Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow орг-ощ arrow ОХОРОНА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
   

ОХОРОНА КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

-система конст.-правових засобів і гарантій від можливих порушень або неправомір. змін Конституції України. До них належать: нормат. інституційні засоби і гарантії, засоби примус, конст. охорони, а також конституційно встановлений порядок змін Осн. Закону. Нормат. засоби і гарантії полягають насамперед у здатності конст.-прав. норм забезпечувати реальний конст. правопорядок, ефективне функціонування держ. механізму, конст. права і свободи людини та гр-нина. Конституція України має найвищу юрид. силу (ст. 8). Закони та ін. нормат.-прав. акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Інституц. засоби і гарантії пов'язані з наявністю системи органів держ. влади, у компетенції яких гарантувати додержання конст. правопорядку та забезпечувати захист конст. ладу д-ви. Одним з гол. суб'єктів О. К. У. є укр. народ, який, згідно зі ст. 5 Конституції, має виключне право визначати і змінювати конст. лад в Україні. Гарантом додержання Конституції є Президент України, повноваження якого з реалізації цієї функції визначено у ст. 106. Дотримання Конституції шляхом вирішення питань щодо відповідності їй законів та ін. правових актів забезпечує і дає їм офіц. тлумачення КС України як орган єдиної конст. юрисдикції. У тих чи ін. формах дотримання Конституції забезпечується всіма органами держ. влади, судами заг. юрисдикції і прокуратури. Система засобів і гарантій примусової О. К. У. передбачає: можливість заборони політ, партій (ст. 37); невідчужуваність й непорушність прав і свобод людини (ст. 21); заборону скасування конст. прав і свобод людини (ст. 22); заг. заборону обмеження прав і свобод людини і гр-нина та встановлення чітко окреслених випадків обмеження цих прав і свобод, визначення обсягу обмеження прав і свобод в умовах воєн, або надзв. стану (ст. 64).

Щодо певної частини прав Конституція не допускає жодних обмежень. Такими заборонними нормами, нормами-принципами є, зокрема, норми щодо заборони позбавлення громадянства (ст. 25), піддання людини без її вільної згоди мед., наук, чи іншим дослідам (ст. 28), примушування до вступу в будь-яке об'єднання гр-н чи обмеження у правах за належність чи неналежність до політ, партій або громад, орг-цій (ст. 36) та ін. До норм-принципів, які не допускають жодних винятків, належить положення ст. 55 Конституції, за яким права і свободи людини та гр-нина захищаються судом.

У більшості випадків Конституція, встановлюючи обсяг конкр. прав і свобод людини, визначає і випадки їх обмежень. Так, здійснення особою права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань може бути обмежене законом, згідно з ч. З ст. 34 Конституції, в інтересах нац. безпеки, тер. цілісності або громад, порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав ін. людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Обмеження передбачені і щодо ін. прав людини, зокрема, права на свободу та особисту недоторканність (ст. 29), права на невтручання в особисте і сімейне життя (ст. 32), права на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35), права на мирні збори (ст. 39) та ін.

Конституційно встановлений порядок внесення змін до Осн. Закону означає, що він може бути змінений тільки закон ом у передбаченому Конституцією порядку (розд. XIII). Конституція не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини та гр-нина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення тер. цілісності України (ст. 157). Заборонено також зміну Конституції в умовах воєн, або надзв. стану. Суб'єктами права законод. ініціативи щодо внесення змін до Конституції є Президент України або не менш як третина нар. депутатів України від конст. складу ВР України (ст. 154), а якщо зміни стосуються розд. І «Загальні засади», розд. III «Вибори. Референдум» і розд. XIII «Внесення змін до Конституції України» — Президент України і не менш як 2/3 нар. депутатів України (ст. 156). Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділів І «Загальні засади», III «Вибори. Референдум» і XIII «Внесення змін до Конституції України», попередньо схвалений більшістю від конст. складу ВР, вважається прийнятим, якщо на наст, черговій сесії парламенту за нього проголосувало не менш як 2/3 від конст. складу ВР України (ст. 155). , Законопроект про внесення змін до розділів І, III і XIII подається до ВР України Президентом України або не менш як 2/3 від конст. складу ВР України і, за умови його прийняття не менш як 2/3 від конст. складу ВР, затверджується всеукр. референдумом, який призначається Президентом України. Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції з одного й того самого питання можливе лише до ВР України наст, скликання (ст. 156). Законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався ВР і закон не був прийнятий, може бути поданий до ВР України не раніше ніж через рік від дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. ВР України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України (ст. 158). Законопроект про внесення змін до Осн. Закону розглядається парламентом за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам ст. 157 і 158 Конституції. Див. також Конституція України 1996.

А. П. Заєць.

 

Схожі за змістом слова та фрази