Головна
Українська Радянська Енциклопедія
Енциклопедичний словник-довідник з туризму
Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С.
 
Головна arrow Юридична енциклопедія - Шемшученко Ю.С. arrow Ф arrow ФЕДЕРАТИВНА ДЕРЖАВА
   

ФЕДЕРАТИВНА ДЕРЖАВА

(від лат. foederatus — союзний) — держава, складовими якої є держ. утворення. Як синонім вживається термін федерація. Федеративна форма державного устрою встановлюється основними законами. «Австрія є федеративною державою», — зазначено у ст. 2 конституції Австрійської Республіки. Прийняття федеративної форми засвідчується деякими ш. конст. положеннями, зокрема тими, що слугують розмежуванню предметів відання між самою д-вою та суб'єктами федерації. У багатьох випадках відповідна форма держ. устрою відображена в офіційній назві д-ви: Федеративна Республіка Бразилія, Мексиканські Сполучені Штати, Російська Федерація, Об'єднана Республіка Танзанія та ін.

Іноді свідченням прийняття федерат, форми є офіц. назва парламенту д-ви або його окр. палат. У Швейцарії, напр., парламент має назву «Союзні (Федеральні) збори». У ФРН палати номіновані як бундестаг (союзні збори) та бундесрат (союзна рада). В Австрії верхня палата називається бундесратом, у Росії — федеральними зборами. У більшості випадків ознакою федерат, устрою є саме двопалатність парламенту, причому верхня палата звичайно забезпечує представництво суб'єктів федерації. В Австрії, ФРН та деяких ін. країнах форма держ. устрою конституційно відображена і в таких офіц. назвах, як федеральний президент, федеральний уряд, федеральний канцлер тощо. Федерація характерна для нового істор. часу, хоча й раніше існували зовні под. форми д-ви. Виникнення федералізму як політ.-правової ідеології зумовлено особливостями держ. розвитку деяких країн у 18—19 ст. В основу відповідних ідей було покладено різні концепції державного суверенітету. Зокрема, ще в період утворення США в контексті вчення Ш. Л. Монтеск'є про поділ влад були сформульовані ідеї щодо поділу суверенітету. З часом вони набули характеру завершеної теорії, за якою суверенними визнавалися як федерації, так і її суб'єкти. Напр., у США ще у 18 ст. висловлювалася думка щодо визнання суверенітету лише за суб'єктами федерації. Такі міркування з часом набули поширення на нім. теренах. У 2-й пол. 19 ст. нім. автори (Г. Еллінек, П. Лаванд) запропонували концепцію, згідно з якою суверенітет належить виключно федерації. На поч. 20 ст. виникли т. з. дуалістичні теорії федералізму, за якими пропонувалося визнати існування подвійного, «синтентичного» носія суверенітету у Ф. д. — сукупно федерацію і суб'єктів. Згодом проблема суверенітету щодо Ф. д. для більшості відповід. країн втратила практичне значення. Водночас набула поширення теорія «кооперативного федералізму», в основу різних версій якої покладено концепції співробітництва (партнерства) між органами федерації та суб'єктів, а також самих суб'єктів. За змістом цієї теорії проблема суверенітету звичайно не розглядається. Вона реально постає в окр. федераціях лише у випадках проявів політ, сепаратизму. Із суверенітетом пов'язана правосуб'єктність будь-якої д-ви в міжнар. праві. Практика міждерж. відносин засвідчує, що реально суверенною є федерація, а не суб'єкти. Сама ж Ф. д. характеризується складною політ.-тер. організацією. Виокремлені частини її території (суб'єкти федер ації) мають загальний юрид. титул держ. утворень. Офіційні назви суб'єктів федерації: штати (Австралія, Бразилія, Ефіопія, Малайзія, Мексика, Мікронезія, Нігерія, США), кантони (Швейцарія), емірати (ОАЕ), округи (Коморські Острови), острови (Сент-Кітс і Невіс) тощо. В Росії суб'єктами федерації є республіки, краї, області, автономна область, автономні округи і міста федерального значення. Різні назви мають і суб'єкти таких федерацій, як Бельгія та Боснія і Герцеговина. Державному устрою цих країн притаманні значні особливості навіть порівняно з ін. федераціями. Крім суб'єктів, до складу деяких Ф. д. входять федеральні території (Австрія, Індія, Канада), федеральні (столичні) округи (Австралія, Аргентина, Бразилія, Мексика, Нігерія, Пакистан, США) та інші. За своїм статусом вони є спец, (особливими) адміністративно-територіальними одиницями д-ви. Статус федер. територій звичайно зумовлений відносно низьким рівнем їх соціально-екон. розвитку. За певних умов окр. федер. території набували статусу і назви суб'єктів федерацій. У федер. (столичних) округах відповідно до ролі столиці локалізовані й функціонують вищі органи держав та ін. важливі держ. і недержавні організації. Утворенням таких округів акцентують на «нейтральності» федеральної влади та на рівному статусі суб'єктів. Організація влади на рівні федер. територій, федер. (столичних) округів та ін. відповідних одиниць має особливості порівняно зі звичайними адм.-тер. одиницями. В Австрії, Аргентині, Бразилії, Мексиці, Нігерії та Пакистані конституційно передбачене їх представництво у верх, палатах федер. парламентів. Ключовою ознакою суб'єктів федерації як держ. утворень є те, що вони не наділені якістю суверенітету. Вони не можуть формулювати і здійснювати зовн. політику і обмежені федер. конституцією у вирішенні питань внутр. політики. Водночас у конституціях деяких Ф. д. (Мексика, ОАЕ, Швейцарія) застережено наявність суверенітету у суб'єктів федерації. Однак відповідні положення лише засвідчують віднесеність до сфери відання суб'єктів певних питань внутр. значення і, по суті, є конст. фікціями. З відсутністю у суб'єктів якості суверенітету пов'язане й те, що за ними майже завжди не визнається право виходу зі складу федерацій (право сецесії). Проте статус суб'єктів федерації як держ. утворень має загалом політичну значущість. На відміну від адм.-тер. одиниць вони є власне елементами політ.-тер. організації д-ви. Така особливість організації федерації спричинила її визначення як складної д-ви. При цьому у Ф. д. питання адм.-тер. поділу звичайно віднесені до відання суб'єктів. Політ, значущість статусу суб'єктів федерації засвідчує наявність у них певних ознак, притаманних д-ві. Вони мають важливе значення для встановлення статусу суб'єктів як держ. утворень. Водночас ці ознаки є в цілому формальними з огляду саме на відсутність суверенітету у суб'єктів федерації.

