні "спадкові фактори" — гени. У 1902 У. Сеттон у США і Т. Бовері в Німеччині, зіставляючи дані гібридологічного аналізу й поведінки хромосом у мітозі та мейозі, всебічно обґрунтували хромосомну гіпотезу спадковості. Ця гіпотеза була підтверджена результатами аналізу успадковування статі у тварин, який показав, що стать нащадків визначається статевими хромосомами. Подальше експериментальне обґрунтування X. т. с. належить амер. вченим Т. Моргану, А. Г. Стертеванту, К. Бріджєсу та ін. Вони в серії робіт з генетики окремих ознак, що супроводилися цитогенетичним аналізом, довели: конкретні гени локалізовані в певних хромосомах; спільне успадкування генів, розташованих в одній хромосомі (див. Зчеплення генів); кількість груп зчеплення відповідає кількості пар хромосом (див. Каріотип); групи зчеплених ознак успадковуються незалежно. Внаслідок останнього закон незалежного комбінування ознак (див. Менделя закони) додержується тільки у випадку розміщення відповідних генів у різних негомологічних хромосомах. З розвитком X. т. с. було з'ясовано можливість розриву зчеплених генів внаслідок перехресту хромосом в мейозі (див. Кросинговер) і залежність частоти цих розривів від відстані між генами. Це лягло в основу складання генетичних карт хромосом. У 30-х рр.

20 ст. у США Ф. Г. Добржанський довів, що розміщення генів на генетичних і цитологічних картах хромосом збігається. Значний вклад у розвиток X. т. с. зробили рад. генетики, які обгрунтували уявлення про складну будову гена (О. С. Серебровський, М. П. Дубинін); довели можливість одержання у тварин плодючих алополіплоїдів (див. Алополіплоїдія), тобто міжвидових гібридів (Б. Л. Астауров); розробили теорію генетичного регулювання статі тварин (Астауров, В. О. Струнников) і запровадили її в практику; показали шляхи й засоби використання поліплоїдії для утворення нових високопродуктивних форм с.-г. рослин і подолання неплідності віддалених гібридів (Г. Д. Карпеченко, О. М. Лутков) тощо. X. т. с. є фундаментом всієї сучас. генетики (див. Молекулярна генетика), служить методичною основою цілеспрямованого створення нових порід тварин і сортів рослин (див. Генетика тварин, Генетика рослин), пізнання спадкових властивостей людини (див. Генетика людини), подолання спадкових хвороб (див. Генетика медична).

Літ.: Гершензон С. М. Основы современной генетики. К., 1983; Морган Т. Г. Избранные работы по генетике. Пер. с англ. М.—Л., 1937.

В. І. Євсиков.

 

Схожі за змістом слова та фрази