До таких ознак у багатьох випадках віднесено наявність конституцій суб'єктів федерацій. У Росії конституції прийнято в республіках, а в інших суб'єктах відповідну роль відіграють статути, що засвідчує, зокрема, т. з. асиметричність федерації. За заг. правилом конституції суб'єктів мають відповідати осн. закону федерації, який нерідко слугував для них взірцем. У деяких історично зумовлених випадках передбачене т. з. вертикальне громадянство: індивід є водночас гр-нином федерації та суб'єкта. Практично в усіх федераціях держ. механізм складається з федер. органів і органів її суб'єктів. Конституції федерацій встановлюють принципи розмежування предмет відання між федерацією та суб'єктами або розмежування повноважень відповідних органів. Звичайно виділяють чотири сфери: виключних повноважень федер. органів, ви-ключ. повноважень органів суб'єктів, конкуруючих повноважень (спільне відання федерації і суб'єктів) та залишкових повноважень органів суб'єктів. У конкретному осн. законі розмежовані повноваження (відання) шляхом визначення у різному поєднанні двох або трьох з названих сфер.

На практиці задля розширення повноважень федер. органів конституційно встановлений принцип розмежування нерідко порушується способом тлумачення конст. положень. У США в такий спосіб було сформульовано концепцію передбачуваних повноважень, за якою нові об'єкти законод. регулювання мають бути віднесені до компетенції федер. конгресу. До того ж, конституціями деяких Ф. д. (Аргентина, Бразилія, Індія, Мексика) передбачена т. з. федер. інтервенція, або презид. правління. За певних обставин глава д-ви може припинити повноваження законодавчого та виконавчого органів окремого суб'єкта федерації і для управління ним тимчасово призначити спец, представника. В юридичній л-рі прийнято різні класифікації Ф. д. Зокрема виділяють договірні та конст. федерації. Договірні утворюються на основі волевиявлення суб'єктів, які об'єднуються. Звичайно такими суб'єктами є суверенні д-ви. Юрид. формою волевиявлення є договір про відповідне об'єднання. Як договірні виникли т. з. класичні федерації (Швейцарія, США), котрі еволюціонували від конфедерації. В Австралії і Канаді утворення Ф. д. спричинило об'єднання самоврядних колоній. Саме до названих та деяких ін. країн має бути віднесено термін союзна держава. Конст. федерації утворюються за рішенням «центру». Основою для створення та існування таких федерацій є конституція або ін. установчий акт внутр. характеру. Нерідко наявне поєднання ознак договірної та конст. федерацій. Так, прийняттю чинної конституції РФ передувало укладення т. з. федеративного договору. Значення договір, засад при утворенні США поєднувалося з ін. принципами щодо розширення складу федерації (перерозподіл меж суб'єктів, окупація спірних земель, купівля земель тощо). Новоутв. штати входили до складу федерації на підставі прийнятих федер. конгресом спец, законів. Ф. д. іноді класифікуються як децентралізовані та централізовані залежно від обсягу повноважень органів суб'єктів. Така класифікація є умовною, адже порівняно з унітарною державою федеративній об'єктивно притаманна децентралізація влади. Виділяють також асиметричні федерації, в яких вочевидь порушено принципи рівності суб'єктів. Проте асиметричними, по суті, є більшість Ф. д., оскільки повністю принцип майже ніде не дотримано. Розрізняють федерації, організація території яких зумовлена виключно істор. та геогр. чинниками, і федерації, у структурі яких тією чи іншою мірою враховано етно-нац. чинники.

Літ.: Яшенко Ф. Теория федерализма. Юрьев, 1912; Остром В. Смысл амер. федерализма. М., 1993; Умно-ва И. А. Конст. основы совр. рос. федерализма. М., 1998; Карапетян Л. М. Федерализм и права народов. М., 1999; Федерализм: теория и история развития (сравнительно-правовой анализ). М., 2000; Федерализм: теория, институты, отношения (сравнительно-правовое исследование). М., 2001.

В. М. Шаповал.

 

Схожі за змістом слова та фрази